Війна на Близькому Сході дедалі глибше проникає в життя цивільного населення. Бейрут — столиця Лівану, місто з багатошаровою історією конфліктів — знову опинився у центрі масштабної військової ескалації. Постійний гул безпілотників і військових літаків, вибухи на околицях та колони людей, що шукають прихисток просто на вулицях, стали новою реальністю для сотень тисяч мешканців.
Символом цієї нової реальності стали сім’ї, які ночують на тротуарах, у парках або на пляжах. Вони тікають від ударів Ізраїлю по південних районах Бейрута — територіях, де традиційно сильні позиції шиїтського угруповання «Хезболла». Але тепер війна виходить за межі цих кварталів.
У четвер ізраїльські військові вперше від початку нинішньої кампанії видали наказ про евакуацію центральної частини Бейрута. Уже за годину після попередження почалася нова хвиля ударів. За заявами ізраїльської армії, мішенями була інфраструктура «Хезболли».
За оцінкою Дейком, саме розширення географії ударів може стати переломним моментом конфлікту. Якщо бойові дії системно перейдуть із передмість у центральні райони столиці, це різко збільшить гуманітарні ризики і може спровокувати нову хвилю масового переміщення населення.
Страх, який переслідує місто
Останні атаки вразили район Рамлет-аль-Байда на морській набережній Бейрута. Кілька автомобілів були знищені ударами з повітря, а тротуари вздовж узбережжя вкрилися піском, змішаним із кров’ю.
За даними лікарень, щонайменше вісім людей загинули, десятки отримали поранення. Більшість із них — люди, які вже були вимушеними переселенцями з інших районів країни.
Це був уже другий удар по центральній частині міста за кілька днів. Раніше ізраїльська авіація атакувала готель Ramada Plaza на набережній Бейрута.
Обидва удари відбулися без попередження, що посилило страх серед мешканців міста.
«Де нам тепер ховатися?»
Для багатьох ліванців питання безпеки стало риторичним.
32-річний Хусейн Мансур залишив своє рідне село на півдні Лівану після наказу ізраїльської армії евакуюватися. Разом із родиною він встановив імпровізований намет на тротуарі біля пляжу.
«Я більше не відчуваю, що існує безпечне місце», — каже він.
У ніч перед ударами чоловік майже не спав. Над містом постійно кружляли безпілотники, а рев літаків ставав дедалі голоснішим.
Близько першої ночі почалися вибухи.
Паніка серед переселенців
Після першого удару серед людей, що ночували на тротуарах, почалася паніка. Люди поспіхом збирали ковдри, пластикові пакети з одягом і намагалися втекти.
«Ніхто не знав, куди їхати і яку дорогу обрати», — згадує Мансур.
Він із дружиною посадив двох синів — дев’яти та шести років — у машину. Але вже за кілька хвилин автомобіль опинився в заторі, утвореному сотнями людей, які намагалися виїхати з району.
Поки родина стояла в заторі, неподалік стався ще один удар. Вибух струсонув автомобіль, а діти почали кричати.
«Здавалося, що світ вибухнув»
40-річна Нур аль-Лахман спостерігала за подіями з пагорба неподалік.
«Здавалося, що світ вибухнув», — сказала вона.
Жінка відчула, як у неї тремтять ноги. Вона не могла зрушити з місця, паралізована страхом.
Пізніше вона повернулася до намету, який вони з чоловіком облаштували, використавши ковдри, перекинуті через гілки дерев і стільці.
Її двоє маленьких синів — п’ятирічний Омар і чотирирічний Юсеф — спали всередині.
Вона обійняла дітей і подумала, що якщо новий удар уб’є їх, то вони хоча б загинуть разом.
«Ми просто хочемо жити в мирі», — сказала вона.
Місто недовіри
Наступного ранку пагорб, де ночували переселенці, майже спорожнів. Люди бояться повертатися.
На місці тимчасових таборів залишилися лише кола попелу від нічних вогнищ.
У самому Бейруті починає зростати взаємна підозра між громадами. Більшість переселенців — шиїти, які тікають із південних районів, де сильні позиції «Хезболли». Часто вони знаходять притулок у районах, де домінують інші конфесії.
Це породжує страх серед місцевих мешканців, що серед біженців можуть бути члени «Хезболли» або іранські агенти, які стануть мішенями для ізраїльських ударів.
Готелі почали вимагати паспорти або посвідчення особи від усіх відвідувачів.
Подібні правила запровадили й у багатьох житлових будинках.
«Ми повинні знати, хто входить до будівлі», — пояснює 51-річний консьєрж одного з житлових комплексів Алаа Ясін.
Він дивиться на місце недавнього удару і додає: «А що, якщо вони прийдуть сюди, щоб убити когось?»
