Коли в Альпах говорять про «мирну угоду», в Україні рахують години до повернення світла. На тлі морозів і ударів по енергетиці рішення Зеленського прилетіти в Давос виглядає як ставка на дипломатію, яка має працювати швидше за ракети.
Зустріч запланована на четвер, 22 січня, на полях Всесвітнього економічного форуму. Команда президента України підтвердила переговори, а Вашингтон подає їх як спробу «розблокувати» переговори з Росією після року малопомітного прогресу.
Основні «вузли» мирних переговорів давно відомі: контроль над територіями та гарантії безпеки після війни. Москва наполягає на поступках у Донбасі, Київ розцінює це як червону лінію, а безпекові гарантії залишаються предметом торгу.
За попереднім аналізом Дейком, сам факт зустрічі в Давосі — сигнал, що переговори переходять із «підготовчих раундів» у фазу політичних рішень. Але ризик високий: будь-яка невизначеність щодо гарантій безпеки здатна перетворити «мирну угоду» на паузу перед новою війною.
Паралельно на переговорах присутня друга вісь — економічне відновлення. Україна пропонує план відбудови України, який оцінюють приблизно у $800 млрд: це масштаб, що потребує не лише донорів, а й нової архітектури інвестиційних фондів.
У Давосі українські переговорники вже працювали з американською командою — посланець Віткофф і Джаред Кушнер проводили зустрічі окремо з українцями та європейцями. Їхня формула звучить як «залишилося одне питання», але яке саме — публічно не називають.
Ця «одна проблема» майже напевно стосується безпекових гарантій або територіальних рамок. Для Києва принципово, щоб переговори з Путіним не створили враження «обміну територій на тишу», а для США — щоб угода виглядала здійсненною й політично продавабельною.
Додатковий фактор — графік Москви. Володимир Путін публічно підтвердив, що 22 січня зустрінеться з Віткоффом і Кушнером. Це означає, що Давос може стати «передпокоєм» до прямих розмов у Кремлі, а не фіналом перемовин.
Росія також тестує ідею використання заморожених активів у «післявоєнних» конструкціях, просуваючи власну вигідну рамку. Для України й ЄС критично, щоб будь-які активи працювали на післявоєнну реконструкцію та компенсації, а не на легалізацію окупації.
Європейці включені в дискусії про відбудову, але водночас побоюються, що Вашингтон спробує «прив’язати» відновлення до американських бізнес-інтересів. Участь великих фінансових гравців лише підсилює ці страхи, і це може вплинути на фінальну конфігурацію фондів.
Тло переговорів — удар по українській енергосистемі. Зеленський повідомляв, що майже 60% Києва було без електрики, а тисячі будівель — без тепла. Це додає переговорній позиції України моральної ваги, але й піднімає ціну помилки.
Важливо, що «енергетичний фронт» змінює логіку гарантій безпеки. Гарантії — це не лише війська чи паперові меморандуми, а й захист критичної інфраструктури, ППО, постачання перехоплювачів і здатність швидко ремонтувати мережі після атак.
Для Трампа переговори в Давосі — ще й репутаційний ризик. Його оточення демонструє готовність «закрити війну», але Кремль не поспішає, а українське суспільство не прийме формули, що виглядає як примус до територіальних поступок без реального захисту.
Саме тому зустріч Зеленського і Трампа, ймовірно, буде про «рамки», а не про підписання. Сторони мають узгодити, що таке прийнятні гарантії безпеки: НАТО-де-факто, багатосторонній захист, чи довгостроковий пакет оборонної допомоги з чіткими тригерами.
Не менш складний блок — територіальні параметри. «Територіальні поступки» як термін політично токсичні, але переговори потребують карти: де припинення вогню, як контроль, як гуманітарні коридори, і що робити з окупованими районами без визнання анексії.
Давос додає ще одну змінну: загальне напруження США–Європа через тарифи й Гренландію. Європа боїться, що конфлікт із Вашингтоном послабить єдність щодо України, тому прагне «не загубити м’яч» і тримати війну в центрі порядку денного.
Для України зараз критично, щоб мирні переговори не стали «парасолькою» для скорочення санкцій проти Росії без виконання умов. Санкції — це елемент стримування, і їхнє передчасне послаблення зменшить ціну агресії й підірве будь-які гарантії на папері.
Найімовірніший результат зустрічі — політичне зближення позицій щодо гарантій і запуск «дорожньої карти» для післявоєнної реконструкції: енергетика, технології, інфраструктура, страхування воєнних ризиків для приватного капіталу, прозорі правила для інвесторів.
Та навіть позитивний сценарій матиме умову: домовленості мають бути перевірними. Без чітких механізмів контролю припинення вогню, без реальної сили стримування та без фінансової дисципліни план відбудови України ризикує перетворитися на презентацію, а не на економічне відновлення.
У Давосі інколи люблять казати, що «майбутнє вирішується в кімнатах без камер». Цього разу від якості саме таких переговорів залежить не лише мирна угода, а й те, чи переживе Україна наступну зиму з відновленням енергосистеми — і з упевненістю, що гарантії безпеки справді працюють.
