Президент України заявив, що потрібна зустріч Зеленського з Трампом на рівні лідерів, аби «дотиснути» найчутливіше в майбутній мирній угоді. Йдеться насамперед про територіальні питання, які не зводяться до технічних формул і потребують політичної відповідальності.
За словами Зеленського, переговори США та України в Маямі просунулися до фіналізації 20-пунктового плану. Цей рамковий документ описують як основу для завершення війни з участю України, Америки, Європи та Росії, але без згоди щодо ключових вузлів він не запрацює.
Київ наполягає, що мирна угода не може повторювати максималістські вимоги Москви. Українська позиція зводиться до того, що поступки територією, заборона союзів і обмеження війська створять «дірку» в обороні та спровокують нову агресію в майбутньому.
Окремо підкреслюється, що 20-пунктовий план відрізняється від попередніх варіантів і виглядає еволюцією раннього проєкту. Для України критично, щоб рамковий документ не був лише декларацією, а містив реальні механізми примусу до виконання домовленостей.
Однією з базових умов Києва є гарантії безпеки, які мають стримувати Росію після підписання угоди. У дискусіях фігурує підтримка союзників і формат коаліції охочих, здатної не лише обіцяти, а й контролювати виконання та реагувати на порушення.
Військовий компонент для України також принциповий: збереження боєздатної армії як мінімального запобіжника від повторного вторгнення. Саме тому будь-які спроби «урізати» сили Київ трактує як підрив реалістичності миру, а не як компроміс.
Найважчий блок — територіальні питання. Київ пропонує зупинку боїв там, де зараз проходить лінія фронту, щоб зафіксувати припинення вогню і не віддавати контроль над районами, які залишаються під українською владою та обороною.
Москва, за наявними позиціями, хоче, аби Україна вивела війська з усієї Донецької області, включно з тією частиною, яку ЗСУ утримують. Саме тому дискусія про Донбас одразу впирається не в карти, а в питання суверенітету й легітимності.
Вашингтон, за оцінкою Києва, намагається знайти формулу компромісу та обговорює варіанти на кшталт демілітаризованої зони. Паралельно звучить ідея, щоб у спірних районах з’явилася вільна економічна зона як «місток» між безпекою та інтересами сторін.
Проблема в тому, що демілітаризована зона без чітких гарантій може перетворитися на сіру діру, яку Росія використає для перегрупування. Для України ключове — хто контролює режим, хто моніторить порушення, і що саме відбувається у відповідь на повторну агресію.
Друга точка напруження — Запорізька АЕС, найбільша атомна станція Європи, що перебуває під російським військовим контролем біля фронту. Київ визнає: рішення по станції не погоджене, а без цього будь-яка «велика угода» матиме небезпечну шпарину.
Українська пропозиція зводиться до економічного і безпекового режиму навколо Запорізької АЕС, щоб знизити ризики та повернути керованість. Але питання не лише в тарифах чи роботі персоналу, а в контролі над критичною інфраструктурою під час і після війни.
Паралельно сторони готують пакети про відновлення України, що важливо для реальної стабілізації після бойових дій. Інвестиції після війни — це не «бонус», а інструмент, який має втримати країну на траєкторії розвитку та зняти частину соціальної напруги.
Для США та Європи відновлення України також є тестом на послідовність: якщо мирна угода не підкріплена ресурсами, вона швидко стане паперовою. Саме тому обговорення реконструкції й інвестицій тісно прив’язують до гарантій безпеки та контролю виконання.
Зеленський фактично сигналізує, що домовлятися на рівні делегацій можна про рамку, але не про долю територій. Коли на столі Донбас, лінія фронту і статус Запорізької АЕС, потрібна політична вага лідерів, а не лише технічні правки.
Трамп давно декларує бажання завершити війну, але прогрес залежить від того, чи вдасться збалансувати вимоги сторін без руйнування безпеки України. Якщо компроміс виглядатиме як капітуляція, його не втримає ні рамковий документ, ні медійний супровід.
Українська формула «залишаємося там, де стоїмо» насправді є спробою швидко вийти на припинення вогню без втрати керованості фронтом. Але навіть це потребує жорсткого моніторингу, бо кожен кілометр «сірого» простору стає джерелом провокацій.
Росія, яка повільно тисне на сході, може розглядати паузу як можливість виграти час. Саме тому гарантії безпеки й механізм відповіді на порушення є ядром переговорів, а не декоративним додатком до політичних заяв.
Якщо 20-пунктовий план дійде до Москви на вивчення, наступним етапом стане перевірка реалістичності: чи готова РФ зупинитися на практиці, а не на папері. Тут важливо, щоб рамковий документ містив конкретику, а не розмиті формулювання.
З погляду майбутнього ризик простий: або лідери домовляються про територіальні питання так, щоб Україна залишалася сильною, або переговори зависають. Тоді залишаються два сценарії — продовження війни або примусові рішення, які підривають довіру до миру.
Запит на зустріч Зеленського з Трампом — це спроба пришвидшити політичний вибір і зняти невизначеність. Чим довше тягнеться розрив у позиціях щодо Донбасу та Запорізької АЕС, тим дорожче стає будь-яке припинення вогню і тим вищі ризики нової ескалації.
