Заява колишнього головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного про те, що найближчим часом Україна не стане членом НАТО, викликала жваве обговорення як усередині країни, так і за її межами. Водночас частина європейських експертів вважає, що відсутність членства в Альянсі зовсім не означає стратегічної поразки для Києва.
Таку думку висловив оглядач польського видання Rzeczpospolita Марек Кутарба. На його переконання, нинішня геополітична ситуація поступово змінює всю архітектуру європейської безпеки, а роль України стає настільки важливою, що традиційна модель розширення НАТО вже не виглядає єдиним можливим варіантом.
За словами Кутарби, заяву Валерія Залужного не варто сприймати як остаточну відмову від євроатлантичної інтеграції. Радше йдеться про те, що нинішня структура НАТО значною мірою побудована на принципах і механізмах, сформованих ще після Другої світової війни, тоді як сучасна війна вимагає зовсім інших підходів.
Оглядач зазначає, що Залужний критично оцінював нинішній військовий потенціал Альянсу, вказуючи, що НАТО можуть знадобитися ще роки, аби досягти рівня готовності, необхідного для ефективного реагування на сучасні загрози.
«Для України членство в НАТО вже не є питанням "бути чи не бути". Після понад чотирьох років оборонної війни ситуація кардинально змінилася. Парадоксально, але НАТО перестає бути необхідним для України, хоча й лише в певному сенсі», – цитує Кутарбу польське видання.
На думку автора, за роки війни Україна здобула унікальний бойовий досвід, якого нині не має жодна інша європейська армія. Українські військові отримали практику застосування сучасних безпілотних систем, засобів радіоелектронної боротьби, високоточної зброї та ведення масштабних бойових дій в умовах інтенсивної війни.
Водночас оглядач наголошує, що Україні й надалі необхідні окремі можливості, якими володіють країни НАТО. Насамперед йдеться про сучасні системи протиракетної оборони, супутникову розвідку, передові військові технології та потужну оборонну промисловість.
Разом із тим, вважає Кутарба, значення самої України для західних партнерів суттєво зросло. Якщо раніше Київ прагнув стати частиною системи колективної безпеки, то тепер, на думку автора, вже сама Європа дедалі більше потребує українського військового потенціалу.
У зв'язку з цим він не виключає появи нової моделі безпеки, у якій Україна може стати центральною ланкою нового військово-політичного союзу за участю окремих європейських держав і Сполучених Штатів.
На думку оглядача, саме такий формат може краще відповідати сучасним викликам, ніж нинішня структура НАТО.
Окрему увагу Кутарба приділяє змінам усередині самого Північноатлантичного альянсу. За його словами, НАТО поступово втрачає свою традиційну роль головної сили стримування Росії через зміну глобальних пріоритетів Сполучених Штатів.
Вашингтон уже кілька років закликає європейських союзників самостійно збільшувати витрати на оборону та брати на себе більшу відповідальність за безпеку континенту. Одночасно США прагнуть скорочувати масштаби своєї військової присутності в Європі, приділяючи більше уваги іншим регіонам світу.
На переконання автора, це свідчить про те, що НАТО неминуче проходитиме через глибоку трансформацію.
Водночас стратегічні інтереси США, як вважає Кутарба, залишаються незмінними. Вашингтон і надалі зацікавлений у стримуванні Росії та захисті своїх інтересів на Близькому Сході. Проте способи досягнення цих цілей можуть істотно змінитися.
Колумніст припускає, що війна Росії проти України продемонструвала американському керівництву нову модель забезпечення безпеки в Європі. На його думку, США переконалися, що ефективне стримування Москви можливе не лише завдяки постійному утриманню великого американського військового контингенту на європейському континенті.
У цій концепції Україна розглядається як ключовий елемент безпеки східного флангу Європи, тоді як європейські держави мають забезпечити фінансову, промислову та технологічну підтримку.
За словами Кутарби, саме Європа здатна надати Україні те, чого їй зараз найбільше бракує: додаткове фінансування оборонної промисловості, сучасні системи протиповітряної та протиракетної оборони, супутникову розвідку, а також довгострокову підтримку виробництва озброєння.
Таким чином, вважає оглядач, роль України у майбутній системі європейської безпеки може виявитися значно масштабнішою, ніж просто статус ще одного члена НАТО.
Водночас наведені у публікації оцінки є авторською позицією колумніста, а не офіційною позицією НАТО, України, США чи урядів європейських держав. Питання майбутнього членства України в Північноатлантичному альянсі й надалі залишається предметом політичних рішень і міжнародних переговорів.
