Російський центральний банк публічно оголосив плани ЄС щодо використання його коштів «незаконними» та пообіцяв захищати інтереси всіма доступними методами. Заява пролунала на тлі дискусії в Брюсселі про довгострокове блокування активів і механізм їх залучення для фінансування України.
Паралельно Банк Росії повідомив, що подав позов у московський суд проти Euroclear — бельгійського депозитарію, де зосереджена значна частина заморожених російських активів. Регулятор стверджує, що дії структури обмежили його можливість розпоряджатися фондами та цінними паперами.
У центрі конфлікту — принцип суверенного імунітету: Москва наполягає, що будь-яке пряме чи непряме використання активів центробанку РФ порушує міжнародне право. У заяві підкреслено, що «несанкціоноване» застосування коштів є незаконним незалежно від юридичної форми схеми.
Євросоюз, зі свого боку, намагається зафіксувати замороження активів на довший горизонт, щоб уникнути політичних ризиків голосування раз на пів року. Дипломати ЄС говорять про рішення «заморозити настільки довго, наскільки потрібно», замінюючи регулярне продовження режиму.
Цей крок має не лише політичний, а й фінансовий сенс: стабільний режим санкції ЄС дозволяє будувати довгі інструменти підтримки Києва. У Брюсселі прямо прив’язують «тривалу іммобілізацію» до здатності використовувати ці активи як основу для позики Україні на 2026–2027 роки.
Єврокомісія у своєму пакеті рішень окреслила два підходи до фінансування України на 2026–2027 роки, один із яких — так звана репараційна позика. Логіка проста: залучати ліквідність під гарантії/баланси, пов’язані з замороженими коштами російського центробанку.
За даними, які циркулюють у європейських столицях, у ЄС іммобілізовано близько €210 млрд активів центробанку РФ, а найбільший вузол — у Бельгії, де зосереджено приблизно €185 млрд. Саме через це Брюссель паралельно обговорює юридичні запобіжники й гарантії, щоб знизити ризики для Бельгії.
Окрема нервова точка — Euroclear як інфраструктурний «тримач» активів. Якщо російська сторона отримає позитивні рішення в судах, предметом спору можуть стати не лише політичні заяви, а й реальні фінансові претензії. Тому Москва вже анонсує наступ у «національних судах» та міжнародних інстанціях.
У ЄС розглядають застосування стаття 122 договорів, щоб ухвалювати рішення кваліфікованою більшістю та мінімізувати ризик блокування з боку окремих урядів. Це сигнал: Брюссель готує правову рамку, яка переживе зміну політичної кон’юнктури й збереже санкційний контур.
Москва відповідає максимально жорсткою термінологією й погрозами «найсуворішої реакції». Така риторика не випадкова: будь-який прецедент обходу суверенного імунітету б’є по довірі до резервів і депозитарної інфраструктури, а отже створює довгострокові ризики і для Росії, і для глобальних ринків.
Практична площина для України виглядає так: фінансування України на 2026–2027 роки має бути передбачуваним, бо війна Росії проти України не закінчується адміністративним рішенням. Саме тому Єврокомісія та країни ЄС шукають інструмент, що дає гроші «довго й регулярно», а не разовий транш.
Разом із коштами постає тема відновлення України: без фінансового «мосту» між війною та миром реконструкція міст і критичної інфраструктури перетворюється на політичні обіцянки. ЄС намагається закріпити джерело, яке буде працювати навіть тоді, коли втома від війни зростатиме.
Далі починається зона юридичних битв. Росія робить ставку на суд у Москві та потенційне каскадування позовів у різних юрисдикціях, аби створити невизначеність для інституцій ЄС. Це класична стратегія: зробити ризик дорожчим за вигоду, змусивши партнерів рахуватися з можливими виплатами.
Для Європи, навпаки, ключова мета — «зашити» ризик у гарантії, щоб політичне рішення не обвалилося під вагою позовів. Саме тому в обговоренні фігурують механізми компенсацій і захисту держав, на території яких зосереджені активи. У центрі цієї математики — ризики для Бельгії.
Найближчі тижні покажуть, чи стане репараційна позика реальною конструкцією, чи залишиться предметом торгу на самітах. Але навіть без «конфіскації» сам факт довгого замороження перетворює активи центробанку РФ на геополітичний важіль: вони працюють як застава, навіть коли формально залишаються «чужою власністю».
У підсумку сторони рухаються до двох паралельних треків: ЄС закріплює санкції ЄС і фінансову підтримку, Росія — атакує це через міжнародне право та судові механізми. На цьому перетині і вирішуватиметься, чи стане інструмент із заморожених російських активів стабільною опорою для Києва.
Якщо Європі вдасться юридично «вистояти», Україна отримає більш прогнозоване фінансування України та ресурс на відновлення України, а також додатковий фактор стримування. Якщо ж судові ризики переважать, Брюсселю доведеться шукати дорожчі джерела, а це прямо впливає і на економіку, і на гарантії безпеки.
