22 грудня 2025 року Володимир Зеленський заявив, що мирні переговори щодо завершення війни Росії проти України «дуже близькі до реального результату». Йдеться про інтенсивні контакти України зі США та європейськими країнами, які тривали останніми тижнями.
За словами президента, робота має спільний характер: одночасно залучені Київ і Вашингтон, а також Європа як політичний і безпековий партнер. Зеленський підкреслив, що важливо саме те, що документи формуються не «над Україною», а разом із нею та союзниками.
Українську групу переговорників очолював Рустем Умєров, а зустрічі з американськими емісарами відбувалися, зокрема, у Флориді. Окремим треком США спілкувалися і з російськими представниками — це означає, що модель лишається «човниковою», без прямого діалогу сторін.
Важливий елемент дискусій — план із 20 пунктів, який запропонували американські посередники. Зеленський визнав, що «не все ідеально», але рамка існує і вже тижнями обговорюється, навіть після стартової критики з боку України та частини європейських партнерів.
Сам факт критики першого варіанту показує головне: Київ і Європа не приймають конструкції, які виглядають «перекошено» на користь Москви. Тому нинішній прогрес — це не «капітулювати швидше», а спроба звузити розбіжності без руйнування базових українських позицій.
Окремим блоком ідуть гарантії безпеки, які Україна прагне отримати, щоб запобігти новій агресії РФ після можливого припинення вогню. Без цього будь-яке перемир’я ризикує перетворитися на паузу, під час якої Росія перегрупується і повторить сценарій тиску.
Також на столі — відновлення України та економічна «архітектура миру». Ідея проста: якщо бойові дії зупиняються, країні потрібні не лише кредити, а й інструменти швидкого запуску енергетики, логістики та виробництва, щоб не лишитися в довгій стагнації.
Зеленський сказав, що «базовий блок» документів готовий, але лишаються питання, до яких Україна не готова, так само як і Росія. Ця фраза важлива: вона означає, що зараз сторони торгуються не за «красиві декларації», а за конкретні вузли, де компроміс болючий.
Американську команду, за даними Reuters, вів Стів Віткофф, також фігурує Джаред Кушнер. Для Києва це сигнал: у Вашингтоні намагаються зібрати політичну волю на рівні найближчого кола, щоб протиснути узгоджений пакет і з союзниками, і з Москвою.
Паралельно російський трек представляв Кирило Дмитрієв, інвестиційний посланник Путіна, який мав окремі контакти з американцями у Флориді. Така конструкція дозволяє РФ тестувати вимоги без публічних зобов’язань, залишаючи простір для маневру й затягування.
Показово, що і в Києві, і в Москві заявили: їхні команди повертаються додому, щоб доповісти про підсумки. Це зазвичай означає «зняття матеріалів з поля» на політичний рівень — коли потрібно рішення керівництва, а не ще один раунд технічних правок у робочих групах.
Однак Кремль публічно охолоджує очікування. За повідомленнями Reuters із посиланням на заяви Пєскова для російських медіа, Москва не називає ці контакти проривом і подає їх як частину тривалого процесу. Це типовий прийом: знизити ставки й не платити політичну ціну за відступ.
У вечірньому зверненні Зеленський сформулював «вузол істини»: чи здатні США отримати від Росії реальну готовність зосередитися на чомусь іншому, окрім агресії. Тобто ключовий ризик — не папір, а намір, бо Москва може погоджуватися тактично, не змінюючи стратегії.
Звідси випливає другий акцент президента — санкції та примусова економіка тиску. Зеленський прямо говорить про необхідність зменшити можливості РФ вести війну, насамперед через падіння доходів. У центрі — ціна російської нафти як паливо для воєнного бюджету.
Ідея «знизити ціну російської нафти» працює не як гасло, а як механізм обмеження грошового потоку в оборонний сектор. Разом із жорсткішими санкціями це може зменшити виробництво ракет і дронів та послабити здатність РФ вести затяжну війну ресурсним методом.
Політично Україні важливо не втратити підтримку Європи, бо саме вона формує довгий «хребет» допомоги, коли США змінюють тактику. У переговорах Європа виступає не лише свідком, а й носієм майбутніх гарантій безпеки та частини пакета відновлення України.
При цьому жодна домовленість не перекреслює факту: бойові дії тривають, а Москва одночасно торгується й тисне силою. Саме тому припинення вогню без реальних механізмів стримування буде крихким, а «план із 20 пунктів» має перетворитися на систему виконання, не на декларацію.
Найближчі тижні покажуть, чи стане нинішня «близькість до результату» переходом у формалізацію пакета, чи в чергове коло уточнень. Якщо РФ не дасть чіткої відповіді, тиск через санкції та нафтові обмеження стане головним важелем, щоб не дозволити Москві грати часом.
Для України критично зберегти три речі: непорушність безпекових інтересів, підтримку США і Європи та відновлення України як частину угоди, а не «після». Інакше мир може виявитися паузою перед новим витком війни, а не завершенням агресії в стратегічному сенсі.
