80 років минуло з того дня, як солдати 42-ї піхотної дивізії армії США відчинили ворота концентраційного табору Дахау, що біля Мюнхена, й уперше побачили жах, заради знищення якого вели війну. У неділю, під час меморіальних заходів, 100-річний Локкеред Гас, один із визволителів, звернувся до присутніх: «Лише тоді ми по-справжньому зрозуміли, за що боролися».
Його слова лунали перед вижилими, їхніми родинами, дипломатами та тими, хто прагне зберегти пам’ять про злочини нацизму. Але ця річниця стала не лише актом вшанування пам’яті, а й дзеркалом сучасної політичної тривоги. В Німеччині, яка довго сповідувала принцип «ніколи знову», ультраправі дедалі частіше перетворюються з маргіналів на лідерів громадської думки.
У неділю на території меморіального комплексу в Дахау зібрались останні ще живі свідки. Серед них був 101-річний Жан Лафарі, якого заарештували в рідному селі у Франції. У своїй промові він згадав про садизм охоронців і щоденний терор у таборі. Інший вижилий, італієць Маріо Кандотто, якому нині 98 років, утратив у Дахау чотирьох братів і обох батьків. Його слова були звернені до сьогодення: «Я чую, як знову говорять про зброю та націоналізм. І думаю: хіба людство нічому не навчилося?»
80-річна Леслі Розенталь, яка народилася в таборі Дахау незадовго до його звільнення, виступила там з промовою в неділю. Александра Байєр
Це питання нині звучить особливо гостро. Останні живі свідки, визволителі та навіть колишні виконавці нацистських злочинів поступово відходять у вічність. І разом із ними зникає жива пам’ять про Голокост. Одночасно з цим праворадикальна партія «Альтернатива для Німеччини» (AfD), чиї лідери систематично применшують значення Голокосту, за даними деяких опитувань, є найпопулярнішою в країні.
Меморіальні комплекси, як Дахау, фіксують зростання кількості крадіжок, вандалізму та ідеологічно мотивованих провокацій. У 2019 році один з ультраправих блогерів записував на території табору відео, у якому ставив під сумнів нацистські злочини. А в 2024 році з газової камери в Дахау були викрадені експонати.
Керівниця меморіалу Габріеле Хаммерман зізнається: «Ми живемо в часі зрушень, і це особливо відчувається саме тут. Дахау — це сейсмограф змін». Атмосфера, що панувала під час річниці, відбивала і глибоку скорботу, і тривогу за майбутнє.
Зміна політичного клімату відчутна і в міжнародному контексті. Якщо раніше саме США були ініціаторами формування культури відповідальності та пам’яті, то нині американське керівництво демонструє симпатії до AfD. У січні віцепрезидент США Джей-Ді Ванс виступив у Мюнхені з промовою, у якій закликав не ізолювати цю партію. А коли внутрішня розвідка Німеччини офіційно визнала AfD екстремістською, держсекретар США Марко Рубіо назвав це «тиранією під прикриттям» і заявив, що справжньою проблемою є міграційна політика Німеччини, а не AfD.
Пан Гахс, ліворуч, розмовляє з Абою Наором, вцілілим у таборі Дахау, на поминальній церемонії в неділю. Александра Байєр
Антисемітські злочини також ідуть на підйом. Під гаслом «ніколи знову» країна десятиліттями будувала свою ідентичність, але, схоже, це гасло потребує нової сили й осмислення. За результатами опитування минулого року, 69% німців вважають популізм загрозою для демократії.
На тлі цих настроїв постає питання: як зберегти пам’ять про трагедії минулого, коли носії цієї пам’яті зникають? На заході в Дахау були присутні здебільшого родини визволителів. Із вцілілих свідків, наймолодшим був 80-річний Леслі Розенталь з Канади — він народився всього за три місяці до звільнення табору.
«Зі зникненням свідків ми втрачаємо останній живий зв’язок із Голокостом», — сказав він. Саме він і ще семеро немовлят, народжених у Дахау в останні місяці перед визволенням, можуть стати останніми живими свідками тієї епохи.
Історія самого табору — ще одне нагадування. Дахау був створений у 1933 році — одразу після приходу Гітлера до влади. Спочатку тут утримували політичних опонентів, але згодом табір став моделлю для всієї нацистської системи.
Саме тут навчали охоронців СС, яких пізніше відправляли в інші табори. За 12 років існування через Дахау пройшли понад 200 000 в’язнів, понад 40 000 з яких загинули. Його географічне розташування — менш ніж за 16 кілометрів від Мюнхена — робило злочини режиму видимими навіть для німецького суспільства, яке не могло сховатися за відстанню чи незнанням.
80-та річниця визволення Дахау — це не лише історична подія, а й моральний дзвін. Це нагадування про крихкість демократичних цінностей, про небезпеку забуття й про те, що зло часто повертається у нових формах. Слова ветерана Локкереда Гаса залишаються актуальними: «Коли ми відкрили ворота Дахау — ми побачили, за що ми боролися». І сьогодні ці ворота мають залишатися відкритими — як символ пам’яті, правди й опору новим проявам ненависті.
