Несправність генератора призвела до повного знеструмлення судна. Рибалки залишилися без зв'язку з берегом і без засобів навігації, що зробило неможливим визначити курс чи подати сигнал лиха. Без стартера, освітлення й електроживлення вони опинилися наодинці з безмежною стихією Тихого океану.
Цей дрейф перетворився на 55 днів повної невизначеності, страху, фізичного виснаження та постійної боротьби за виживання. Їхня історія стала ще одним прикладом мужності й сили людського духу у протистоянні природі.
Крім того, дощі стали їхнім найціннішим союзником. За словами капітана ВМС Еквадору Марії Фарес, чоловіки використовували будь-які підручні засоби, щоб зібрати дощову воду. Її пили одразу або зберігали у пластикових ємностях. Морську воду споживали лише у випадках крайньої необхідності, коли не було інших варіантів.
Щодо харчування, то вижити вдалось завдяки риболовлі. За відсутності пального й приманок, чоловіки ловили рибу вручну або за допомогою саморобних засобів, які виготовили з підручних матеріалів. Рибу варили на відкритому вогні, використовуючи залишки деревини та інші горючі матеріали з човна.
Їхнє фізичне та психологічне виснаження було очевидним: схудлі, знесилені, однак живі. Медики, які прибули на борт, надали першу допомогу та стабілізували їхній стан. Завдяки координації між перуанськими, колумбійськими та еквадорськими службами, було розпочато процес повернення рибалок на батьківщину.
Це вже не перший випадок, коли еквадорські служби рятують рибалок у цих водах. У березні цього року було врятовано ще одного перуанця, який дрейфував у морі 95 днів. Це говорить про складну ситуацію з безпекою малих суден у регіоні та відсутність належної технічної підготовки.
Крім того, інституційна підтримка малих рибалок часто є недостатньою. Відсутність доступу до дешевих та надійних технологій робить їх особливо вразливими. Уряди країн Латинської Америки, зокрема Перу та Колумбії, мають звернути увагу на необхідність посилення вимог до безпеки риболовецьких суден, забезпечення екіпажів рятувальними засобами та супутниковим зв'язком.
Такі трагедії не мають повторюватися. Безпека на морі має стати пріоритетом, особливо в регіонах, де рибальство є головним джерелом доходу для десятків тисяч родин.
Ці люди не втратили надії. Вони діяли спільно, підтримували одне одного, поділяли воду та їжу. Їхній порятунок — це не лише успіх військово-морських сил Еквадору, а й тріумф людського духу над природною стихією.
Такі історії мають надихати не лише фахівців у сфері безпеки мореплавства, а й кожного з нас: не здаватися, навіть коли здається, що все втрачено.
