Президент США Дональд Трамп під час зустрічі в Овальному кабінеті з прем’єр-міністеркою Японії Санае Такаїчі публічно згадав напад Японії на Перл-Гарбор, відповідаючи на запитання, чому Токіо та інших союзників не попередили заздалегідь про американсько-ізраїльські удари по Ірану. За повідомленнями AP та низки американських видань, Трамп сказав, що США хотіли зберегти ефект раптовості, а далі додав: “Хто знає про раптовість краще за Японію?”
Сама репліка прозвучала в момент, коли Вашингтон намагається втримати Японію максимально близько до американської лінії в умовах війни з Іраном і кризи навколо Ормузької протоки. AP зазначає, що візит Такаїчі до Білого дому мав високу ставку саме через тиск США на союзників щодо безпеки морських шляхів і ширшої підтримки американської політики на Близькому Сході.
Тому проблема не лише в самому жарті, а в контексті. Коли президент США в момент війни вдається до алюзії на Перл-Гарбор у присутності японського лідера, це виглядає не як випадкова дотепність, а як демонстративне нехтування звичною мовою союзницької поваги. За повідомленнями медіа, Такаїчі відреагувала стримано, але помітно напружено.
Історично це справді нетипово. Після Другої світової війни американські президенти поступово зміщували акцент із прямого нагадування про японську атаку 7 грудня 1941 року до мови примирення, партнерства і спільної безпеки. Символічною точкою цього курсу став візит Барака Обами та Сіндзо Абе до меморіалу Перл-Гарбор у 2016 році, коли обидві сторони підкреслювали не ворожнечу минулого, а силу примирення.
Саме тому слова Трампа виглядають таким різким зламом дипломатичної традиції. Експертка Brookings Мірея Соліс, яку цитували американські медіа, назвала репліку незвичною і шокуючою, наголосивши, що сенс таких візитів полягає у підкресленні спільного бачення та міцних зв’язків, а не “гіркого минулого”. Соліс справді очолює Center for Asia Policy Studies у Brookings.
За попереднім аналізом Дейком, ця історія показує стиль Трампа значно краще, ніж будь-які формальні комюніке. Він часто намагається будувати політичний контакт через провокацію, особистий гумор і порушення протоколу. Але там, де йдеться про історичну пам’ять союзника, такий підхід легко перетворюється з “живої прямоти” на дипломатичний ризик.
Для Японії це особливо чутливо ще й тому, що її нинішня безпекова стратегія значною мірою тримається на американському альянсі. Після війни Токіо розвивався в межах пацифістської конституційної рамки і системи безпеки, тісно пов’язаної зі США. Саме тому японські лідери зазвичай дуже обережні в історичних сюжетах, де будь-яке необережне слово може боляче вдарити і всередині країни, і в американському політичному просторі.
У короткостроковій перспективі цей епізод навряд чи зруйнує американо-японський союз. AP пише, що сторони все одно прагнули підтвердити стратегічну співпрацю, а сама Такаїчі приїхала до Вашингтона саме для зміцнення зв’язків із США на тлі війни та напруги в Азії.
Але в символічному вимірі шкода вже сталася. Коли Білий дім намагається переконати союзників у надійності американського лідерства, а президент одночасно жартує з однієї з найболючіших сторінок їхньої спільної історії, це породжує сумнів не в силі США, а в їхній дипломатичній дисципліні.
