Замість засідання Ради Україна‑НАТО Києву, ймовірно, запропонують участь у паралельному форумі оборонної промисловості. Це рішення може кардинально вплинути на роль України у системі безпеки Європи, визначити нові вектори співпраці та поставити перед Києвом складні дипломатичні виклики.
Незручні дипломатичні пазли: чому запрошення на саміт НАТО зависло в повітрі
Перші сигнали про можливу відмову офіційного запрошення з’явилися ще навесні, коли джерела у Брюсселі натякнули, що саміт НАТО у 2025 році стане «найлаконічнішим» за останнє десятиліття. Тривалість пленарних сесій різко скоротили, а частину дискусій перенесли у закулісний режим. Під час підготовки зустрічі стало очевидно: присутність Зеленського може спровокувати відкриту суперечку з Трампом, який неодноразово критикував українського лідера та ставив під сумнів питання членства України в Альянсі.
Риторика нового американського керівництва різко контрастує з атмосферою 2023–2024 років, коли попередній президент Джо Байден підтримував активну участь Києва у форматах НАТО. Зараз Вашингтон робить акцент на зростанні оборонних видатків союзників, надаючи менше уваги геополітичному розширенню. Саміт НАТО у Гаазі, за задумом організаторів, має стати майданчиком для ратифікації нової, амбітної цілі – витрачати 5 % ВВП на оборону. Для багатьох країн‑членів альянсу це складне завдання, і тому потенційний словесний конфлікт між Трампом і Зеленським міг би відвернути увагу від головної теми.
На додачу виник інформаційний дисонанс щодо Ради Україна‑НАТО. У 2023 та 2024 роках цей формат давав Києву можливість сідати за стіл переговорів на рівних, демонструючи, що питання членства України не відкладається у далекий ящик. Тепер же високопосадовці в Брюсселі розглядають варіант обмежитися короткою вечерею та ранковою сесією без участі української делегації. Така новина болісно вдарила по іміджу Зеленського, адже саме «саміт НАТО» був одним із ключових термінів у його зовнішньополітичній риториці.
Попри невизначеність, новопризначений посол США при НАТО Метью Вітакер заявив: «Я повністю очікую, що Зеленський буде в Гаазі. У якому статусі – ми ще обговорюємо». Тобто питання не у фізичній присутності лідера, а в тому, яким буде його політичний формат. Від цього залежить подальша роль України у великій грі.
Для Києва така ситуація стає тестом на стратегічну зрілість. З одного боку, відсутність зафіксованих гарантій і перспективи членства дає скептикам підґрунтя говорити про втому Заходу від українського досьє. З іншого ж – навіть у межах обмеженого формату можна закласти підвалини для поглиблення практичної співпраці, особливо якщо йдеться про оборонну індустрію.
Короткий саміт, довгі наслідки: чому Гаага 2025 року стане лакмусовим папірцем для безпеки Європи
Скорочення саміту НАТО – не просто спроба зекономити час лідерів. Це індикатор напруженого балансу інтересів між головними союзниками. Президент Трамп вимагає від європейців збільшити оборонні видатки, і ця вимога переходить у практичну площину: нова планка у 5 % ВВП виглядає приголомшливою навіть для найбільш заможних держав. Тому організатори прагнуть залишити мінімум приводів для публічних чвар.
У 2024 році під час останнього засідання Північноатлантичної ради, де брала участь Україна, лідери дискутували про «дорожню карту» вступу. Тоді прозвучало ключове формулювання: «коли дозволять умови безпеки». Тепер, у 2025‑му, безпекове середовище Європи стало ще складнішим, а позиції союзників щодо розширення розійшлися сильніше. Деякі столиці, як Варшава чи Вільнюс, підтримують негайне запрошення Києва. Інші, зокрема Париж та Берлін, вважають, що фокус треба змістити на довгострокову модернізацію українського сектору оборони.
Гаага стане місцем, де ці підходи зіткнуться. Якщо лідери погодяться на нові оборонні видатки, це відкриє двері масштабним спільним програмам – від кіберзахисту до стратегічних резервів боєприпасів. Але без участі України така трансформація лишатиметься неповною. Адже саме український досвід фронтового протистояння залишається унікальним активом для Альянсу.
Проблема в тому, що політична вага саміту виражається не стільки у фінальних документах, скільки у «символічних жестах». Відсутність Зеленського на головній сцені може бути прочитана світовими медіа як сигнал: питання членства відсувається на другий план. Це потенційно підірве довіру українського суспільства до європейських гарантій.
Разом із тим дипломатичні джерела наголошують: формат форуму оборонної промисловості здатен перетворити недолік на перевагу. Якщо Київ зуміє запропонувати партнерам конкретні проєкти співпраці – наприклад, спільне виробництво систем ППО чи безпілотників – то навіть обмежена присутність може принести вагомі дивіденди.
Форум оборонної промисловості: шанс для України чи чергова пастка?
Форум, який проходитиме паралельно із самітом НАТО, часто порівнюють із «тихою кімнатою переговорів», де замість камер працюють контракти. Для Зеленського це може стати майданчиком, де Україна презентує власну оборонну інновацію і демонструє, що «роль України» у захисті Європи давно вийшла за межі прохача допомоги.
Український ВПК, попри шалений тиск війни, переживає технічне відродження: нарощується виробництво артилерії, бронетехніки, безпілотних систем та засобів РЕБ. Ключові слова «форум оборонної промисловості», «оборонні видатки» і «питання членства» тут набувають нового сенсу: замість прохати зброю, Україна пропонує стратегічну співпрацю.
Разом із тим, відмова від повного залучення до саміту створює дипломатичну асиметрію. Контракти на постачання зброї можуть вирішувати тактичні завдання, але вони не замінять політичної «парасольки» статті 5. Зеленський змушений балансувати: не дратувати Трампа, але й демонструвати, що Україна стоїть на порозі Альянсу, а не біля задніх дверей.
Деякі аналітики припускають, що форум дасть поштовх до створення спеціального трастового фонду для інтеграції української оборонної індустрії у стандарти НАТО. Імовірно, тут буде презентовано перші проєкти спільного виробництва снарядів калібру 155 мм та модернізованих систем ППО середньої дальності. Якщо це станеться, то ключове слово «безпека Європи» отримає практичний вимір.
Однак є й інший сценарій: форум стане «замінником» реальної інтеграції, своєрідним «призом утіхи». У такому випадку Україна отримає фінансову і технологічну підтримку, але залишиться без чіткого графіку набуття членства. Чи готовий Київ прийняти такий компроміс?
Погляд у майбутнє: як Україні зберегти курс на НАТО в умовах мінливої геополітики
Україні доведеться використовувати кожен дипломатичний майданчик, щоб утримувати питання членства у фокусі. «Україна‑НАТО» – це не просто формат, а стратегічна нитка, яка з’єднує Київ із західним оборонним простором. Якщо Гаага 2025 року залишить це питання без відповіді, наступний рік може стати ще складнішим.
Перший крок – розвинути фіаско з відсутністю формальної сесії Ради в позитив. Усі переговори Зеленського під час форуму оборонної промисловості повинні завершуватися чітким месседжем: інтеграція оборонних виробництв – це магістраль до членства, а не його альтернатива. Саме так можна органічно пов’язати «саміт НАТО», «форум оборонної промисловості» та «роль України».
Другий крок – робота з громадською думкою у країнах‑членах Альянсу. Вже зараз у Брюсселі розпочинаються консультації щодо майбутньої Стратегічної концепції НАТО. Україна має подавати свої аналітичні доповіді, акцентуючи, що без її досвіду боротьби за свободу оборонна модель Європи залишиться неповною.
Третій крок – двосторонні угоди про довгострокові оборонні програми. Наприклад, спільна розробка безпілотних систем з Польщею чи виробництво боєприпасів у співпраці з Чехією. У цих документах необхідно прописувати механізми спільної сертифікації за стандартами НАТО, що логічно поєднає «оборонні видатки» партнерів із потребами України.
Нарешті, Київ мусить постійно тримати у центрі уваги «питання членства». Від нього залежить, чи зможе держава отримати колективні гарантії. І хоча Трамп поки що відкрито не підтримує цей курс, у США зберігається вражаючий консенсус Конгресу щодо важливості підтримки України. Цю динаміку варто використовувати напередодні виборів 2026 року до Палати представників.
Висновок: саміт НАТО як сцена невизначеності та прихованих можливостей
Історія з можливим запрошенням Зеленського на форум оборонної промисловості замість повноцінної участі у саміті в Гаазі оголює суперечності глобальної безпекової архітектури. З одного боку – прагматизм: Альянс концентрується на конкретних цифрах оборонних бюджетів. З другого – символізм, що визначає, хто сидить за столом, а хто спостерігає збоку.
Україна, яка вже дев’ятий рік стримує агресора, не може дозволити собі розкіш перебувати у «сірій зоні». Тому вибір між самітом та форумом – це не просто питання протоколу, а стратегічна розв’язка. Від того, наскільки вміло Київ використає майбутній захід, залежить не тільки «безпека Європи», а й здатність держави завершити війну на своїх умовах і ввійти до світової спільноти як повноправний партнер.
Саміт НАТО у Гаазі може залишити більше запитань, ніж відповідей, але навіть за найпесимістичніших сценаріїв Україна отримує шанс глибше інтегруватися у західні оборонні ланцюги. Для цього потрібні чіткі стратегії, дипломатична гнучкість та максимальне використання наявних майданчиків. І головне – непохитна віра у те, що «питання членства» – це лише питання часу, а не сумніву.
