Економіка США увійшла в березень не з позиції сили, а з уже помітною втратою імпульсу. Бюро економічного аналізу 13 березня переглянуло зростання ВВП США за четвертий квартал 2025 року до 0,7% у річному вимірі проти 1,4% у попередній оцінці. Для найбільшої економіки світу це не обвал, але вже виразне уповільнення.
Особливо показово, що сповільнення прийшло після сильнішого третього кварталу, коли реальний ВВП зростав на 4,4%. У новій оцінці BEA вказує: тягнули економіку споживчі витрати та інвестиції, але їх частково нівелювали спад державних витрат і слабший експорт. Тобто запас міцності в американської економіки вже звужувався ще до близькосхідного шоку.
Другий тривожний сигнал — інфляція. Індекс PCE, на який орієнтується ФРС, у січні 2026 року зріс на 0,3% за місяць і на 2,8% у річному вимірі. Базова інфляція, без їжі та енергії, додала 0,4% за місяць і 3,1% рік до року. Це означає, що ціновий тиск не слабшав, а знову почав накопичуватися.
За підрахунками редакції Дейком, саме ця комбінація — слабший ВВП США та вища базова інфляція — зробила економіку вразливою до будь-якого зовнішнього удару. Війна з Іраном не створила проблему з нуля, а наклалася на вже нестійкий баланс, у якому інфляція, монетарна політика і споживчий попит почали тягнути в різні боки.
Формально американський споживач ще не відступив. У січні особисті доходи зросли на 0,4%, номінальні споживчі витрати — теж на 0,4%, а реальні витрати додали лише 0,1%. Це важливий нюанс: домашні господарства все ще підтримують економіку США, але вже значно слабше, ніж у фазі постпандемійного відновлення.
Ще неприємніша картина відкрилася на ринку праці. Після щорічного перегляду BLS виявилося, що загальне зростання payrolls у 2025 році було набагато слабшим, ніж вважалося раніше: приріст за рік переглянули з 584 тисяч до 181 тисячі, тобто в середньому лише 15 тисяч робочих місць на місяць. Це вже не ринок праці, який безумовно страхує від спаду.
Січень ще дав плюс 126 тисяч робочих місць після перегляду, але лютий приніс мінус 92 тисячі, а безробіття залишилося на рівні 4,4%. Інакше кажучи, ринок праці США не валиться, але й не створює тієї динаміки, яка дозволяє ФРС спокійно ігнорувати ризики для зростання. Саме тому будь-яке підвищення цін на енергоносії зараз болючіше, ніж рік тому.
Для Федеральної резервної системи це майже підручникова пастка. Офіційно Фед має подвійний мандат: максимальна зайнятість і стабільні ціни, а ціль з інфляції становить 2% у довгостроковому горизонті. У січневій заяві FOMC прямо зазначив, що невизначеність щодо економічних перспектив лишається підвищеною, а Комітет уважний до ризиків з обох боків мандата.
На останньому засіданні, 28 січня, ФРС залишила ставку федеральних фондів у діапазоні 3,5–3,75%. На той момент це виглядало як вичікувальна пауза: інфляція ще не повернулася до цілі, але й ринок праці не подавав однозначного сигналу до негайного пом’якшення. Після даних за січень і лютневого payrolls ця пауза стала значно менш комфортною.
Війна з Іраном додає до цієї конфігурації найнебезпечніший канал — енергетичний. За даними EIA, середня ціна WTI у лютому становила 64,51 долара за барель, а вже 13 березня AP фіксувало американську нафту поблизу 98 доларів і Brent вище 100 доларів на тлі воєнного ризику та перебоїв навколо Ормузької протоки.
Це важливо не лише для бензину. Ціни на нафту швидко проходять крізь транспорт, авіаквитки, логістику, доставку, частину харчового сервісу й ширше — через інфляційні очікування бізнесу та споживачів. Саме так локальний енергетичний шок перетворюється на загальний ціновий тиск, який потім важко швидко погасити одними лише відсотковими ставками.
Відмінність від 2022 року в тому, що нині економіка США входить у нафтовий стрес без колишнього буфера. Тоді ринок праці був значно гарячішим, а темпи зростання — відчутно вищими. Тепер маємо майже нульову динаміку зайнятості за переглянутим 2025 роком, слабший споживчий попит і базову інфляцію, що зависла помітно вище цілі ФРС.
Окремим подразником лишається й торгова політика. Після рішення Верховного суду частину тарифів Трампа було скасовано, але адміністрація перейшла до альтернативних правових механізмів, а значна частина тарифного тиску й невизначеності для імпорту збереглася. Це означає, що дезінфляція в товарах уже не виглядає надійною автоматичною опорою для загального сповільнення цін.
Саме тому дедалі частіше повертається слово «стагфляція» — не як готовий діагноз, а як ризик. Класична стагфляція — це поєднання слабкого зростання та високої інфляції. США ще не там, бо споживчі витрати не зламалися остаточно, а безробіття не пішло вгору різко. Але базові умови для такого сценарію вже стали значно ближчими, ніж наприкінці 2024 року.
У цьому сенсі ФРС має лише три варіанти, і жоден не ідеальний. Перший — тримати ставки високими довше, щоб не дати нафтовому шоку закріпитися в інфляції. Другий — знижувати ставки, якщо ринок праці погіршуватиметься швидше. Третій — реагувати уривчасто, залежно від кожного нового релізу, але саме цей сценарій найбільше підживлює ринкову нервозність.
Для американських домогосподарств ключове питання тепер дуже приземлене: чи залишиться енергетичний шок коротким, чи встигне перейти в ширший кошик витрат. Якщо нафта швидко відкотиться, економіка США ще може уникнути серйознішого сценарію. Якщо ж високі ціни на паливо протримаються довше, удар по реальних доходах почне з’їдати той самий споживчий попит, який поки утримує зростання.
Для ринків це означає нову чутливість до кожного числа — PCE, CPI, payrolls, роздрібних продажів, цін на бензин і нафти WTI. У такій фазі навіть помірний сюрприз у даних змінює очікування щодо ставки ФРС, а отже — вартість кредиту, поведінку облігацій, акцій і долара. Монетарна політика знову стає не фоном, а центральною віссю всієї економічної історії.
Найточніше визначення поточної ситуації — не «криза вже настала», а «захисний шар став тонким». Переглянутий ВВП США, стійка інфляція, слабший ринок праці й новий стрибок цін на нафту разом створили для ФРС майже найгіршу стартову позицію: боротися одночасно і за ціни, і за зростання, коли кожне рішення б’є по іншій цілі.
