Чутки та реальність загрози з Білорусі
Ще з квітня 2022 року український інформаційний простір регулярно заповнюють повідомлення про ймовірне вторгнення з півночі. Тоді, після відступу російських сил із Київщини та північних областей, подібні новини сприймалися із насторогою. Проте з часом ці повідомлення викликали більше іронії чи роздратування — мовляв, якби загроза була реальною, вона б уже виявилася.
Навесні 2023 року підписання угоди про розміщення російської нестратегічної ядерної зброї в Білорусі додало новий рівень обговорень. Військові експерти заговорили про потенційну можливість застосування цих озброєнь проти України чи Європи. Разом із цим постало запитання: чи дійсно Лукашенко контролює цю зброю, чи це лише інформаційний тиск.
Навчання «Захід-2025», які пройшли у вересні на території Білорусі, стали ще однією нагодою для поширення паніки щодо загрози нового вторгнення. Проте після їх завершення ДПСУ зафіксувала виведення російських військ без ознак активності поблизу українського кордону. Це лише підтвердило, що більшість таких загроз залишаються на рівні інформаційних сигналів.
У жовтні Лукашенко наказав перевести білоруську армію у стан найвищої бойової готовності. Експерти попереджали, що така армія могла б стати резервом Москви у війні проти України. Але й цього разу активних дій не відбулося, і ситуація швидко повернулася до звичного рівня інформаційного напруження.
Нова «серія» перевірок боєготовності білоруських військових у 2026 році знову викликала пильну увагу міжнародних аналітиків. Forbes повідомляв про масштабні маневри, а ISW зазначав, що Москва прагне поглибити військову інтеграцію з Мінськом. Водночас Білорусь будує нові прикордонні застави, полігони та покращує підготовку прикордонників, що підкреслює готовність реагувати на будь-які загрози, але не свідчить про агресивні плани.
Ядерний шантаж: реальність чи демонстрація сили
Ще у 2024 році Лукашенко заявляв, що в країні є тактична ядерна зброя. Путін підтверджував, що в разі потреби Росія може застосувати її «для захисту Білорусі». Міністр закордонних справ Білорусі Максим Риженков у 2025 році наголосив на «чіткій видимості ядерної загрози» та звинуватив Захід у переозброєнні проти Москви.
Розгортання комплексу «Орешнік» з ядерним потенціалом стало ще одним приводом для стурбованості. Лукашенко та офіційні російські джерела повідомляли про його бойове чергування з грудня 2025 року. Проте аналітики та супутникові знімки вказували на обмежену або навіть сумнівну присутність реальної техніки. Журналісти «Радіо Свобода» виявили активність на колишньому аеродромі у Могилівській області, але немає підтвердження наявності всього дивізіону, який зазвичай складається з десятків одиниць техніки.
Світова спільнота демонструє обережність, але водночас скептицизм. Експерти зазначають, що навіть розміщення «Орешніка» радше служить сигналом для Європи та США, ніж реальною загрозою для України. Дипломати підкреслюють, що технічні характеристики ракети не дозволяють швидко застосувати її проти сусідніх країн, а головне призначення — стримування.
Білоруська опозиція та незалежні аналітики повторюють, що наявні заяви є частиною гібридної інформаційної війни. Тобто йдеться не стільки про реальні військові плани, скільки про демонстрацію сили і створення психологічного тиску на Заході.
«Орешнік» та розвідувальні дані
Американські та українські аналітики активно відслідковують переміщення можливих пускових установок. Декер Евелет з CNA Corporation зазначає, що супутникові знімки показують кілька об’єктів, які «ймовірно можуть належати комплексу». Водночас головред Defense Express Олег Катков вважає малоймовірним фактичне розгортання, адже Росія має лише одну таку ракету, а для обслуговування дивізіону потрібна величезна кількість техніки.
Білоруська опозиційна організація BelPol також підкреслює відсутність переконливих доказів. На відео Міноборони РФ чи Білорусі пускових установок «Орешнік» не видно, а кілька продемонстрованих машин не мають прямого відношення до комплексу. Для повного розгортання дивізіону техніка мала б займати колону довжиною до 650 метрів, що неможливо було б приховати.
Українська сторона, у свою чергу, повідомляє про точні координати можливих розташувань «Орешніка» та передала їх союзникам для оцінки загрози. Президент Володимир Зеленський підкреслив, що Київ зробить усе можливе, аби ракета не запрацювала, а будь-яке залучення Білорусі до конфлікту знову стало б великою трагедією для регіону.
Звичайна артилерія як стратегічний інструмент
Паралельно із ядерними страхітливими сигналами Лукашенко повідомив про розвиток власного виробництва боєприпасів. Йдеться про 152-мм снаряди, боєприпаси для РСЗВ типу «Град» і патрони для гранатометів. За його словами, навіть у сучасній війні велике значення мають саме «звичайні» види озброєння, які довели ефективність на полі бою.
Цей крок демонструє прагнення Мінська до підвищення власної оборонної спроможності і водночас створює ще один аргумент для інформаційного тиску. Захід сприймає такі кроки з тривогою, проте оцінює їх не як радикальну зміну балансу сил, а скоріше як сигнал щодо намірів.
Таким чином, можна говорити про подвійний ефект: одночасно створюється імідж сильної армії та гібридна загроза, яка змушує регіональні та глобальні сили бути напоготові.
Висновки
Ситуація навколо «Орешніка» та ядерної зброї в Білорусі залишається багатошаровою та суперечливою. Є факти про будівництво військових баз, навчання та плани щодо боєготовності, але відсутні підтверджені дані про повноцінне розгортання ракетного комплексу або тактичної ядерної зброї.
Аналітики та дипломати сходяться на думці, що частина заяв — це насамперед сигнал для Європи і США, демонстрація готовності та спроба посилити міжнародну увагу. Реальна загроза для України залишається, але поки що вона більше стратегічна, а не безпосередньо бойова.
Водночас зростання напруженості та закінчення дії договору New START підвищують ризик нової гонки озброєнь. Події в Білорусі і довкола «Орешніка» ще раз підкреслюють складність сучасної геополітики та необхідність уважного моніторингу навіть тих загроз, які спершу виглядають як блеф.
