Сардинія — не просто частина Італії, а окремий світ. Цей середземноморський острів, віддалений на 200 кілометрів від материкової частини країни, зберігає свою ідентичність, ритм життя та особливий погляд на світ.
Подорож навколо Сардинії автомобілем стала справжнім зануренням у її автентичність, природу та легенди, відкривши переді мною сувору красу скель, прозорих пляжів, гірських маршрутів і кулінарних традицій.
Почалося все в Кальярі — столиці острова, де ми орендували авто й вирушили за маршрутом проти годинникової стрілки. Перші враження були вже захопливими: дорога до Вілласіміуса йшла вздовж самого берега моря, петляючи між селищами, від яких до води — лічені метри.
Сардинія виявилася справжнім скарбом для тих, хто мріє про автоекспедицію: понад 1 800 кілометрів берегової лінії, з яких доступними для подорожей є сотні.
Скеля в затоці Гольфо-делла-Меццалуна, або затоці Півмісяця, на острові Сан-П'єтро. Марта Джакконе
Під час походу на Монте Фумай. Марта Джакконе
Далі ми зупинилися в Тортолі, а потім вирушили вглиб острова до лісового парку Національного заповідника Орозеї та Дженнаргенту.
Гори Монте Фумай та Монте Ново Сан Джованні дарували легкий підйом, шум дзвіночків корів у долині та видовищні краєвиди. Природа Сардинії — її головний скарб. Тут поєднуються дикість і м’якість: скелясті узбережжя, соснові ліси, покриті мохом скелі.
Повернувшись на узбережжя, ми пропливли на каяках до острова Таволара — вузького масиву вапняку й граніту, що здіймається з моря немов спинний панцир черепахи або вітрило доісторичної істоти.
Тут мало мешканців, натомість є бази НАТО й туристи, яких приваблюють скелі й історії — зокрема міф про корабель Одіссея, перетворений Посейдоном на камінь.
Північ Сардинії — це архіпелаг Ла-Маддалена з островом Капрера. Ми вирушили в тривалу пішу прогулянку серед білих пісків і гранатового каміння. Саме тут провів останні роки життя Джузеппе Гарібальді — герой Італії.
Ці місця наповнені не лише красою, а й історією. Через північне узбережжя ми потрапили до Порто Торреса й на паромі дісталися до острова Азінара. Колишня в’язниця, сьогодні — природний заповідник, де мешкають рідкісні дикі альбіносні ослики. Ми об’їхали острів електровелосипедами, милуючись бухтами та скелями.
Невеликий пляж на острові Капрера, що на північному сході Сардинії. Марта Джакконе
Північний захід острова подарував драматичні пейзажі: Капо Качча — регіональний природний парк, де ми здійснили короткий, але вимогливий похід над стрімкими скелями. Вид на хвилі, що розбиваються об каміння, настільки гіпнотичний, що я повернулася сюди на світанку.
Далі — місто Боза з кольоровими будиночками вздовж річки Тему, єдиної судноплавної на острові. На шляху були також села, що славляться вином мальвазія та оливковою олією: Модоло, Магомадас, Трезнурагес, Сеннаріоло.
Тут розкидані мурали зі сценами збору винограду, старовинні кам’яні будинки та привітні мешканці.
На південному заході ми потрапили на півострів Сініс — піщаний перешийок Капо Сан Марко. Тут море з одного боку штормове, а з іншого — спокійне, а поруч — археологічна зона Таррос, де жили фінікійці, карфагеняни й римляни.
Звідти — на острів Сан-П'єтро, або Карлофорте. Тут збереглися давні риболовні традиції: смажений тунець, тунець у солі, тунець тартар, тунець у макаронах, тунцеве серце, і найцінніше — боттарга ді тонно. Смакує божественно, але через глобальне зменшення популяції синього тунця — й болісно усвідомлювати крихкість цієї традиції. Острів вулканічний, із драматичними скелями та стежками, як-от Геосіто №5, яку ми подолали на орендованому скутері.
Барвисте містечко Боза розділене річкою Темо, єдиною судноплавною річкою на Сардинії. Марта Джакконе
Гавань Калазетта на острові Сант'Антіоко. Марта Джакконе
Наступний день розпочався в Каласетті на острові Сант’Антіоко, звідки ми вирушили назад до Кальярі, зупинившись на пляжі Порто Траматцу — справжній дорогоцінній перлині.
Заключна ділянка шляху пролягла через Домус-де-Марія, чия назва нагадала мені про альбом «La buona novella» Фабріціо де Андре, який мав глибокий зв'язок із Сардинією.
Мандрівка завершилася — але враження залишилися назавжди. Автоподорож Сардинією — це не лише про рух, а й про відкриття. Це шлях, де кожен поворот — нова історія. Місцеві називають материкову Італію просто «континентом».
І це не дивно. Сардинія — це окрема планета. Відчуття окремості, блиск самобутності, краса, яка не прагне бути схожою на інших. Вона є — і цього досить.