Коли Папа Римський Франциск оголосив про канонізацію 942 нових святих — майже вдвічі більше, ніж його попередник Іван Павло II за весь понтифікат — багато вірян заговорили про те, що й сам Франциск може отримати визнання святим уже через п’ять років після смерті.
За сучасними правилами Римсько-католицької церкви досить дочекатися п’ятирічного «спокійного періоду», щоб розпочати процес беатифікації та канонізації, однак поспішність у таких питаннях може призвести до болючих наслідків.
У католицькій традиції святі — це люди, чий спосіб життя, віра та діла визнані настільки зразковими, що їх наслідують як «небесних заступників» і моральних прикладів.
Зазвичай шлях до вівтаря лежить через мучеництво за віру або ж через визнані два чудеса, здійснені за посередництвом кандидата. Проте історично процес був доволі тривалим: середній час між смертю та офіційною канонізацією становить близько 181 року, а перед Іваном Павлом II чекали півстоліття — 50 років.
У 2005 році Іван Павло II кардинально скоротив цей «період чекання» до п’яти років, що, з одного боку, стало виявом його щирої любові до святих, а з іншого — породило критику за небезпеку «занадто швидкого» визнання. У 2014 році Франциск канонізував свого попередника лише через дев’ять років після його смерті, але вже в 2020 році, за результатами розслідування, яке він же сам ініціював, стало відомо: Іван Павло II відмовився брати до відома довготривалі звинувачення у сексуальних злочинах проти кардинала МакКаррика, внаслідок чого той набув високих посад у Церкві. Ця травма де-факто поставила під сумнів відповідальність і прозорість самого канонізаційного процесу.
Навряд чи можна уявити, що канонізацію Івана Павла II відкличуть — історичних прецедентів для такого кроку немає. Проте цей скандал, як і тривалий сексуальний кризис у Католицькій церкві, навряд чи сприятиме пришвидшенню справи будь-якого понтифіка пізнішого періоду. Йдеться не лише про Франциска, а й про інших високопосадовців Церкви кінця XX — початку XXI століття, за чиєї каденції вибухнув глибинний розголос щодо зловживань у єпархіях США, Ірландії та інших країн.
Професорка теології Католицького університету в Нотр-Дамі та авторка книги «Святий власними руками» Кетлін Куммінгс радить не квапити події: «Щонайменше 20 років потрібно дочекатися, щоб історики могли ретельно дослідити життя папи Франциска й відкрити всі документи, перш ніж відкривати процес канонізації, — каже вона. — З огляду на його пристрасть до бідних і мігрантів, думаю, Франциск сам би був проти поспіху — він волів би, аби ресурси скерували на справжню допомогу нужденним, а не на бюрократичні процедури».
Справді, попри сприйняття Франциска як «народного папи», який об’їхав країни Африки та Південної Америки, захищаючи мігрантів і бідних, його понтифікат відзначився не лише революційними жестами, а й низкою дискусій щодо внутрішніх реформ. Швидка канонізація не лише не дасть історикам потрібного часу для об’єктивності, а й може відвернути вірян та критиків від нагальних викликів: підтримки соціальних ініціатив, екологічних програм, синодального діалогу та боротьби з корупцією в церковній ієрархії.
Отже, в очікуванні закінчення понтифікату Франциска й початку процедури беатифікації його особистість і вчення повинні пройти випробування часом: зважене вивчення документів, свідчень і паралельних процесів інших кандидатів допоможе зберегти довіру до священичних інституцій та реальні причини возведення людини до лику святих. Адже справжній подвиг не завжди легко розпізнати відразу, а найкращі зразки святості найчастіше виявляються лише через покоління.
