П’ятничні тристоронні переговори в Абу-Дабі стали першою спробою звести за один стіл Україну, США та Росію в «безпековому» форматі. Кремль виводить на передній план не дипломатів-«публічників», а силовий контур.
Російську делегацію очолює адмірал Ігор Костюков — директор ГРУ, головної військової розвідки Росії. Сам вибір персонажа важливий: переговори названі «security talks», а отже мова насамперед про умови стримування, контроль і силові гарантії.
Костюков — не «медіатор» і не кар’єрний переговорник у класичному сенсі. Він народився 1961 року, має військово-морську освіту, працював військовим дипломатом, зокрема був аташе в Греції у 2004-му, а до вершини ГРУ прийшов через внутрішню ієрархію спецслужби.
За підрахунками редакції «Дейком», призначення керівника ГРУ на чолі російської делегації — це спосіб перевести розмову з площини «політичних жестів» у площину технічних режимів: припинення вогню, військові канали, верифікація та важелі тиску.
У 2018 році Костюков став виконувачем обов’язків очільника ГРУ після хвороби Ігоря Коробова, а згодом — повноцінним керівником. У 2019-му отримав адміральське звання, ставши першим главою ГРУ з «морським» бекграундом — рідкісний випадок для структури, що традиційно асоціюється з сухопутним Генштабом.
Його ім’я раніше вже звучало у контексті переговорів щодо України. Reuters нагадує, що Костюков входив до російської делегації в Стамбулі у травні 2025 року — перших прямих контактів сторін за тривалий час. Це підкреслює: Кремль бачить у ньому не «разового технаря», а постійного представника силового треку.
Паралель з Давосом і московськими контактами США додає контексту. Після нічних переговорів Путіна з американськими посланцями Москва погодилася на наступні кроки в Абу-Дабі, але одразу зафіксувала: ключ — території, зокрема умови щодо Донеччини, які РФ просуває як передумову «сталого миру».
Саме тому російська делегація на безпекових переговорах виглядає як «клин» між двома дискусіями: територіальною і гарантійною. Костюков, як керівник військової розвідки Росії, уособлює логіку: спершу — контроль і режим, потім — політичне оформлення.
Для України така конструкція ризикована, бо «режими» без політичних рамок легко перетворюються на заморожений конфлікт. Якщо припинення вогню не підкріплене безпековими гарантіями й механізмами реагування, пауза може стати лише часом для перегрупування, а не для миру.
Окремий шар — репутаційний. Під час каденції Костюкова ГРУ не раз опинялося в центрі міжнародних звинувачень. Reuters згадує отруєння Сергія Скрипаля та його доньки у Солсбері 2018 року, після якого низка країн пов’язувала операцію з офіцерами ГРУ; Москва ці звинувачення заперечує.
Санкційний контур підсилює «токсичність» переговорного символізму. Костюков перебуває під санкціями США (із 2016 року), ЄС (з 2019-го через Солсбері), а також Британії та інших західних держав. Це означає, що Росія не прагне «пом’якшити обличчя» делегації для Заходу — радше демонструє жорсткість.
Чому ж тоді саме він? Відповідь у форматі. Абу-Дабі описують як майданчик «military-to-military» і безпекових консультацій, де вагу мають не промови, а карти зон, ланцюжки командування, канали зв’язку, протоколи інцидентів і правила перевірки. Це територія силовиків.
Розвідка в таких переговорах виконує одразу дві функції: оцінює наміри супротивника і збирає інформацію про межі його поступок. Коли делегацію очолює керівник ГРУ, це натяк, що Москва торгуватиметься не лише «про мир», а й про архітектуру післявоєнного стримування.
Для США ставка інша: Вашингтон намагається звести докупи безпекову частину і економічний «пакет» відновлення, не давши територіальному питанню з’їсти весь порядок денний. Але Кремль, як видно із заяв, наполягає: без територіальних умов просування буде обмеженим.
У такій рамці Костюков може бути й «гарантом виконуваності» домовленостей з боку РФ: силові структури в авторитарних системах часто мають вирішальний голос у тому, що реально робитиметься на землі. Присутність ГРУ — спосіб показати, що делегація під’єднана до реальних важелів.
Однак це ж підвищує планку недовіри. Для Києва переговори з очільником військової розвідки Росії — психологічно й політично складніші, ніж з дипломатом. Утім, саме такі контакти інколи і є єдиним шляхом узгодити «технічний мир» — якщо сторони не готові до широкої угоди.
Показово, що Reuters також відносить Костюкова до кола учасників високорівневих зовнішньополітичних обговорень — тобто це фігура не «вузької спецоперації», а ширшого державного торгу. Це додає переговорній позиції РФ ваги, але й робить її менш гнучкою публічно.
Суть дилеми зводиться до простого: «припинення вогню» без зрозумілих безпекових гарантій для України ризикує стати паузою, а не завершенням війни. Водночас будь-які гарантії без розв’язання питання територій Росія може блокувати — і саме це, за оцінками Кремля, є «ключем».
Тому Абу-Дабі — це не фінал, а перевірка, чи може тристоронній формат перевести конфлікт у керовані рамки. Якщо домовляться хоча б про правила деескалації та канали військового зв’язку, це відкриє дорогу для політичного треку. Якщо ні — повернеться логіка ультиматумів.
У підсумку, ми знаємо про Костюкова достатньо, щоб зрозуміти головне: це «силова» кандидатура з довгою кар’єрою у військовій розвідці Росії, обтяжена санкціями Заходу і вписана у попередні контакти щодо України. І саме тому його поява — сигнал, що Кремль трактує переговори як торг про контроль.
