Виклик, який більше не можна ігнорувати
10 січня керівник Офісу президента Кирило Буданов провів нараду, яка за своєю суттю виходила далеко за межі формального обговорення. Йшлося не просто про статистику чи окремі інциденти, а про глибоку кризу довіри та дисципліни, що поступово підточує фундамент обороноздатності держави.
Корупція в системі територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також масові випадки самовільного залишення частин стали болючими темами, які роками намагалися вирішувати фрагментарно. Тепер ці питання винесено на найвищий рівень координації між військовими та правоохоронними структурами.
Участь керівництва Генерального штабу, Сухопутних військ, ВСП та очільників правоохоронних органів свідчить про усвідомлення масштабу проблеми. Це не внутрішня справа окремих підрозділів, а системний виклик, що потребує комплексної відповіді.
Буданов прямо заявив, що зловживання посадовими обов’язками та підрив військової дисципліни є неприпустимими. У цих словах прозвучала не лише політична позиція, а й моральна межа, яку більше не можна переходити без наслідків.
Сам факт публічного обговорення корупції в ТЦК та СП і СЗЧ у військах демонструє готовність говорити чесно про внутрішні проблеми армії, не прикриваючись лозунгами і не знецінюючи суспільний запит на справедливість.
Корупція в ТЦК та СП: тінь, що підриває довіру
Система ТЦК та СП є однією з ключових ланок у забезпеченні армії людським ресурсом. Саме тут громадянин вперше стикається з державою у контексті військового обов’язку, і саме тут формується первинне уявлення про справедливість або її відсутність.
Корупційні прояви в цій системі не лише порушують закон, а й руйнують мотивацію. Коли рішення ухвалюються не за правилами, а за грошима чи зв’язками, це породжує відчуття нерівності та знецінює саму ідею служби.
Буданов наголосив на необхідності глибокого вивчення причин цих явищ. Йдеться не лише про покарання винних, а про аналіз умов, які дозволяють корупції вкорінюватися: перевантаженість персоналу, нечіткі процедури, слабкий контроль.
Важливо, що до наради були залучені правоохоронні органи. Це сигнал про те, що боротьба з корупцією в ТЦК та СП не обмежиться внутрішніми перевірками, а отримає правову оцінку з усіма наслідками.
Суспільство очікує не декларацій, а зрозумілих і ефективних рішень. Прозорі правила, цифровізація процесів, персональна відповідальність керівників можуть стати тими інструментами, які повернуть довіру до системи та зменшать простір для зловживань.
СЗЧ і дезертирство: симптом глибших проблем
Проблема самовільного залишення частини давно перестала бути поодиноким явищем. За офіційними даними, з 2022 року по липень 2025 року в Україні відкрито понад 200 тисяч справ за СЗЧ і більше 50 тисяч — за дезертирство. Ці цифри говорять самі за себе.
За кожною справою стоїть конкретна людська історія: виснаження, психологічний тиск, страх, відсутність ротацій або нерозуміння свого місця в системі. Ігнорувати ці фактори означає боротися лише з наслідками, а не з причинами.
Водночас Буданов чітко окреслив межу: підрив військової дисципліни є неприпустимим. Армія не може існувати без чітких правил і відповідальності, особливо в умовах затяжної війни.
Саме тому питання СЗЧ розглядається у зв’язці з роботою командирів, військової служби правопорядку та психологічного забезпечення. Йдеться про баланс між суворістю закону і розумінням людського фактору.
Рішення мають бути комплексними: від удосконалення умов служби та ротацій до ефективної роботи з особовим складом і невідворотності покарання за умисні порушення. Лише так можна зменшити масштаби СЗЧ і зберегти боєздатність підрозділів.
Висновки: відповідальність як основа стійкості
Нарада, ініційована Кирилом Будановим, стала важливим маркером зміни підходів. Проблеми більше не замовчуються і не зводяться до формальних звітів. Вони названі своїми іменами і винесені на рівень міжвідомчої взаємодії.
Корупція в ТЦК та СП і масові випадки СЗЧ — це різні за формою, але схожі за суттю виклики. Обидва явища підривають довіру, дисципліну та ефективність, без яких неможлива стійка оборона.
Обіцянка знайти зрозумілі та ефективні рішення створює очікування конкретних кроків. Від того, наскільки швидко слова перетворяться на дії, залежить не лише репутація інституцій, а й моральний стан армії та суспільства.
Відкритість до діалогу, жорстка позиція щодо зловживань і готовність до реформ можуть стати точкою відліку для оздоровлення системи. Але цей шлях вимагатиме політичної волі, професійності та витримки.
У час, коли країна тримається на силі людей у формі, відповідальність кожного — від рядового до керівника найвищого рівня — стає не абстрактним поняттям, а питанням виживання і майбутнього.
