У контексті нової американської ініціативи щодо мирного врегулювання війни в Україні Москва наполягала, щоби Вашингтон долучив до плану формальне визнання російської влади над анексованим у 2014 році Кримом. Водночас Київ відповів на це чітким і безапеляційним «ні». Президент Володимир Зеленський підкреслив: зміна статусу півострова суперечить Конституції України й не може стати предметом жодних торгів, навіть якщо мова йде про негайне припинення бойових дій або гарантії безпеки.
«Навіть за найспокушливішої пропозиції про мир ми не відмовимося від Криму. Це – наша територія, і жоден український лідер не має морального права узаконити його окупацію», – заявив глава держави на брифінгу в Києві.
Історична й конституційна основа
Усі ключові політики в Україні погоджуються: визнання російського контролю над Кримом сприймалося б як відмова від інтересів громадян, які й досі мешкають на півострові, і як капітуляція перед агресором. Після референдуму 2014 року та подальшої анексії Росія встановила на півострові власні адміністративні й військові режими, але жодна демократична держава не визнала ці кроки легітимними. Конституція України у статті 17 чітко забороняє відчуження територій республіки.
Колишній заступник керівника Офісу президента Костянтин Єлісєєв наголошує:
«У Верховній Раді не знайдеться жодного депутата, який проголосує за легалізацію окупації. Для будь-якого політика це стало б політичним самогубством».
Публічні опитування, хоч і фрагментарні, демонструють високий рівень підтримки незмінності суверенітету Криму серед українського суспільства. Навіть політики, які готові до компромісів на Донбасі чи зацікавлені в якнайшвидшому закінченні бойових дій, розуміють: відступ від Криму не тільки поховає надії на повернення півострова, а й похитне довіру до України як суверенної держави.
Українські парламентарі пам’ятають приклад політиків 2010 року, коли президент Віктор Янукович підписав угоду про продовження перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі. Пізніше ці рішення стали підставою для кримінальних справ проти винних у «державній зраді».
«Жоден майбутній президент не матиме мандату для визнання Криму російським», – застерігає правозахисниця, лауреатка Нобелівської премії 2022 Олександра Матвійчук.
Точка зору кримських татар
Особливу категоричну позицію займає спільнота кримських татар, які з моменту анексії зазнали переслідувань за релігійними та політичними мотивами. Меджліс під керівництвом Рефата Чубарова в офіційному зверненні зазначив:
«Крим – непорушна частина України й батьківщина корінного кримськотатарського народу. Жодні домовленості без участі України та Меджлісу не мають сили».
Визнання анексії піддало б дискримінаційним і репресивним діям РФ відсутню легітимність та залишило б кримських татар без міжнародного захисту.
За даними українських дипломатів, запропонована США формула передбачала негайне припинення вогню за лінією фронту та заборону для України вступати до НАТО в обмін на визнання Криму російським. У більш м’якій версії пропонувалося залишити долю півострова «поза столом переговорів», натомість прив’язавши до пакета безпекових гарантій.
Натомість Росія у приватних перемовинах натякає, що подібне визнання суттєво зміцнило би її позицію, а також відсунуло б перспективу повернення українського суверенітету на невизначений термін. Натомість українські дипломати відкрито заявляють: лінія фронту може бути заморожена, але лише з гарантіями недоторканності майбутніх кордонів та з поглибленим моніторингом безпеки, щоб не дати Москві перепочити й перемобілізуватися.
Європейська та турецька солідарність
ЄС і Туреччина чітко висловилися проти визнання російської влади над Кримом. Голова Європейської дипломатії Кая Каллас заявила, що будь-яке легітимізування анексії суперечить базовим принципам міжнародного права. Анкара, зважаючи на традиційні зв’язки з кримськими татарами та стратегічну значимість Чорного моря, також виступає проти визнання та закликає поважати суверенітет України.
Натомість експерти нагадують, що Сполучені Штати вже мали подібну «Кримську декларацію» 2018 року, коли Вашингтон відмовився визнавати результати анексії – так само, як за доби холодної війни не визнавали окупацію Балтійських республік.
«Дональд Трамп свого часу затвердив цю політику. Нинішня конфронтація — невдалий спроба відмовитися від усталених принципів», – зауважив в інтерв’ю колишній посол України.
У Києві усвідомлюють, що політичні рішення щодо статусу Криму мають завжди враховувати не лише хід бойових дій, а й інтереси громадян, розділені кордонами. Відмова від анексованої території підриває не тільки міжнародний правопорядок, а й національну єдність України.
Навіть якщо переговори щодо припинення вогню зрушать з мертвої точки, безкрайня увага до майбутнього Криму залишатиметься символом непохитності української державності. Як наголошують у дипломатичних колах, будь-який мирний договір має базуватися на принципі «неможливості відмовитися від територій, захоплених силою».
Таким чином, «червона лінія» Зеленського стає червоною лінією всієї країни. Визнання російської анексії Криму для України є неприпустимим не лише з юридичної, а й із моральної та політичної точок зору. А без підтримки міжнародної спільноти, яка відстоює невід’ємність кордонів та принципи Статуту ООН, український суверенітет може опинитися під загрозою не меншу, ніж самі бойові дії на Донбасі.
