У Великій Британії споживчі настрої дедалі сильніше визначаються не станом особистих фінансів, а політичною лояльністю. Якщо виборець підтримує уряд Кіра Стармера, він частіше дивиться на економіку з обережним оптимізмом. Якщо ж ні — песимізм стає майже базовою реакцією, навіть за відносно кращого матеріального становища.
Саме такого висновку дійшов аналітичний центр More in Common, чиї дані свідчать: лише прихильники лейбористів демонструють позитивний баланс споживчої впевненості. Натомість виборці інших сил, передусім Reform UK Найджела Фараджа, значно гірше оцінюють і власні перспективи, і ширший стан британської економіки.
Це створює для Кіра Стармера значно серйознішу проблему, ніж просто слабкий настрій домогосподарств. Прем’єр робить ставку на повернення відчуття стабільності, яке мало б оживити витрати споживачів, підтримати економічне зростання й дати його уряду політичне полегшення. Але якщо довіра до економіки все більше залежить від ставлення до уряду, сама економіка стає заручницею політичної поляризації.
За оцінкою Дейком, Британія дедалі виразніше входить у ту ж модель, яку раніше яскравіше демонстрували США: споживча впевненість перетворюється з економічного індикатора на політичний рефлекс. Люди оцінюють майбутнє не лише через ціни, зарплати і кредити, а через те, чи вважають вони чинну владу «своєю». Для уряду це надзвичайно небезпечно, бо навіть реальне покращення може не дати швидкого психологічного ефекту.
Цифри, наведені в дослідженні, це добре показують. Середній показник впевненості у виборців, які не підтримують лейбористів, становить мінус 23. Це на 44 пункти нижче, ніж серед прихильників самої Лейбористської партії, де баланс настроїв тримається на рівні плюс 21. Такий розрив уже важко пояснити лише різницею в доходах чи життєвих умовах.
Особливо болісним для Стармера є те, що песимізм зберігається навіть серед заможніших виборців Reform UK. Тобто йдеться не лише про класичну історію вартості життя, бідності чи втоми від рахунків за комунальні послуги. Частина британців у кращому матеріальному становищі все одно лишається негативно налаштованою, якщо політично належить до опозиційного табору.
Саме це і руйнує просту урядову логіку, за якою поліпшення макроекономіки автоматично мало б піднімати суспільний настрій. У нормальній моделі нижчі ставки, зростання реальних зарплат і більші бюджетні витрати мали б поступово переконати людей, що ситуація стабілізується. Але сьогодні у Британії цього не відбувається в повному обсязі.
Уряд Стармера тим часом уже має політичні причини нервувати. Попри переконливу перемогу лейбористів на парламентських виборах 2024 року, рівень довіри до нинішньої влади серйозно просів. На горизонті — місцеві вибори в травні, і дослідження прямо натякає, що на них Лейбористська партія може зазнати дуже болісного удару.
Проблема для Даунінг-стріт полягає ще й у структурі британської економіки. Споживчі витрати формують близько 60 відсотків валового внутрішнього продукту. Якщо люди не хочуть витрачати, урядові значно важче домогтися відчутного зростання, підвищити стандарти життя і водночас знайти ресурси для фінансування державних послуг, які лейбористи обіцяли зміцнити.
При цьому суто економічні передумови для кращого настрою начебто існують. Банк Англії вже шість разів знижував ставки, реальні зарплати понад два роки зростають, державні видатки було збільшено. Але британці не поспішають відкривати гаманці. Це означає, що проблема лежить не лише в об’єктивних показниках, а й у пам’яті, емоціях та політичному виснаженні.
У тексті згадується ще одна важлива причина — ефект травми після інфляційного шоку 2022 року. Тоді повномасштабна війна Росії проти України розігнала ціни в Британії до двозначних рівнів. Такі епізоди часто залишають довгий психологічний слід: навіть коли ситуація формально поліпшується, люди продовжують поводитися обережно й накопичують заощадження «про всяк випадок».
Саме так можна читати і британський рівень заощаджень, який досі лишається значно вищим, ніж у допандемічний період. Домогосподарства витрачають менше не тільки тому, що не можуть, а ще й тому, що бояться нового удару. І коли до цієї обережності додається політична недовіра до уряду, споживчий песимізм стає майже самопідживлюваним.
На цьому тлі додатковим чинником ризику виступає нова війна на Близькому Сході. Вона вже розгойдує нафтові ринки і створює загрозу нового інфляційного сплеску. Якщо ціни на енергоносії знову підуть угору, британські домогосподарства можуть остаточно закріпитися в моделі «захисного» споживання — тобто витрачати тільки найнеобхідніше й уникати великих покупок.
Для Стармера це означає, що відновлення довіри до уряду стає не менш важливим, ніж боротьба за сухі економічні цифри. Якщо люди вважають владу слабкою, нещирою або нездатною контролювати ситуацію, вони не починають вірити в економіку навіть тоді, коли їхня власна зарплата трохи зростає. Саме тому політичний рейтинг уряду тепер прямо впливає на готовність британців споживати.
Це також пояснює, чому виграють більш радикальні сили. Ті, хто не відчуває покращення і не вірить чинному уряду, шукають не просто іншу економічну політику, а інший емоційний центр тяжіння. На правому фланзі цю роль дедалі активніше відіграє Reform UK, на лівому — Зелені. В обох випадках невдоволення вартістю життя поєднується з ширшим розчаруванням у політичному класі.
У такій ситуації Стармер ризикує потрапити в пастку. Навіть якщо уряд реально стабілізує частину економічних показників, позитивний ефект може виявитися політично невидимим. Не тому, що поліпшення немає, а тому, що значна частина суспільства вже не хоче інтерпретувати реальність у спосіб, який дав би уряду кредит довіри.
У підсумку британська історія споживчої слабкості дедалі менше виглядає як проста економічна проблема. Це вже історія про те, як поляризація входить у повсякденні фінансові рішення людей. І саме тому для Стармера сьогодні недостатньо просто покращити цифри. Йому треба повернути довіру до самої ідеї, що країна рухається в правильному напрямку. Без цього британці й далі триматимуть гроші при собі, а уряд — усе більше відчуватиме, що економічне відновлення гальмується не лише ринком, а й політичним розколом.
