Не просто черговий раунд переговорів, а формування нового формату – умовної «флоридської трійки» Трампа: Марко Рубіо, Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Саме ця команда зараз де-факто конструює рамку майбутньої угоди, причому з активним і небезпечним залученням російських побажань. Для України це означає: дипломатичний фронт стає не менш ризикованим, ніж лінія фронту під Покровськом чи в Запорізькій області.
Ключова проблема – походження базового «28-пунктного» плану. Його кістяк спочатку опрацьовувався з російським посланцем Кирилом Дмитрієвим, причому в закритому режимі в Маямі. Лише потім до конструкції почали «доліплювати» українські зауваження. Фактично Київ увійшов у гру, де стартові умови вже були визначені Москвою та частиною команди Трампа. Саме це викликало нервову реакцію в ЄС і в Конгресі США.
Зустріч у Флориді стає для Рубіо спробою політичної корекції курсу. Він публічно визнає, що стартова версія пропозицій де-факто була російською, і намагається перевести акцент: мовляв, тепер це «спільна база», а окремі пункти щодо НАТО й Європи винесені в інші треки. Для України важливо розуміти: це не скасування ризиків, а лише їх перенесення в інші переговорні формати, де Київ може бути менш присутній напряму.
Додатковий фактор нестабільності – внутрішня криза в Офісі президента України. Відставка Андрія Єрмака, який ще минулого тижня сидів поруч із Рубіо в Женеві, означає втрату фігури, що одночасно тримала вертикаль влади й очолювала переговори. На зміну виходить Рустем Умєров – тепер уже як ключовий представник на флоридській зустрічі. Формально це «технічна ротація», фактично – зміна архітектора переговорної стратегії у момент, коли план Трампа входить у фазу деталізації.
Риторика Трампа й надалі задає жорсткі рамки. Президент США відкрито говорить, що «здивований складністю» війни, але повторює: він вважає, що обидві сторони «хочуть закінчити» і що Київ має піти на значні поступки. Для української переговорної команди це означає постійну гру на межі: з одного боку – не допустити капітуляційних умов, з іншого – не спровокувати різкий розворот Вашингтона до політики «робіть, що хочете, але без нас».
Окремий вимір – недовіра до Стіва Віткоффа. Плівки з його розмовами з російськими чиновниками створили враження, що він радше каналізує російські вимоги, ніж відстоює баланс інтересів. Трамп демонстративно «не бачить проблеми», але репутаційний шлейф залишиться. Для України це чіткий сигнал: будь-які усні гарантії й «домовленості на довірі» мають нульову цінність – важливими будуть лише юридично жорсткі формулювання в тексті угоди.
Важливий момент у матеріалі – реакція європейців. Вони не просто стурбовані, а фактично відсунуті від стартової конфігурації плану. Те, що Рубіо готовий пропустити зустріч міністрів закордонних справ НАТО в Брюсселі заради внутрішньоамерикансько-українського треку, показує пріоритети: все вирішуватиметься через призму інтересів США, а вже потім – «узгоджуватиметься» з ЄС. Це послаблює позиції Києва, який традиційно спирався на європейський консенсус як противагу будь-яким одностороннім ідеям з Вашингтона.
Для України зараз ключові ризики лежать у трьох площинах. Перша – територіальна: будь-які згадки про «замороження лінії фронту» чи «особливий статус» частини окупованих територій будуть використані Росією як плацдарм для нової агресії. Друга – військово-політична: обмеження чисельності ЗСУ та відмова від де-факто безпекових гарантій рівня НАТО означатимуть стратегічну вразливість на роки. Третя – процедурна: якщо остаточний текст почнуть «продавлювати» через втому суспільства й енергетичну кризу, Київ ризикує отримати внутрішню дестабілізацію замість миру.
Разом із тим «флоридський» раунд дає й можливості. Скандал навколо російського впливу на 28 пунктів уже зірвав «тиху» конфігурацію плану, змусивши Вашингтон вивести процес з тіні. Це створює простір для жорсткішої позиції України: Умєров та команда можуть апелювати до Конгресу, європейських столиць, експертної спільноти й показувати, що занадто проросійська рамка не пройде ні в Києві, ні на Заході.
Головний висновок із матеріалу: зустріч у Флориді – не технічний епізод, а точка, де формується нова геополітична архітектура навколо війни. Для України критично важливо зараз вибудовувати не лише юридичну, а й комунікаційну стратегію: пояснювати союзникам, чому «швидкий мир будь-якою ціною» лише відкладе новий етап агресії, й одночасно готувати внутрішнє суспільство до складних, але усвідомлених компромісів, а не до навʼязаних ззовні рішень.
