Президент Зеленський заявив, що хоче якнайшвидше провести нову розмову з Трампом, аби зрозуміти, чи готовий Вашингтон підтримати українську рамку безпеки після можливого припинення вогню. Київ прагне зафіксувати не обіцянки, а механізм, який працюватиме роками.
Україна перебуває під відчутним зовнішнім тиском щодо швидкого миру, але наполягає: будь-які мирні переговори мають стартувати з реальних гарантії безпеки, а не з вимоги “спершу поступіться, потім побачимо”. Для Києва це питання виживання держави, а не дипломатичної форми.
Зеленський говорить про безпеку на горизонт понад 15 років у разі перемир’я, де США та союзники беруть на себе роль гаранта. Ідея проста: якщо Росія порушить режим тиші, відповідь має бути визначена наперед, а не шукатися “в ручному режимі” під нову кризу.
Водночас він закликав Вашингтон посилювати США тиск на Росію, бо Москва, за оцінкою Києва, не демонструє готовності до компромісу. На тлі переговорних контактів РФ продовжує масовані удари по містах і по енергосистема України, підвищуючи ціну для цивільного населення.
Білий дім публічно не поспішав реагувати на ідею нової зустрічі, і це створює для Києва “вікно невизначеності”. Українська сторона хоче перевірити, чи залишився простір для довгострокової підтримки, чи розмова зводиться лише до швидкої паузи у війні.
Важливий фон — переговори в Парижі, де союзники висловлювали політичну готовність підперти режим припинення вогню конкретними інструментами. Обговорювалися формати присутності партнерів, включно з міжнародний контингент, який би став запобіжником від повторного наступу.
Однак Зеленський підкреслив ключову проблему: “політична воля” не дорівнює зобов’язанню. Київ хоче, щоб гарантії стали юридично зобов’язуючі гарантії, схвалені національними парламентами. Без цього будь-яка “парасолька” може зникнути після зміни урядів.
У центрі нинішнього раунду — дві найгостріші теми, які сам Зеленський називає найскладнішими. Перша — територія, зокрема Донецька область, де Росія контролює значні райони, але не змогла захопити регіон повністю, попри роки війни.
Україна відкидає вимогу відступити з територій, які вона утримує, і трактує це як примус до територіальні поступки під загрозою продовження війни. Київ вважає, що будь-яка “винагорода” за агресію лише закладає основу для наступного етапу конфлікту.
Друга тема — Запорізька АЕС, найбільша в Європі, яку Росія захопила у 2022 році та інтегрувала в свою енергетичну логіку. Питання станції — це не лише символ, а стратегічний ресурс: безпечна експлуатація, контроль і розподіл електроенергії.
Зеленський згадував, що американська сторона пропонувала тристоронній формат управління станцією з американським керівником-менеджером. Українська позиція інша: спільне українсько-американське використання, де США самі визначатимуть, як застосувати частину генерації.
На територіальному треку з’являлися “економічні” ідеї, зокрема концепт вільна економічна зона у Донбасі як компенсаційний механізм. Але для Києва такий підхід ризикує легалізувати втрату територій під прикриттям інвестиційних обіцянок і спеціальних режимів.
Окремо звучала позиція американського спецпредставника, який говорив про “варіанти землі” та сподівання на компроміс. Українська сторона, у свою чергу, дає зрозуміти: компроміс не може бути одностороннім, коли одна сторона здає землю, а друга отримує паузу для перегрупування.
Зеленський також наполягає, щоб партнери не формували для України “нові болючі умови” під час переговорів. Логіка Києва: Україна робить необхідне для дипломатичного процесу, але не прийме схеми, де від неї вимагають більше, ніж від агресора.
Паралельно президент порушив тему додаткового тиску на людей з оточення Путіна. Він згадав гучну американську операцію у Венесуелі як приклад рішучості й припустив, що подібні кроки могли б стосуватися союзників Кремля, зокрема Рамзана Кадирова.
Цей пасаж має очевидний політичний сенс: Зеленський прагне продемонструвати, що “вартість підтримки Путіна” має бути персоналізованою. Але така риторика також підвищує ставки, бо переводить дискусію з санкцій і дипломатії у площину силових сигналів.
Реальність переговорів залишається жорсткою: Росія, за оцінкою Києва, тримається холодно до американської мирної ініціативи і одночасно б’є по тилу. Це створює для України дилему, коли дипломатія й оборона мають йти паралельно, без очікування “тихого неба”.
Для партнерів Києва тут теж є ризик: якщо гарантії будуть нечіткими, Україна може опинитися в пастці “поганого перемир’я”. Така пауза зніме відповідальність із агресора, але не зніме загрози повторного удару, коли зміниться кон’юнктура.
Зеленський у розмовах із союзниками фактично просить перетворити дипломатичні формули на інструменти стримування. Йдеться про довгострокову логіку: гарантії, присутність, оборонні зобов’язання, фінансування й санкційні механізми, які не вимикаються “за настроєм”.
Візит Зеленського на Кіпр у той самий період підкреслює, що Київ веде “човникову дипломатію” та шукає підтримку в різних столицях. Україна пробує збільшити число країн, готових підтримати не лише слова, а й практичні рішення для безпеки та відновлення.
У цьому контексті головне питання — чи готовий Трамп перейти від тактики “тиснемо на всіх, щоб швидше” до стратегії “закріплюємо результат”. Для Києва критично, щоб США були не посередником на один сезон, а стороною гарантій на роки.
Українська позиція щодо Донбасу та станції також має внутрішній вимір. Будь-які територіальні рішення без суспільного консенсусу можуть розколоти країну й підірвати легітимність влади. Саме тому Зеленський обережний із формулами, які виглядають як поступки.
Водночас Київ прагне зберегти конструктивність, щоб не втратити американську підтримку. Звідси — акцент на “продуктивності” американців і на тому, що інструменти тиску на Москву у США є. Україна просить лише одне: застосовувати їх послідовно.
Окремо Зеленський сказав, що теоретично війна може завершитися до середини 2026 року. Це не прогноз із гарантією, а радше політичний горизонт: Київ показує готовність працювати на результат, але не ціною ключових червоних ліній щодо землі та безпеки.
Підсумок переговорного вузла простий: нова зустріч Зеленського і Трампа потрібна, щоб зняти головну невизначеність — чи буде після перемир’я довгий захист, чи лише коротка пауза. Поки “земля” і Запорізька АЕС лишаються найважчим бар’єром до угоди.
