У Петербурзі й Гаазі, Парижі та Вашингтоні вже більше трьох років країни-члени НАТО випробовують стійкість й здатність альянсу стримувати Росію на східному фланзі.
Однак на черговий саміт НАТО в Гаазі, який завершився в червні 2025 року, Україна несподівано опинилася не серед перших пунктів порядку денного. Замість конкретних рішень щодо членства чи нових пакетів військової допомоги увагу привертав президент США Дональд Трамп, чия критична риторика щодо оборонних зобов’язань Вашингтона руйнує усталені уявлення про роль Сполучених Штатів як гаранта безпеки Європи.
Відсутність згадки про перспективу вступу на рівні офіційного документа стала символічним сигналом: хоча окремі держави, зокрема Велика Британія та Туреччина, і підтверджують підтримку Києва, загалом альянс уникав гострих суперечливих тем.
Замість цього дипломатичні зусилля були спрямовані на пом’якшення внутрішніх розбіжностей між США та іншими союзниками, аби не дати Трампу приводів звинуватити партнерів у нерівномірному розподілі витрат на оборону.
Попри страшні цифри: більше ніж 20 жертв ракетного обстрілу Дніпра та сотні поранених, численні атаки на цивільні об’єкти в Києві й на Донбасі, кияни, як і раніше, чули від лідерів НАТО передусім заяви про необхідність зростання оборонного бюджету, а не про негайне постачання додаткових систем ППО чи боєприпасів.
Український солдат у Харківській області України минулого місяця. В останні тижні Росія посилила свій наступ, захоплюючи території та здійснюючи напади на мирних жителів. Тайлер Хікс
Ця зміна акцентів відбувається на тлі внутрішньополітичних розбірок в США, а головне — страху, що Трамп може відкликати або обмежити підтримку, якщо союзники не погодяться виконувати американські вимоги.
Наслідком стало стратегічне відтермінування питання членства: хоча генеральний секретар НАТО висловив «непохитну солідарність» із Україною та запевнив, що її безпека сприяє й безпеці всіх країн Альянсу, в тексті підсумкового комюніке нема гарантії «неповоротного» шляху до входження в Альянс. Це свідчить про те, що політична воля залишається недостатньою через побоювання втратити США як лідера коаліції.
Очікуваною темою зустрічі мав стати пакет нових військової допомоги, щоб заповнити прогалини після завершення попередніх програм, розрахованих на кінець літа.
Однак жодних стопроцентних зобов’язань щодо постачань ракетних систем, артилерійських боєприпасів чи модернізації української бронетехніки не анонсували. Натомість головними пунктами були: збільшення видатків учасників до 5 % ВВП протягом наступного десятиліття та готовність обговорити реформування внутрішньої структури Альянсу з метою «оптимізації» розподілу ролей між США та Європою.
Багато експертів звертають увагу на психологічний ефект: відчуття, що альянс поступається геополітичним доктринам Вашингтона, може деморалізувати українське командування й підстьобнути Кремль до нових ударів.
У Києві вже говорять про необхідність переглянути стратегію зовнішньої співпраці та шукати нових партнерів серед «третього сектора» – приватних оборонних підприємств та країн-позашляховиків.
Президент Трамп з Марком Рютте (праворуч), генеральним секретарем НАТО, на саміті в середу. Головною метою цьогорічної зустрічі було зробити так, щоб лідер США був задоволений. Хайюнь Цзян
На вулицях українських міст люди продовжують готуватися до будь-якого розвитку подій. Волонтери нарощують виробництво безпілотників, а Збройні сили шукають можливості розширити тренувальні програми у Польщі та країнах Балтії. Але без чіткого сигналу з Брюсселя чи Вашингтона можливості для масштабних змін залишаються вкрай обмеженими.
У перспективі очікується, що лідери НАТО звернуться до України не лише як до фронтової лінії, а й як до важливого стратегічного партнера в галузі кібербезпеки та енергетичної стійкості.
Уже обговорюються проєкти спільних навчань із сценаріями кібернападів і захисту критичної інфраструктури від енергетичних атак. Проте до повноцінної інтеграції лишається ще багато кроків – від парламентської ратифікації і формального запрошення до участі в навчаннях до отримання графіку протоколів про членство.
Таким чином, ситуація залишається напруженою. Україна й надалі боротиметься за те, щоб її питання не сходило з перших сторін політичного порядку денного.
Відновлення довіри між адміністраціями та впевненість у зобов’язаннях США й європейських союзників стануть вирішальними для того, щоб відігравати провідну роль у системі колективної безпеки, тільки за таких умов НАТО зможе забезпечити справжню безпеку Європи та гарантувати, що агресія проти України стане останньою у сучасній історії континенту.
