Менше ніж за тиждень після зухвалого пограбування Лувру поліція Франції вийшла на слід двох підозрюваних, які, за даними слідства, винесли з музею вісім історичних коронних прикрас на суму понад 100 мільйонів доларів. Третього спільника затримали трохи пізніше. Ключову роль у розслідуванні зіграли збіги ДНК.
Прокурорка Парижа Лор Бекко повідомила, що біологічні сліди злочинців знайшли на віконній рамі, якою вони проникли до музею, та на одному з потужних моторолерів, використаних для втечі. ДНК третього підозрюваного виявили на відрі механічного підйомника, за допомогою якого грабіжники піднялися на другий поверх.
Сліди злодії залишили й на рукавичці, а також на вантажівці, яку намагалися спалити після злочину. Загалом криміналісти обробили 150 зразків із місця події та предметів, кинутих злочинцями. Усі троє фігурантів уже були в базі — через попередні судимості за крадіжки.
“Без ДНК-банку ми б не знайшли цих людей,” — пояснив кримінальний юрист Гаетан Пуатевен, який досліджує судову генетику. “База перетворилася на головний інструмент французької поліції.”
Як працює французька ДНК-база
Національна Автоматизована база генетичних відбитків (FNAEG) налічує понад 4,4 мільйона профілів. Її створили ще 1998 року після справи серійного вбивці Ґі Жоржа, відомого як “східнопаризький маніяк”. Тоді відсутність централізованої бази не дозволила поліції зіставити його ДНК з генетичними слідами з місць убивств — і це коштувало життя кільком жінкам.
Спершу база включала лише сексуальних злочинців, але поступово охопила всі види кримінальних правопорушень — від крадіжок до тероризму. Тепер її використовують у кожному масштабному розслідуванні.
ДНК зразки беруть із слини, волосся, крові чи шкіри, обробляють у сертифікованих лабораторіях і звіряють з національною базою. Результати, за словами керівника профспілки судових експертів Олів’є Галне, можна отримати “вже за кілька годин”.
Франція також має угоди про обмін генетичними даними більш ніж із 30 європейськими державами та навіть зі Сполученими Штатами. Це створює масштабну мережу ідентифікації підозрюваних через кордони.
Вісім французьких королівських коштовностей, включаючи діаманти корони, були викрадені з галереї Аполлона в Луврі, яка представлена тут у 2020 році — Стефан де Сакутін
Коли ДНК оживляє “холодні справи”
Окрім звичайних розслідувань, база часто допомагає розкривати справи, заморожені десятиліттями. Так, у 2022 році зразки з місця злочину дозволили пов’язати підозрюваного у зґвалтуванні дружини — Домініка Пеліко — зі спробою зґвалтування ще 1999 року. Раніше справа вважалася безнадійною.
Інший випадок: у 2011 році французький слідчий, шукаючи не точний збіг, а схожі генетичні профілі, вийшов на батька злочинця. Це стало проривом у дев’ятирічному розслідуванні.
Такі “родинні пошуки” застосовують лише у випадках убивств чи зґвалтувань — вони складні й потребують спеціальних дозволів.
Американська CODIS налічує майже 25 мільйонів профілів, але США пішли далі, використовуючи комерційні генеалогічні бази — як GEDmatch або FamilyTreeDNA. Вони допомогли ідентифікувати понад 800 злочинців, зокрема “Золотого державного вбивцю”, завдяки родинним збігам ДНК.
У Франції такі сервіси заборонені: приватне генетичне тестування вважають етично небезпечним через історичний контекст — під час Другої світової війни саме по “єврейських родоводах” нацисти визначали жертв депортацій.
Втім, міністр юстиції Жеральд Дарманен анонсував законопроєкт, який дозволить поліції обмежений доступ до іноземних ДНК-баз, зокрема американських, для розслідування нерозкритих справ. Це викликало гострі дискусії серед правозахисників і юристів.
Кетлін Жак, судова експертка Лабораторії Бюро кримінальних розслідувань Огайо, у відділі ДНК у Річфілді, штат Огайо, у 2016 році — Енн Гермес/The Christian Science Monitor, через Associated Press
Правові й етичні дилеми
Критики попереджають: кожен, хто здає ДНК до родовідного сервісу, фактично “здає в поліцію всю свою сім’ю”. За словами соціологині Жоель Вейї, у цьому полягає головна небезпека генеалогічного моніторингу — люди стають “генетичними підозрюваними”, навіть не підозрюючи про це.
Попри ці ризики, французька система сьогодні вважається однією з найефективніших у Європі. Луврське пограбування стало черговим доказом того, як генетичні технології перетворюють криміналістику, зменшуючи простір для безкарності навіть у найзухваліших злочинах.
