Зіткнувшись з небаченими викликами у Європі та Азії одночасно, Сполучені Штати намагаються переформатувати геополітичні альянси, аби стримати подальше посилення тиску з боку Китаю та Росії. У Вашингтоні дедалі голосніше лунають заклики відірвати Росію від Китаю, запропонувавши Москві поступки в обмін на дистанціювання від Пекіна. Такий підхід сприймається як спроба розколоти нову геополітичну вісь, яка дедалі більше кидає виклик світовому порядку, сформованому після Холодної війни.
Але за дипломатичними формулюваннями стоїть складна реальність. Росія, ізольована від Заходу через агресію проти України, вбачає у Китаї не лише економічного рятівника, а й політичного союзника, з яким її поєднує бачення «альтернативного світу». Натомість Китай, попри демонстративну нейтральність, неодноразово підтримував Москву як мінімум на рівні риторики та дипломатії.
Китай і Росія – союз з інстинкту чи зі стратегії?
На перший погляд, взаємини між Пекіном і Москвою виглядають як класичне стратегічне партнерство. Обидві країни протистоять впливу Заходу, виступають проти однополярності світу та прагнуть сформувати нові правила глобального порядку. Однак цей альянс не побудований на глибокій довірі чи історичній дружбі. Навпаки, в основі партнерства – спільні інтереси, продиктовані поточними обставинами.
Пекін ніколи не визнавав дії Росії щодо України законними, хоча і не засуджував їх відкрито. Його риторика залишається двозначною: із одного боку – заклики до миру та поваги до суверенітету, з іншого – ухиляння від будь-яких санкцій проти Кремля. Утім, на дипломатичному рівні Китай неодноразово демонстрував готовність підтримати Росію в міжнародних інституціях, зокрема в Раді Безпеки ООН, блокуючи або пом'якшуючи ініціативи Заходу.
Спільні військові навчання, демонстраційні польоти бомбардувальників поблизу американського узбережжя, а також зростання економічної залежності Росії від китайського імпорту – все це створює враження альянсу, який тільки зміцнюється. Проте навіть на цьому фоні зберігаються елементи прихованої недовіри, особливо з боку Китаю, який добре пам’ятає імперське минуле Росії на Далекому Сході.
Чи можливий злам у російсько-китайському тандемі?
У Сполучених Штатах дедалі частіше обговорюють ідею стратегічного «розвороту» Росії на Захід. Особливо активно ця думка звучить із приходом до влади президента Дональда Трампа, який уже встиг зробити низку заяв, що можуть свідчити про бажання нормалізувати відносини з Москвою. Серед них – натяки на послаблення санкцій та відкритість до відновлення економічної співпраці.
Однак навіть у разі певного «потепління» відносин із США, навряд чи це сприятиме розриву Москви з Пекіном. Президент Росії неодноразово заявляв про потребу створення альтернативної політичної та економічної системи, що базується не на західних принципах, а на власному баченні «мультиполярного світу». У цьому контексті Китай є не лише союзником, а й натхненником.
Енергетичне партнерство між двома країнами, зокрема зростаючий обсяг постачання газу та нафти з Росії до Китаю, лише закріплює цей вектор. Москва, обмежена у доступі до технологій і капіталу Заходу, змушена дедалі більше покладатися на китайський ринок, що робить її уразливою до майбутніх політичних маніпуляцій Пекіна.
Економіка як ключ до геополітики
Експерти попереджають: навіть якщо санкції проти Росії буде послаблено, це не гарантує фундаментального зламу її стратегічних орієнтирів. Західні компанії, за словами аналітика Чарльза Хекера, можуть повернутися на російський ринок, особливо в сферах енергетики, видобутку корисних копалин та металургії. Але цей рух буде продиктований не політикою, а прагматичними економічними інтересами.
Російський ринок залишається ризикованим, але привабливим. Компанії, які вже працювали в нестабільних умовах Іраку чи Ірану, мають необхідну інфраструктуру, аби мінімізувати політичні загрози. Це означає, що бізнес може повернутися швидше, ніж політика. Але сам цей процес не створює гарантій відновлення політичної довіри між Москвою та Заходом.
Крім того, сам Кремль не демонструє бажання кардинально змінювати вектор. Його орієнтація на Китай як головного економічного партнера лише посилюється, навіть попри історичну напругу та асиметрію у відносинах. Пекін дедалі активніше скуповує активи в Росії, і водночас тримає її на економічному гачку.
Громадські настрої – тріщина в моноліті?
Американська аналітична компанія FilterLabs нещодавно оприлюднила дані, які свідчать про приховану напругу у китайсько-російському альянсі на рівні громадських настроїв. Як показали дослідження в соціальних мережах обох країн, значна частина населення не підтримує поточного зближення. Причини – історичні образи, різні політичні культури та недовіра.
У Китаї Росію часто сприймають як слабкого партнера, з яким варто бути обережним. Старі приниження, включно з втратою територій, не забуваються. У Росії ж існує побоювання, що китайська економічна експансія може призвести до втрати контролю над стратегічними регіонами, зокрема Сибіром і Далеким Сходом.
Проте варто пам’ятати: думки пересічних громадян не завжди впливають на державну політику, особливо в авторитарних державах. Як зазначає аналітик Олександр Габуєв, навіть якщо частина суспільства вважає альянс недоцільним, це не означає, що уряд змінить курс. У геополітиці вирішальне слово мають не коментатори в соцмережах, а стратеги за зачиненими дверима.
Якою буде стратегія Трампа?
Ключовим фактором у рівнянні Вашингтон–Москва–Пекін залишається особисте ставлення Дональда Трампа до Китаю. Незважаючи на жорстку антикитайську риторику в торговельній політиці, він неодноразово висловлював симпатію до Сі Цзіньпіна, називаючи його «другом» та наголошуючи на своїх особистих зв’язках з лідером КНР.
Це суперечить загальному курсу США, де сформувався двопартійний консенсус щодо того, що Китай є головним стратегічним конкурентом Америки. Трамп же вирізняється прагматичністю і гнучкістю, що може мати як переваги, так і ризики у дипломатичній грі.
У випадку, якщо адміністрація Трампа справді зробить ставку на нормалізацію відносин з Росією, це може дати новий імпульс для геополітичного маневру. Але чи вдасться при цьому підірвати зв’язок Москви з Пекіном – відкрите питання. Адже Китай і Росія можуть бути незручними союзниками, але їх об’єднує страх перед західною гегемонією.
Висновки: чи існує шлях до роз’єднання?
Спроба відірвати Росію від Китаю – амбітна, але надзвичайно складна задача. Вона вимагає не лише економічних важелів чи дипломатичних маневрів, але й зміни світогляду російського керівництва. Поки Володимир Путін залишається в Кремлі, ідея формування альтернативного світу разом із Китаєм, Індією, Іраном та іншими «антисистемними» гравцями виглядає надто привабливою.
Пекін, своєю чергою, користується слабкістю Росії, зберігаючи при цьому обережність і дистанцію. Його головна мета – отримати максимум вигоди з мінімумом відповідальності. США ж повинні обирати: або продовжувати жорстку двосторонню боротьбу з обома супротивниками одночасно, або шукати шпарини в альянсі, який хоч і не є монолітним, але вже довів свою стійкість.
