Британська прем’єр-міністр Кір Стармер, обраний на хвилі бажання подолати наслідки Brexit, готується уперше з 2016 року провести офіційні переговори з лідерами Євросоюзу, прагнучи знизити торгові бар’єри та посилити співпрацю в питаннях безпеки. Проте британська таблоїдна преса ще до початку зустрічі в Лондоні вже назвала майбутню подію «самітом капітуляції»: у заголовках The Mail on Sunday та The Daily Mail з’явилися фрази «Don’t Betray Brexit» та «Surrender Summit», а The Sun розгорнув кампанію під гаслом «Не зраджуйте нашу незалежність».
Критики Стармера з консервативного табору твердять, що будь-яке зближення з ЄС означатиме повернення під владу «брюссельської бюрократії» та відмову від «переваг суверенного статусу». Об’єднуючи невдоволених читачів, таблоїди апелюють до ностальгії за «золотими часами» самостійної Великої Британії та попереджають про «пастки» спільних місій ЄС, де Лондон може нібито бути змушений надсилати свої війська на операції під європейським прапором. При цьому сутність опублікованих «загроз» спростовує навіть джерело інформації — The Telegraph, яке цитувало лише пропозицію «розглянути» такі можливості за «запрошенням ЄС», без жодних зобов’язань.
Сам Стармер намагається пом’якшити напругу, нагадуючи, що його уряд не планує скасовувати «червоні лінії» 2016 року: приєднання до митного союзу чи єдиного ринку ЄС не входить до планів, а Британія зберігає свободу ухвалювати власні закони. Водночас він вказує на «здоровий глузд» у відновленні прямих контактів із ключовим ринком у межах партнерства з США та Канадою, особливо враховуючи зростаючу нестабільність на глобальній арені та потребу в спільних зусиллях задля кліматичної безпеки й боротьби з кібератаками.
Однак опозиційні політики, на чолі з Ендрю Гріффітом із Консервативної партії, уже звинуватили прем’єра в «таємному поверненні» до ЄС «обхідним шляхом», що за їхніми словами є порушенням волі виборців 2016 року. Виступаючи в Парламенті, Гріффіт вимагав гарантій, що «саміт капітуляції» не обернеться «зарахуванням Великої Британії назад у лоно ЄС під іншим ім’ям». Подібні слова підхоплюють й інші консерватори та праві сили на кшталт партії Reform UK Ніґеля Фараджа, яка вже випередила консерваторів у регіональних опитуваннях і загрожує зірвати будь-яке повернення до «європейської єдності».
Насправді, як свідчать останні соцопитування YouGov, 55 % британців вважають Brexit помилкою, і лише 30 % вважають його вдалим кроком. Однак Стармер свідомий, що у політичній реальності Британії будь-яка згадка про «відкат» викликає гострий розкол у суспільстві, подібний до того, який розділив родини й друзів у 2016 році. Тому уряд обирає «обережний пацієнтський підхід», поступово знімаючи тривожні бар’єри, але не заявляючи про приєднання до будь-яких інституцій.
Політологи звертають увагу на те, що медіа й далі залишаються ключовим чинником інформаційної війни в Британії. Таблоїди, що продають мільйони примірників щоденно, використовують їдкі заголовки та спекулятивні сюжети, щоб формувати громадську думку. Минулого тижня Daily Express повторив стару тезу про «злиття з Францією», а в 2011 році вже вводив читачів в оману про нібито план «федерації» Британії та інших країн ЄС. Ці методи пережили референдум і досі активні в інформаційному просторі.
Супротивники більш тісного діалогу з ЄС звинувачують уряд у недостатній спроможності «продати» переваги співпраці: експертка організації UK in a Changing Europe Джилл Раттер зазначає, що «уряд погано формулює позитивні аргументи». Дійсно, замість акценту на економічних вигодах і міжнародній безпеці, політична риторика часто обмежується запевненнями, що «нічого не зміниться кардинально».
Утім, європейські партнери сприймають ініціативу лондонської сторони з полегшення торгівлі як сигнал гнучкості та прагнення скорегувати помилки минулого. В ЄКомісії вже відзначили, що Лондон «готовий шукати розумні компроміси в рамках наших домовленостей», а Брюссель пообіцяв оперативні консультації щодо санітарних, митних і цифрових норм, щоб полегшити рух товарів та послуг.
Таким чином, Британія опинилася на роздоріжжі: з одного боку — тиск таблоїдного інформаційного простору, що закликає до оборони «британської незалежності»; з іншого — прагнення уряду пом’якшити наслідки торговельної ізоляції та зміцнити позиції країни в союзі з трансатлантичними партнерами. Від того, чи вдасться Стармеру врегулювати «медійну бурю» й донести ключові вигоди від зближення з ЄС, залежатиме, чи не перетвориться «саміт капітуляції» на вирішальний поворотний момент британської політики, відкривши шлях до нового етапу співпраці з континентальною Європою.
