Війна стала важким випробуванням для всієї країни, але водночас — серйозним тестом на доброчесність для державних інституцій і конкретних посадовців. Під гаслами захисту держави та допомоги армії суспільство очікує чесних і відповідальних рішень. Проте окремі історії демонструють, що навіть у найскладніші моменти знаходяться ті, хто використовує службове становище у власних інтересах.
Саме такою стала справа, розслідувана Державним бюро розслідувань, щодо колишнього начальника одного з районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Київської області. За даними слідства, його дії не лише підірвали довіру до системи, а й завдали відчутного удару по підприємцях, які намагалися вижити в умовах воєнного стану.
Йдеться про незаконне вилучення транспортних засобів у компаній, що спеціалізуються на вантажних перевезеннях. Автомобілі, які були основним робочим інструментом бізнесу, зникли без належних правових процедур і без реального використання за заявленим призначенням.
Ця справа набула широкого резонансу, адже демонструє, наскільки тонкою може бути межа між законними потребами оборони та зловживанням владою. У період, коли кожен ресурс має значення, такі дії виглядають особливо цинічно.
Розслідування триває, але вже оприлюднені факти змушують замислитися над необхідністю жорсткішого контролю за рішеннями посадових осіб у сфері оборони та мобілізації.
Як відбувалося незаконне вилучення автомобілів
За інформацією ДБР, події розгорталися у березні 2022 року, коли країна перебувала у стані шоку від повномасштабного вторгнення. Саме тоді колишній начальник ТЦК, користуючись надзвичайними умовами, почав вилучати автомобілі у двох приватних підприємств на Київщині.
Вісім транспортних засобів були фактично забрані без будь-яких законних підстав. Не оформлювалися передбачені процедурою документи, не було рішень компетентних органів, а сам процес відбувався під прикриттям нібито нагальних потреб Збройних сил України.
Підприємці, які втратили автомобілі, опинилися у вкрай складному становищі. Для бізнесу у сфері вантажних перевезень транспорт — це не просто майно, а основа діяльності, джерело доходів і можливість виконувати зобов’язання перед клієнтами.
Згодом, за вказівкою фігуранта, були оформлені акти приймання-передачі заднім числом. У документах зазначалося, що автомобілі нібито передані до військових частин, однак слідство встановило: фактично жоден з цих транспортних засобів до підрозділів не надходив.
Таким чином створювалася лише видимість законності. Реальні ж дії посадовця свідчили про грубе перевищення влади та свідоме використання воєнного стану як прикриття для незаконних рішень.
Наслідки для бізнесу та роль ДБР у розслідуванні
Збитки, завдані підприємствам, слідчі оцінили у понад 4 мільйони гривень. Для середнього бізнесу така сума може стати критичною, особливо в умовах війни, коли логістичні ланцюги порушені, а ринок працює з перебоями.
Підприємці не лише втратили майно, а й зазнали репутаційних ризиків, адже невиконання контрактів через відсутність транспорту напряму впливає на довіру партнерів. Водночас вони фактично не мали можливості оперативно захистити свої права.
Саме втручання ДБР дозволило вивести цю історію у правове поле. Слідчі зібрали докази, які підтверджують, що дії ексначальника ТЦК не мали нічого спільного з реальним забезпеченням армії.
Наразі три автомобілі вже повернули підприємцям. При цьому їх передали для потреб ЗСУ у законний спосіб, що ще раз підкреслює: держава має механізми отримання необхідної техніки без порушення прав бізнесу.
Робота ДБР у цій справі стала сигналом, що навіть в умовах воєнного стану зловживання владою не залишаються поза увагою правоохоронних органів.
Правова оцінка та суспільне значення справи
Дії колишнього посадовця кваліфіковані за частиною п’ятою статті 426-1 Кримінального кодексу України — перевищення влади в умовах воєнного стану. Це одна з найсуворіших статей для військових посадових осіб.
Санкція передбачає до 12 років позбавлення волі, що підкреслює особливу небезпеку таких правопорушень. Йдеться не лише про матеріальні збитки, а й про підрив довіри до державних структур у критичний для країни період.
Наразі вирішується питання щодо обрання запобіжного заходу. Подальший перебіг справи залежатиме від суду, але вже зараз вона має вагоме превентивне значення.
Ця історія показує, що війна не може бути виправданням для безконтрольних рішень. Навпаки, у надзвичайних умовах відповідальність посадовців має бути ще вищою, а контроль — жорсткішим.
Для суспільства ця справа є нагадуванням: підтримка армії та законність не суперечать одна одній. Лише дотримання правил і прозорість рішень здатні зберегти довіру між державою, бізнесом і громадянами.
