Європейські лідери прагнуть узгодити зобов’язання щодо витрат на оборону в 5 % ВВП

Як Рютте влаштовує Трампа та готує НАТО до війни: нова епоха без ілюзій

Нове керівництво НАТО адаптує Альянс до вимог Дональда Трампа, водночас зберігаючи єдність в умовах російської загрози та послабленої довіри до США

НАТО переживає найглибші зміни за останні десятиліття, і ключову роль у цьому процесі відіграє Дональд Трамп. Після Другої світової війни Організація Північноатлантичного договору створювалася як щит проти радянської експансії.

Сьогодні до її складу входять 32 країни, серед яких більшість європейських держав, Канада, Туреччина та США. Формально всі члени Альянсу зобов’язані до спільної оборони за принципом, закріпленим у Статті 5: напад на одного — відповідь усіх.

Як Рютте влаштовує Трампа та готує НАТО до війни: нова епоха без ілюзій

Нове керівництво НАТО адаптує Альянс до вимог Дональда Трампа, водночас зберігаючи єдність в умовах російської загрози та послабленої довіри до США

НАТО переживає найглибші зміни за останні десятиліття, і ключову роль у цьому процесі відіграє Дональд Трамп. Після Другої світової війни Організація Північноатлантичного договору створювалася як щит проти радянської експансії.

Сьогодні до її складу входять 32 країни, серед яких більшість європейських держав, Канада, Туреччина та США. Формально всі члени Альянсу зобов’язані до спільної оборони за принципом, закріпленим у Статті 5: напад на одного — відповідь усіх.

Проте фактично саме Сполучені Штати забезпечують більшість військової сили, розвідки, логістики та ядерного потенціалу, які утримують Альянс життєздатним. Дональд Трамп, однак, давно ставить під сумнів доцільність участі США в НАТО.

Він називав Альянс фінансовим тягарем і неодноразово погрожував вийти з нього. Особливо різко Трамп висловлюється щодо небажання європейських країн витрачати більше на оборону.

Сьогодні на фоні війни в Україні та непевності щодо гарантій з боку Америки НАТО опинилося на роздоріжжі. Саме в цей момент кермо організації перейшло до Марка Рютте — колишнього прем’єра Нідерландів, який отримав прізвисько "Тефлоновий Марк" за свою політичну стійкість.

Він обійняв посаду генерального секретаря НАТО у період, коли Європа слабо підготовлена до можливої війни, а Росія демонструє агресивні амбіції. На нещодавньому саміті Рютте оголосив про зобов’язання країн НАТО витрачати 5% ВВП на оборону до 2035 року — саме таку вимогу висував Трамп.

Але заголовки ЗМІ присвячені не лише цим цифрам, а й особистим стосункам Рютте з Трампом. Останній публікує компліментарні повідомлення Рютте у соцмережах і захоплюється його підтримкою американських військових дій.

Під час саміту Рютте навіть пожартував, назвавши Трампа "татком" для близькосхідних країн, що одразу стало інтернет-мемом і комерційною продукцією для кампанії Трампа.

Для багатьох така поведінка Рютте — це ознака того, що він готовий піти на все, аби зберегти лояльність США, навіть якщо Америка скорочує свою військову присутність у Європі та припиняє постачання зброї Україні.

Та, як з’ясувалося в особистій розмові, Рютте не має наміру конфліктувати з Трампом — навпаки, він бачить своє завдання в тому, щоби адаптувати НАТО до нової геополітичної реальності, де США залишаються центральним гравцем, але все більше діють за власними правилами.

У цій ситуації головна мета Рютте — зберегти НАТО як дієвий альянс у світі, де довіра, стримування та незалежність стали новими полями битви.

— Пане Рютте, чому, на вашу думку, НАТО все ще критично важливе для Сполучених Штатів у 2025-му?

— Якщо Америка хоче залишатися у безпеці, вона мусить тримати під контролем три простори: Арктику, Атлантику й саму Європу. Арктичний регіон відкривається для судноплавства, там уже працюють флотилії Китаю й Росії; Атлантика — це «власне море» США, а безпека Європи означає, що російська агресія не зможе безпосередньо загрожувати американській території. От тому трансатлантичний союз і колективна оборона залишаються життєво необхідними.

— Критики в Америці називають європейців «безбілетниками», які фінансують соціальні держави коштом американського платника податків…

— Я згоден лише з другою частиною тези: довгі роки Європа справді вкладала замало в оборонний бюджет. Проте президент Трамп примусив нас переглянути підходи, і тепер ми переходимо від 2 % до 5 % від ВВП, з яких щонайменше 3,5 % — це власне військові інвестиції, а ще 1,5 % підуть на кіберзахист, інфраструктуру та оборонну промисловість. Без твердої позиції Білого дому цього б не сталося.

Марк Рютте та президент Трамп на нещодавньому саміті НАТО в Нідерландах. Сіпа, через Associated Press

— Після саміту у Гаазі дехто назвав вашу поведінку «підлабузництвом» до Трампа, а НАТО — «North Atlantic Trump Organization».

— Коли хтось заслуговує на похвалу, її слід висловлювати. Трамп зміг зрушити з місця дискусію про 5 % ВВП. Вперше за 65 років європейці й американці зрівняють реальний фінансовий внесок у спільну безпеку Європи. Це не «фан-клуб», а жорстка політична економія: більше грошей — потужніше стримування.

— Чому саме цифра 5 %?

— Росія виробляє удвічі більше артилерійських снарядів, ніж уся НАТО разом — і робить це в три місяці, а ми — за рік. Щоб стримування працювало, нам потрібні нові ППО, ракети дальньої дії, безпілотники, логістика й резерви. Три з половиною відсотка йдуть на статтю 5, тобто на колективну оборону; ще півтора — на підготовку суспільств, кіберрезерв і оборонну промисловість.

— Російський міністр закордонних справ Сергій Лавров вже заявив, що така гонка озброєнь «розорить Європу».

— Лавров обіймає посаду майже стільки, скільки існує НАТО, і рідко говорить правду. Його ремарки — найкраще підтвердження, що стримування працює.

— Ви не боїтеся, що 5 % ВВП витратять, але не зможуть перетворити на реальну військову готовність?

— Канцлер Німеччини має рацію: одних грошей недостатньо. Потрібна оборонна промисловість, що випускає снаряди й системи ППО, та люди, готові служити. Деякі країни повертають або розширюють строкову службу, інші підвищують зарплати військовим. Та найбільший виклик — саме виробництво. Нам бракує потужностей, і ми швидко нарощуємо їх через спільні проєкти європейських і американських корпорацій.

— У статті «The New Yorker» описували навчання в Естонії, де російські сили «перемололи» оборону. Чи стало це для вас тривожним сигналом?

— Це не сюрприз, а доказ, що наші плани мають бути підкріплені людьми й технікою. Якщо Естонію атакують, НАТО відповість нищівно. Але через п’ять-сім років, без заявлених інвестицій, Кремль може вирішити, що ризик виправданий. Тому оборонний бюджет — це гарантія, що Путін не натисне спусковий гачок.

Марк Рютте. Девід Вінтінер

— Частина американських військ уже переорієнтовується на Індо-Тихоокеанський регіон. Чи не залишить це прогалин у Європі?

— Усі плани розраховані так, щоб «прогалин» не було. США очікують, що ми — європейці — візьмемо на себе більше, і це справедливо. Чим сильніша Європа, тим вільніше Вашингтон може діяти у Тихому океані, утримуючи Китай від спокуси силового сценарію щодо Тайваню.

— Повернімося до України. Ваші слова: «Без успіху Києва не буде безпеки НАТО». Але ж Вашингтон фактично згортає великі пакети допомоги, а союзники лише «латкають діри».

— По-перше, Сполучені Штати не йдуть, а перекладають більшу частину фінансового навантаження на Європу. Це логічно: війна точиться безпосередньо біля наших кордонів. По-друге, саме завдяки тиску Трампа ми маємо 35 млрд € нової військової допомоги для України цьогоріч. Російська агресія проти України — це лакмусовий папір для статті 5; якщо не втримати лінію нині, завтра доведеться захищати Варшаву чи Бухарест реальними американськими й німецькими дивізіями.

— Президент Трамп говорить про мирні переговори, тоді як високопосадовці НАТО сумніваються у щирості Кремля. Ваш погляд?

— Лише прямий діалог між Трампом і Путіним зрушив ситуацію з мертвої точки. В Істамбулі відбулися дві зустрічі, де Україна представила серйозну делегацію. На жаль, Росія поки що шле «істориків», а не реальних переговорників. Тому потрібна зброя й військова готовність, доки Москва не усвідомить безперспективність подальшої ескалації.

Рютте з президентом України Володимиром Зеленським під час саміту Європейського політичного співтовариства в Албанії у травні. Аднан Бечі

— У НАТО є держави, які називають себе «неліберальними демократіями». Чи не ризикує Альянс втратити «душу»?

— У тридцяти двох демократіях завжди будуть суперечки. Ми дискутуємо кулуарно, а назовні виходимо єдиним фронтом. Саме тому НАТО сильне: різні культури, різні уряди, але спільна цінність — свобода.

— Востаннє. Чи може існувати НАТО без США, якщо трапиться політичний розворот у Вашингтоні?

— Я переконаний на сто відсотків, що цього не станеться. Американське суспільство знає: безпека Атлантики, Арктики та Європи — це власна безпека США. Трамп, можливо, говорить жорстко, але його дія – результат: вісім країн уже виконують 2 %, усі погодили 5 %. Це й означає життєстійкість трансатлантичного союзу.

Так завершується наша розмова з людиною, яку в Нідерландах називали «Тефлон-Марк», а в Брюсселі вже кличуть «архітектором п’яти відсотків».

У час, коли російська агресія поширює тривогу, а Китай тестує межі терпіння Заходу, НАТО демонструє, що готове платити за безпеку і в доларах, і в політичній волі.Оборонний бюджет росте, оборонна промисловість оживає, а головне — підтверджується просте правило: трансатлантична єдність є найкращим щепленням від імперських амбіцій будь-якої автократії.

У червні 2025 року уряд Великобританії анонсував наймасштабнішу з часів холодної війни програму оновлення збройних сил, що передбачає купівлю дванадцяти винищувачів F-35A із можливістю доставки ядерних бомб B61.

Це рішення впроваджує устрій ядерного стримування на базу двоєдиних літаків НАТО, що дозволить Британії диверсифікувати засоби утримання стратегічного паритету перед обличчям наростаючої загрози з боку Росії та потенційного виведення частини американських військ із Європи.

Нові літаки, розроблені компанією Lockheed Martin, укріплять можливості Королівських повітряних сил поряд із вже наявними F-35B.

У червні 2025 року уряд Великобританії анонсував наймасштабнішу з часів холодної війни програму оновлення збройних сил, що передбачає купівлю дванадцяти винищувачів F-35A із можливістю доставки ядерних бомб B61.

Це рішення впроваджує устрій ядерного стримування на базу двоєдиних літаків НАТО, що дозволить Британії диверсифікувати засоби утримання стратегічного паритету перед обличчям наростаючої загрози з боку Росії та потенційного виведення частини американських військ із Європи.

Нові літаки, розроблені компанією Lockheed Martin, укріплять можливості Королівських повітряних сил поряд із вже наявними F-35B.

Оприлюднений огляд оборони передбачає не лише придбання F-35A, а й масштабне інвестування у підводні сили: планується збільшити флот ядерних субмарин з дев’яти до дванадцяти одиниць із можливістю будівництва нового човна кожні півтора року.

Завдяки цьому зростуть можливості морського ядерного стримування поряд із легшими до прихованого розгортання винищувачами, здатними нести ядерні бомби. Окрім того, задля популяризації власного виробництва в країні планують створити щонайменше шість нових заводів для виготовлення боєприпасів та вибухових речовин.

Новий оборонний огляд також визначає простір і кібернетичний напрям як критичні для майбутньої безпеки. Створення нового кібере-мемагнітного командування спрямоване на протидію віртуальним атакам і захист критичної інфраструктури від російських та інших агресивних кіберагентів. Зі свого боку, модернізація космічних можливостей відповідає на зростання супутникових угруповань Росії та Китаю, які за останні роки збільшили свою присутність на орбіті більш ніж на 70%.

Причина такого радикального перегляду оборонної стратегії полягає у відчутті «радикальної невизначеності», як охарактеризував новий курс прем’єр-міністр Кір Стармер. Уряд вбачає у військовому нарощуванні відповідь на потенційне зменшення американської присутності у Європі та продовження агресії Росії проти України. Згідно з оглядом, нинішня загроза безпеці Британії є найсильнішою за останні три десятиліття, тому збройні сили мають перейти від протидії переважно неурядовим загрозам до «підготовки всього суспільства» до можливих воєн.

До 2035 року оборонний бюджет має зрости до 5 % від ВВП — 3,5 % на прямі військові витрати та 1,5 % на «пов’язані з обороною» програми. Сьогодні країна витрачає 2,3 % ВВП на оборону, хоча в 1989 році цей показник сягав 4,1 %. У складі регулярних сил Британії нараховується 136 000 особового складу, що майже вдвічі менше за показники часів холодної війни.

F-35A, розроблений американською компанією Lockheed Martin, здатен нести до двох ядерних бомб B61 і має вищу паливну Ємність та бойове навантаження порівняно з палубним F-35B. Згідно з оцінками Бюджетного управління Конгресу США за 2022 рік, вартість кожного F-35A складає не менше ніж 89 млн доларів, а F-35B — 102 млн. Нові літаки приєднаються до програми НАТО із двоєдиних бойових літаків, що несуть американські ядерні бомби на європейських аеродромах як елемент стримування проти ядерної загрози.

План придбання передбачає загальне нарощування флоту F-35 до 138 літаків, враховуючи й варіант B, уже в експлуатації на військово-морській авіабазі «Кінгстон». Це дозволить забезпечити як дальні ядерні місії, так і оперативні завдання повітряного прикриття у рамках колективної оборони НАТО.

Рішення про фінансування широкомасштабної програми з послідовним нарощуванням морських, повітряних і кібернетичних можливостей демонструє прагнення Великобританії не лише зберегти високий рівень стримування, а й посилити свою роль у трансатлантичній оборонній архітектурі. Незалежно від майбутніх коливань американської підтримки у Європі, Лондон прагне зберегти стратегічну гнучкість і здатність реагувати на нові виклики глобальної безпеки.

Нинішній саміт у Гаазі, який уже охрестили «Трамп-самітом», мав на меті одне — переконати президента США Дональда Трампа, що членство в НАТО варте витрат. І стратегія спрацювала: офіційна заява містить підтвердження того, що союзники поступово збільшать витрати на оборону з нинішніх 2 % ВВП до 3,5 % на ключові військові спроможності (бронетехніка, авіація, артилерія) та ще 1,5 % на кіберзахист, мобільність і логістику. В обмін Трамп гарантував, що США й надалі лишатимуться «другом» альянсу, а не шантажуватимуть виходом із нього.

Та якщо цифри виглядають переконливо, реальні загрози й розбіжності готують складний марафон імплементації. По-перше, зросла європейська безпека перед обличчям агресії Кремля потребує єдиного погляду на рівні ризиків. Однак нове формулювання підсумкової декларації про Російську загрозу є м’якшим за минулорічне, коли Москву називали «найбільшою прямою загрозою для безпеки альянсу». Така лояльність до риторики Трампа створює прецедент: якщо США можуть «послаблювати тон» щодо агресора, чи вистоїть солідарність усіх 32 членів?

Друга ключова проблема — різне розуміння колективної безпеки. Стаття 5 чітко говорить: напад на одного — напад на всіх. Та Трамп, вирушаючи в Гаагу, обмовився про «безліч інтерпретацій» цього правила, натякаючи, що США залишать за собою право обирати, коли й як втручатися. Для європейців, які вкладають сотні мільярдів у оборону, така невизначеність — фундаментальна загроза. Адже без чіткої системи стримування агресії неможливо гарантувати мир на континенті.

Нинішній саміт у Гаазі, який уже охрестили «Трамп-самітом», мав на меті одне — переконати президента США Дональда Трампа, що членство в НАТО варте витрат. І стратегія спрацювала: офіційна заява містить підтвердження того, що союзники поступово збільшать витрати на оборону з нинішніх 2 % ВВП до 3,5 % на ключові військові спроможності (бронетехніка, авіація, артилерія) та ще 1,5 % на кіберзахист, мобільність і логістику. В обмін Трамп гарантував, що США й надалі лишатимуться «другом» альянсу, а не шантажуватимуть виходом із нього.

Та якщо цифри виглядають переконливо, реальні загрози й розбіжності готують складний марафон імплементації. По-перше, зросла європейська безпека перед обличчям агресії Кремля потребує єдиного погляду на рівні ризиків. Однак нове формулювання підсумкової декларації про Російську загрозу є м’якшим за минулорічне, коли Москву називали «найбільшою прямою загрозою для безпеки альянсу». Така лояльність до риторики Трампа створює прецедент: якщо США можуть «послаблювати тон» щодо агресора, чи вистоїть солідарність усіх 32 членів?

Друга ключова проблема — різне розуміння колективної безпеки. Стаття 5 чітко говорить: напад на одного — напад на всіх. Та Трамп, вирушаючи в Гаагу, обмовився про «безліч інтерпретацій» цього правила, натякаючи, що США залишать за собою право обирати, коли й як втручатися. Для європейців, які вкладають сотні мільярдів у оборону, така невизначеність — фундаментальна загроза. Адже без чіткої системи стримування агресії неможливо гарантувати мир на континенті.

Третя перешкода — внутрішній поділ ресурсів. Німеччина, Франція та Польща готові й далі нарощувати бюджет оборони, але для Італії, Іспанії та Бельгії це політичний камінь спотикання: зростання видатків означатиме скорочення соціальних програм і підвищення податків. Голова Єврокомісії вже анонсував кредитну схему SAFE на 150 мільярдів євро для закупівлі озброєнь, та реальне перетворення відсотка ВВП на збройні спроможності залежить від волі національних парламентів.

Четверте питання — модернізація оборонної промисловості. Децентралізовані заводи та конструкторські бюро в Європі потребують консолідації, бо роз’єднані джерела комплектуючих уповільнюють виробництво танків, артсистем і безпілотників. Минулі ініціативи з інтеграції залишаються незначними порівняно з Airbus. Нині Данія та Нідерланди пропонують створити спільні дослідницькі центри та програми кооперації, аби підвищити автономію від США у ключових технологіях.

П’ята складова — кадровий дефіцит. Навіть якщо є техніка, бронетранспортери та ракети, необхідно мільйони підготовлених фахівців. Німеччина вже розглядає відновлення обов’язкового призову, Польща посилює систему резервістів, а країни Балтії інвестують у програми територіальної оборони. Однак такі рішення суперечать післявоєнній традиції добровільної служби й викликають спротив суспільства.

Шосте — питання американських військ у Європі. Пентагон проводить огляд розгортання (Global Posture Review) і може вивести частину з 20 000 солдатів, дислокованих після 2022 року. Багато держав, особливо на східному фланзі, вважають це ударом по стримуванню Росії. Хотілося б мати план Б: створення європейських Сил швидкого реагування, які б могли заповнити потенціальну вакуум, якщо США скоротять контингент.

Сьоме питання — кібербезпека та гібридні загрози. Уряди ЄС визнають, що російські інформаційні атаки й спроби дестабілізації демократії можуть бути такими ж небезпечними, як рух танків. Тому 1,5 % ВВП на кіберзахист має стати не формальністю, а реальним фінансуванням для створення спільної мережі протидії кібератакам.

Восьме — взаємодія з Україною. Тема Києва отримала лише згадку в декларації, незважаючи на прямий зв’язок безпеки Європи з долею України. Посилення санкцій проти Росії, інтеграція України в програми підготовки та спільних навчань залишаються головним політичним завданням, якщо хочемо не допустити подальшого наступу Москви.

Дев’яте — забезпечення логістики та мобільність військ. Нові дороги, мости та залізничні дороги, здатні витримувати важку техніку, потребують інвестицій, які за потреби переведуть з інфраструктурних бюджетів у військові. Інакше під час кризи важка бронетехніка не зможе оперативно пересуватися по території союзників.

Нарешті десяте — політична солідарність. Успішне втілення рішення про 5 % ВВП на оборону та модернізації збройних сил залежить від міцного партнерства між США та Європою, але не меншою мірою — від єдності всередині ЄС та НАТО. Післяспогади про Гаагу мають перерости в постійний діалог із громадянами, звітування про результати та готовність адаптуватися до нових викликів.

Саме через поєднання фінансових, промислових, кадрових і політичних заходів НАТО зможе не лише пережити нові надії й кризи, а й перетворити відсотки ВВП на реальні озброєння, силу стримування та безпеку Європи у наступні десятиліття.

Нова мета з оборонних витрат услід за самітом НАТО в Гаазі виглядає амбітною, але лише кількість відсотків відображає політичні очікування, а не реальні можливості.

Лідери євроатлантичних країн погодились виділяти 3,5 % ВВП на “жорсткі” можливості (бронетехніка, авіація, артилерія, ракети) і 1,5 % на кіберзахист, логістику, мобільність та інфраструктуру. Однак збільшити дотації до бюджету та перетворити їх у реальні військові спроможності вимагає вирішення низки складних завдань.

По–перше, країни з міцними фінансами — Німеччина, Польща, держави Балтії та скандинавські монархії — справді здатні спрямувати на витрати на оборону такі обсяги, але для Франції, Італії, Іспанії, Великої Британії та Бельгії це означатиме глибокі скорочення у сфері соціальних програм, охорони здоров’я та освіти.

Нова мета з оборонних витрат услід за самітом НАТО в Гаазі виглядає амбітною, але лише кількість відсотків відображає політичні очікування, а не реальні можливості.

Лідери євроатлантичних країн погодились виділяти 3,5 % ВВП на “жорсткі” можливості (бронетехніка, авіація, артилерія, ракети) і 1,5 % на кіберзахист, логістику, мобільність та інфраструктуру. Однак збільшити дотації до бюджету та перетворити їх у реальні військові спроможності вимагає вирішення низки складних завдань.

По–перше, країни з міцними фінансами — Німеччина, Польща, держави Балтії та скандинавські монархії — справді здатні спрямувати на витрати на оборону такі обсяги, але для Франції, Італії, Іспанії, Великої Британії та Бельгії це означатиме глибокі скорочення у сфері соціальних програм, охорони здоров’я та освіти.

Італійський політик Джузеппе Конте вже заявив, що досягнення позначки 5 % ВВП потребуватиме «глибоких жертв» громадян — від скорочення соціальних гарантій до підвищення податків та запозичень на фінансових ринках.

По–друге, сам факт надання коштів не гарантує незалежності від постачальників, зокрема збройної промисловості США. Європейський Союз запустив програму SAFE на €150 млрд кредитів для закупівлі озброєнь і невеликий фонд для підтримки європейської оборонної промисловості, але до 2027 року нові рамкові бюджети працюватимуть не повною мірою. Є ризик, що частина великих замовлень опиниться в США, а не в Європі, що послабить стратегічну автономію.

По–третє, західні партнери відзначають необхідність оптимізувати координацію закупівельної діяльності та об’єднати зусилля навколо спільних програм. Минулі спроби створити європейський аналог Airbus у сфері озброєнь завершилися лише частковим успіхом. Нині Данія, яка головує в Раді ЄС, ініціює обговорення пріоритетних проєктів — від глибоких ракетних ударних можливостей до повітряного дозаправлення, тактичного транспорту та супутникової розвідки. Така концентрація допоможе прихильно поставитися до витрат, показавши виборцям конкретні результати інвестицій.

Четвертий виклик — кадрове забезпечення. Без підготовленого особового складу новітні танки, безпілотники чи артилерійські системи залишаться простою технікою. Німеччина вже розглядає відновлення часткового призову, Польща розширює сягнення своїх добровольчих формувань, а країни Балтії інтенсивно залучають резервістів. Водночас модернізація систем навчання, збільшення оборонних університетів і стимулювання контрактної служби — це довгострокові інвестиції в людський капітал, які складніше відкласти.

П’ятий аспект — присутність американських військ. Після глобального огляду розміщення (Global Posture Review) Пентагон може ухвалити рішення про виведення частини 20 000 військових, розміщених у Європі з 2022 року. Фронтові країни, зокрема Литва та Польща, сподіваються зберегти ці сили як ключовий елемент стримування. Проте остаточне рішення залежатиме від адміністрації США, і Євросоюзу слід продумати альтернативні механізми швидкого реагування, щоб не опинитися без гарантій.

Шостий елемент — адаптація промислових ланцюгів. Великі оборонні концерни мають змінити виробничу стратегію: впроваджувати гнучкі лінії, спільні інноваційні центри, диверсифікувати постачальників і модернізувати виробничі потужності. Це допоможе зменшити залежність від одного джерела комплектуючих і пришвидшить своєчасне задоволення потреб армій.

Сьомий виклик — фінансові інструменти. Окрім державного бюджету, треба залучати приватні інвестиції, створювати оборонні облігації з гарантованим рівнем доходу та спеціальні фонди. Європейський інвестиційний банк вже обговорює можливість випуску «воєнних» єврооблігацій. Це може розвантажити державні фінанси та зацікавити приватний капітал у стабільності регіону.

Восьмий напрямок — спільні науково–дослідні роботи. Майбутні технології, як-от штучний інтелект, кіберзахист і гібридні системи протидії, треба розробляти колективно. Нині більшість інновацій залишається у приватному секторі або за океаном. ЄС і НАТО можуть створити міжнародні лабораторії й програми обміну експертами, щоб швидше впроваджувати передові розробки.

Дев’ятий чинник — територіальна оборона та місцеві сили безпеки. Європа має зміцнити партнерство між регулярними військами та національними гвардіями, волонтерами та місцевими підрозділами. Крім щоденних тренувань, варто створити систему територіального резерву з чіткими регламентами, щоб у разі загострення ситуації можна було оперативно мобілізувати ресурси.

Нарешті, десятий виклик — політична воля та взаємна довіра. Після саміту в Гаазі на порядку денному стоїть імплементація рішень. Лідерам країн необхідно пояснювати громадянам, чому підвищення витрат — це не марнотратство, а вклад у безпеку, стабільність і економічне зростання. Прозорість видатків і регулярне інформування суспільства про досягнення оборонних цілей допоможуть утримати підтримку на рівні виборців.

Таким чином, виконання “5 for 5” — витрати 5 % ВВП на оборону до 2035 року — стане справжнім випробуванням для Європи. Це поєднання фінансових, виробничих, кадрових та політичних зусиль, яке вимагатиме координації на рівні ЄС і НАТО. Лише за умови перетворення обіцянок на реальні збройні спроможності, модернізації оборонної промисловості та збереження ролі США в євроатлантичній системі безпеки Європа зможе відвернути російську загрозу і гарантувати стабільність на континенті в наступні десятиліття.

На саміті в Гаазі в червні 2025 року союзники НАТО прагнули уникнути повторення хаосу Брюсселя 2018 року й не привертати до себе гнів президента Дональда Трампа. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте знайшов ідеальний рецепт: звертатися до нього як до «тата» (Daddy), хвалити за укладене перемир’я між Ізраїлем і Іраном та лаконічно домовитися про нові цільові витрати на оборону в розмірі 5 % ВВП до 2035 року.

Замість довгих п’ятдесятисторінкових комюніке лідери залишили підсумкову декларацію із п’яти абзаців, щоб не сперечатися про деталі.

Увечері перед офіційним відкриттям саміту НАТО в ужинок міністрів закордонних справ провели приватну вечерю, де під час обговорення України Рютте і польський президент Анджей Дуда одностайно вихвалялись здобутками Трампа у посередництві між Тегераном та Тель-Авівом.

На саміті в Гаазі в червні 2025 року союзники НАТО прагнули уникнути повторення хаосу Брюсселя 2018 року й не привертати до себе гнів президента Дональда Трампа. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте знайшов ідеальний рецепт: звертатися до нього як до «тата» (Daddy), хвалити за укладене перемир’я між Ізраїлем і Іраном та лаконічно домовитися про нові цільові витрати на оборону в розмірі 5 % ВВП до 2035 року.

Замість довгих п’ятдесятисторінкових комюніке лідери залишили підсумкову декларацію із п’яти абзаців, щоб не сперечатися про деталі.

Увечері перед офіційним відкриттям саміту НАТО в ужинок міністрів закордонних справ провели приватну вечерю, де під час обговорення України Рютте і польський президент Анджей Дуда одностайно вихвалялись здобутками Трампа у посередництві між Тегераном та Тель-Авівом.

Потім сам господар вечора, державний секретар США Марко Рубіо, більш жорстко говорив у закритому колі про необхідність нових санкцій проти Росії, але вже за кілька годин у публічному інтерв’ю пояснив, що надмірні обмеження можуть ускладнити перемовини щодо припинення вогню.

У результаті Трамп пішов на публічне визнання: НАТО «не є грабунком», спільна оборона «дійсно потрібна», а альянс «не підвищить президенту ставки». Він заявив, що залишає за собою «право на рішення зміщувати фокус» і зобов’язав європейців взяти на себе більшу частину фінансового тягаря – 3,5 % ВВП на «гарячі» спроможності (бронетехніку, авіацію, артилерію) та ще 1,5 % на кіберзахист, логістику й мобільність.

Канцлер Фрідріх Мерц привітав Трампа за відданість Статті 5 і підтвердив, що Німеччина збільшить бюджет Бундесверу з 100 млрд дол. у 2025 році до 177 млрд у 2029 му, для чого відкрила спеціальний фонд у 585 млрд дол., а в парламенті ухвалила конституційну поправку для послаблення «боргової скоби». Мерц пояснив, що «гроші не проблема», головною перешкодою є нестача кваліфікованого персоналу, тому паралельно обговорюється повернення призову чи впровадження альтернативної служби.

Іспанський уряд, який раніше наполягав на власному показнику в 2,1 % ВВП, гучно заперечував нову ціль, доки під час саміту не отримав «гарантії гнучкості». Цей епізод вкотре підтвердив, що навіть у прагненні єдності в Євросоюзі залишаються регіональні інтереси: Іспанія, Словаччина і Бельгія наполягли на опціях відступу від головного курсу. Проте Трамп пригрозив Мадриду підвищенням тарифів у двічі в разі небажання виконувати зобов’язання.

У ході зустрічей міністри оборони та очільники штабів долучилися до обговорення прискореного розгортання батальйонних груп, мобільних сил швидкого реагування й створення єдиного логістичного коридору для постачання зброї Україні. Багато уваги приділили розвитку оборонної промисловості, зокрема інвестуванню в спільні виробничі лінії, котрі зможуть налагодити виробництво ударних безпілотників та протитанкових комплексів на території країн НАТО.

Водночас у кулуарах не всі прихильно поставилися до такої фліртації з Трампом. Колишній міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс назвав стиль Рютте «примітивним» й “образливим” для європейців, а окремі політики висловили жаль, що тема України загубилася поміж лестощів і обіцянок витрат. Проте офіційна заява підтвердила, що допомога Києву зараховуватиметься до національних оборонних бюджетів, що дозволяє одночасно демонструвати тилову підтримку та рухатися до нового цілісного показника.

Підсумком цього фрагментарного протягом 24 годин дійства стало те, що НАТО отримало «велику перемогу» для Трампа, а президент в обмін на лояльність підтвердив готовність зберегти престиж та роль США в альянсі протягом свого другого терміну. До ключових питань подальшої реалізації 5 % ВВП входять: контроль виконавчих механізмів, прозорість видатків, підготовка резервістів, захист критичної інфраструктури та розвиток кіберспроможностей.

У червні 2025 року на саміті НАТО в Гаазі союзники уклали угоду про новий довгостроковий цільовий рівень витрат на оборону, який становитиме 3,5 % ВВП на “жорсткі” військові спроможності й додаткові 1,5 % на кіберзахист, мобільність та інші витрати на оборону. Ініціатива, яку протягом року просував президент США Дональд Трамп, офіційно закріплена в підсумковій декларації, що складається всього з п’яти абзаців, але однозначно демонструє прагнення Альянсу посилити колективну безпеку перед новими викликами.

Це рішення стало результатом саміту у Гаазі, де головною метою було втримати США “за столом” та продемонструвати спільну волю західних країн протистояти агресії Росії. Польща та Литва публічно підтримали підвищення оборонного фінансування, тоді як Іспанія спершу наполягала на власному оптимізованому цільовому показнику в 2,1 % ВВП, що викликало напруження й вимагало додаткової дипломатичної роботи з боку генерального секретаря НАТО Марка Рутте.

У ході переговорів канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який уперше взяв участь у саміті як глава уряду, підтвердив відданість країни Статті 5 Вашингтонського договору про взаємну оборону, зазначивши, що без міцного зобов’язання всіх членів Альянсу неможливо гарантувати мир і стабільність у Європі. Він підкреслив, що Німеччина готується збільшити свій оборонний бюджет з приблизно 100 млрд доларів у 2025 році до 177 млрд у 2029-му, для чого парламент уже ухвалив конституційну поправку щодо послаблення “боргової скоби” та створив спеціальний фонд обсягом 585 млрд доларів.

У червні 2025 року на саміті НАТО в Гаазі союзники уклали угоду про новий довгостроковий цільовий рівень витрат на оборону, який становитиме 3,5 % ВВП на “жорсткі” військові спроможності й додаткові 1,5 % на кіберзахист, мобільність та інші витрати на оборону. Ініціатива, яку протягом року просував президент США Дональд Трамп, офіційно закріплена в підсумковій декларації, що складається всього з п’яти абзаців, але однозначно демонструє прагнення Альянсу посилити колективну безпеку перед новими викликами.

Це рішення стало результатом саміту у Гаазі, де головною метою було втримати США “за столом” та продемонструвати спільну волю західних країн протистояти агресії Росії. Польща та Литва публічно підтримали підвищення оборонного фінансування, тоді як Іспанія спершу наполягала на власному оптимізованому цільовому показнику в 2,1 % ВВП, що викликало напруження й вимагало додаткової дипломатичної роботи з боку генерального секретаря НАТО Марка Рутте.

У ході переговорів канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, який уперше взяв участь у саміті як глава уряду, підтвердив відданість країни Статті 5 Вашингтонського договору про взаємну оборону, зазначивши, що без міцного зобов’язання всіх членів Альянсу неможливо гарантувати мир і стабільність у Європі. Він підкреслив, що Німеччина готується збільшити свій оборонний бюджет з приблизно 100 млрд доларів у 2025 році до 177 млрд у 2029-му, для чого парламент уже ухвалив конституційну поправку щодо послаблення “боргової скоби” та створив спеціальний фонд обсягом 585 млрд доларів.

Союзники також схвалили план по нарощенню виробничих можливостей у сфері озброєнь, заявивши про готовність масштабно інвестувати в розширення оборонних заводів, розвиток кіберспроможностей і модернізацію військової інфраструктури. Особливо активно ця ідея була підтримана країнами Балтії, які відчували безпосередню загрозу з боку російської агресії, та Туреччиною, що прагне зміцнити власний вплив у регіоні.

Попри загальну єдність, не обійшлося без внутрішніх розбіжностей. Іспанія домоглася механізму “запасного варіанту”, який дозволяє країні відхилятися від загального показника без ризику санкцій, а лідери Бельгії та Словаччини вимагали додаткової гнучкості для насичення оборонного бюджету іншими пріоритетами. Водночас Трамп наполягав, щоб усі витрати вважали витратами на оборону, й пригрозив “подвоїти тарифи” на торгівлю з тими, хто відмовиться виконувати домовленості.

У підсумковій заяві НАТО зокрема зазначено, що країни-члени “підтверджують свою незмінну прихильність до надання підтримки Україні та зміцнення позицій на східному фланзі перед російською загрозою”. Проте чітких зобов’язань щодо членства України чи нових постачань зброї ухвалено не було — це стало наслідком обережності Трампа, який у публічних виступах акцентував на необхідності “домовлятися з Кремлем” й утримати роль США посередника в процесах припинення вогню.

За горизонт планів Альянсу також винесено зобов’язання розробити стратегію швидкого реагування на гібридні та інформаційні атаки, розширити мережу логістичних коридорів та посилити взаємодію з приватним оборонним сектором для прискорення виробництва критично важливих компонентів. Країни східного флангу — Польща, Естонія, Латвія та Литва — отримали гарантії додаткових спільних навчань і постійної військової присутності, включно з розгортанням нових батальйонних груп.

Таким чином, НАТО робить потужний крок у бік колективної безпеки, адаптуючи старі принципи до викликів XXI століття. До ключових тем подальшої роботи входять контроль витрат, диверсифікація оборонних ланцюгів постачання, підготовка резервістів та підтримка технологічних інновацій у сфері оборони. Саме реалізація цих планів упродовж наступного десятиліття визначить, наскільки ефективним стане новий рівень співпраці та наскільки міцним залишиться трансатлантичний «щит» перед будь-якими ворогами.

З початку повномасштабного вторгнення Росії економіка України зазнала нищівних ударів, але змогла втриматися завдяки масштабній фінансовій допомозі Заходу.

Щорічні вливання понад 40 мільярдів доларів у вигляді фінансової допомоги, кредитів МВФ та грантів ЄС дозволили виплачувати пенсії, заробітні плати в бюджетній сфері та підтримувати соціальні програми. Однак уже у 2026 році прогнозується дефіцит бюджетної підтримки, і без додаткових інвестицій чи нових пакетів від МВФ країна опиниться на межі дефолту.

Коли під час саміту НАТО Дональд Трамп визнав, що війна в Україні виявилася «більш складною», багато бізнесменів переглянули свої прогнози. Очікували бонус миру та початок відновлення, але тепер головною темою стала економічна стійкість без огляду на зупинку бойових дій.

З початку повномасштабного вторгнення Росії економіка України зазнала нищівних ударів, але змогла втриматися завдяки масштабній фінансовій допомозі Заходу.

Щорічні вливання понад 40 мільярдів доларів у вигляді фінансової допомоги, кредитів МВФ та грантів ЄС дозволили виплачувати пенсії, заробітні плати в бюджетній сфері та підтримувати соціальні програми. Однак уже у 2026 році прогнозується дефіцит бюджетної підтримки, і без додаткових інвестицій чи нових пакетів від МВФ країна опиниться на межі дефолту.

Коли під час саміту НАТО Дональд Трамп визнав, що війна в Україні виявилася «більш складною», багато бізнесменів переглянули свої прогнози. Очікували бонус миру та початок відновлення, але тепер головною темою стала економічна стійкість без огляду на зупинку бойових дій.

Уряд сформував короткостроковий план — довгостроковий прогноз зростання на рівні менше за 3% у 2025–2026 роках, натомість обсяги ВВП знижуються через руйнування підприємств та скорочення внутрішнього попиту.

Головний ризик економіки України полягає у тому, що державні видатки на соціальні гарантії, охорону здоров’я та освіту залишаються пріоритетом, і там неможливо скорочувати витрати без загрози гуманітарної кризи.

Пошкодження від російського ракетного удару по Києву цього місяця. Оксана Парафенюк

Фінансові експерти зазначають, що навіть мінімальні підвищення тарифів чи мит можуть підштовхнути до сплеску інфляції та погіршення якості життя. Без нових угод про інвестиції в енергетичний сектор і відновлення інфраструктури рівень дефіциту в держбюджеті може перевищити 20% ВВП.

Партнерство з США у розробці української мінерально-сировинної бази обіцяє стати важливим джерелом надходжень, але його реалізація займе роки. Багатомільярдний проєкт важкодоступних родовищ газу, нафти та рідкісних металів на півдні країни залежить від завершення технічних угод та модернізації логістики. Інвестори відкладають фінансування до стабілізації безпекової ситуації, і поки оборонна промисловість завантажена повною потужністю, цивільні галузі залишаються недофінансованими.

Ключовим фактором залишається зовнішня фінансова допомога. У 2025 році Україна отримала близько 15 мільярдів кредитів від МВФ і майже 20 мільярдів грантів від ЄС та G7, але ці канали мають обмежений ресурс. Світові фінансові інституції вже переглядають сценарії, враховуючи можливість тривалого конфлікту до кінця 2026 року. За будь-якого розвитку подій Україні доведеться залучити додаткові позики або шукати альтернативні джерела, наприклад, випуск «воєнних» облігацій з високою дохідністю.

Не менш важливу роль відіграє енергетичний сектор. Пошкоджена енергетична інфраструктура змусила частину промислових підприємств працювати у «режимі воєнного часу», змереження електроенергії та газу переривається. Українські компанії активно розвивають відновлювану енергетику, але для масштабного розгортання сонячних та вітрових станцій потрібні значні капіталовкладення. ЄС надає частково гранти на “зелені” проєкти, але поки вони покривають лише 10–15% потреби.

Люди спостерігають за рятувальними роботами поблизу місця російського ракетного удару по житловому будинку в Києві цього місяця. Оксана Парафенюк

Бізнес у Києві та регіонах адаптується до невизначеності. Багато компаній скоротили персонал до мінімуму, зосередившись на утриманні виробничих потужностей, а не на розширенні. Інші перевели операції в онлайн, щоб знизити ризики руйнування та бойових дій. Однак для відновлення довіри інвесторів державі потрібно гарантувати правову стабільність, захист приватної власності та боротьбу з корупцією на всіх рівнях.

Є оптимізм у секторі оборонних технологій: українські збройні виробники вже експортують безпілотники та протитанкові комплекси до країн-партнерів. Частина доходів спрямовується на модернізацію виробництва й створення робочих місць, але це не замінить стратегічні інвестиції у цивільні галузі.

У перспективі Україні слід активізувати пошук нових ринків збуту — в Азії та Африці, де попит на агропродукцію та металургійну продукцію залишається високим. Експорт агро­продуктів та сталі може стати одним із двигунів зростання, якщо вдасться відновити логістику через порти Чорного моря чи альтернативні сухопутні коридори.

Врешті-решт, головне завдання влади — забезпечити макроекономічну стабільність та відновити зростання до рівня мінімум 4–5% ВВП вже у 2027–2028 роках. Для цього потрібні комплексні реформи податкової системи, дерегуляція малого й середнього бізнесу та створення стимулів для інвесторів. Без них навіть найсміливіші очікування щодо припинення війни йтімчасової політичної волі Заходу не стануть каталізатором сталого розвитку.

У Петербурзі й Гаазі, Парижі та Вашингтоні вже більше трьох років країни-члени НАТО випробовують стійкість й здатність альянсу стримувати Росію на східному фланзі.

Однак на черговий саміт НАТО в Гаазі, який завершився в червні 2025 року, Україна несподівано опинилася не серед перших пунктів порядку денного. Замість конкретних рішень щодо членства чи нових пакетів військової допомоги увагу привертав президент США Дональд Трамп, чия критична риторика щодо оборонних зобов’язань Вашингтона руйнує усталені уявлення про роль Сполучених Штатів як гаранта безпеки Європи.

Відсутність згадки про перспективу вступу на рівні офіційного документа стала символічним сигналом: хоча окремі держави, зокрема Велика Британія та Туреччина, і підтверджують підтримку Києва, загалом альянс уникав гострих суперечливих тем.

У Петербурзі й Гаазі, Парижі та Вашингтоні вже більше трьох років країни-члени НАТО випробовують стійкість й здатність альянсу стримувати Росію на східному фланзі.

Однак на черговий саміт НАТО в Гаазі, який завершився в червні 2025 року, Україна несподівано опинилася не серед перших пунктів порядку денного. Замість конкретних рішень щодо членства чи нових пакетів військової допомоги увагу привертав президент США Дональд Трамп, чия критична риторика щодо оборонних зобов’язань Вашингтона руйнує усталені уявлення про роль Сполучених Штатів як гаранта безпеки Європи.

Відсутність згадки про перспективу вступу на рівні офіційного документа стала символічним сигналом: хоча окремі держави, зокрема Велика Британія та Туреччина, і підтверджують підтримку Києва, загалом альянс уникав гострих суперечливих тем.

Замість цього дипломатичні зусилля були спрямовані на пом’якшення внутрішніх розбіжностей між США та іншими союзниками, аби не дати Трампу приводів звинуватити партнерів у нерівномірному розподілі витрат на оборону.

Попри страшні цифри: більше ніж 20 жертв ракетного обстрілу Дніпра та сотні поранених, численні атаки на цивільні об’єкти в Києві й на Донбасі, кияни, як і раніше, чули від лідерів НАТО передусім заяви про необхідність зростання оборонного бюджету, а не про негайне постачання додаткових систем ППО чи боєприпасів.

Український солдат у Харківській області України минулого місяця. В останні тижні Росія посилила свій наступ, захоплюючи території та здійснюючи напади на мирних жителів. Тайлер Хікс

Ця зміна акцентів відбувається на тлі внутрішньополітичних розбірок в США, а головне — страху, що Трамп може відкликати або обмежити підтримку, якщо союзники не погодяться виконувати американські вимоги.

Наслідком стало стратегічне відтермінування питання членства: хоча генеральний секретар НАТО висловив «непохитну солідарність» із Україною та запевнив, що її безпека сприяє й безпеці всіх країн Альянсу, в тексті підсумкового комюніке нема гарантії «неповоротного» шляху до входження в Альянс. Це свідчить про те, що політична воля залишається недостатньою через побоювання втратити США як лідера коаліції.

Очікуваною темою зустрічі мав стати пакет нових військової допомоги, щоб заповнити прогалини після завершення попередніх програм, розрахованих на кінець літа.

Однак жодних стопроцентних зобов’язань щодо постачань ракетних систем, артилерійських боєприпасів чи модернізації української бронетехніки не анонсували. Натомість головними пунктами були: збільшення видатків учасників до 5 % ВВП протягом наступного десятиліття та готовність обговорити реформування внутрішньої структури Альянсу з метою «оптимізації» розподілу ролей між США та Європою.

Багато експертів звертають увагу на психологічний ефект: відчуття, що альянс поступається геополітичним доктринам Вашингтона, може деморалізувати українське командування й підстьобнути Кремль до нових ударів.

У Києві вже говорять про необхідність переглянути стратегію зовнішньої співпраці та шукати нових партнерів серед «третього сектора» – приватних оборонних підприємств та країн-позашляховиків.

Президент Трамп з Марком Рютте (праворуч), генеральним секретарем НАТО, на саміті в середу. Головною метою цьогорічної зустрічі було зробити так, щоб лідер США був задоволений. Хайюнь Цзян

На вулицях українських міст люди продовжують готуватися до будь-якого розвитку подій. Волонтери нарощують виробництво безпілотників, а Збройні сили шукають можливості розширити тренувальні програми у Польщі та країнах Балтії. Але без чіткого сигналу з Брюсселя чи Вашингтона можливості для масштабних змін залишаються вкрай обмеженими.

У перспективі очікується, що лідери НАТО звернуться до України не лише як до фронтової лінії, а й як до важливого стратегічного партнера в галузі кібербезпеки та енергетичної стійкості.

Уже обговорюються проєкти спільних навчань із сценаріями кібернападів і захисту критичної інфраструктури від енергетичних атак. Проте до повноцінної інтеграції лишається ще багато кроків – від парламентської ратифікації і формального запрошення до участі в навчаннях до отримання графіку протоколів про членство.

Таким чином, ситуація залишається напруженою. Україна й надалі боротиметься за те, щоб її питання не сходило з перших сторін політичного порядку денного.

Відновлення довіри між адміністраціями та впевненість у зобов’язаннях США й європейських союзників стануть вирішальними для того, щоб відігравати провідну роль у системі колективної безпеки, тільки за таких умов НАТО зможе забезпечити справжню безпеку Європи та гарантувати, що агресія проти України стане останньою у сучасній історії континенту.

Нова стратегія солідарності: як НАТО вбудовує допомогу Україні у власну систему безпеки

Саміт Північноатлантичного альянсу став важливою віхою у трансформації західної безпекової політики. Чітка згода всіх країн-членів НАТО, включно зі Сполученими Штатами та Угорщиною, на те, щоб допомога Збройним силам України стала частиною оборонних витрат, не лише підкреслює єдність Альянсу, але й виводить підтримку України на новий рівень. Уперше так відкрито і беззаперечно було визнано, що безпека України є невіддільною від безпеки самого Альянсу.

У документі, оприлюдненому після саміту, зазначено: союзники погоджуються включати прямі пожертви Україні та внески у її оборонну промисловість до підрахунку власних витрат на оборону. Це означає, що допомога Україні перестає бути «зовнішньою політикою» чи «жестом солідарності», а стає інтегральною частиною стратегічного планування НАТО.

Нова стратегія солідарності: як НАТО вбудовує допомогу Україні у власну систему безпеки

Саміт Північноатлантичного альянсу став важливою віхою у трансформації західної безпекової політики. Чітка згода всіх країн-членів НАТО, включно зі Сполученими Штатами та Угорщиною, на те, щоб допомога Збройним силам України стала частиною оборонних витрат, не лише підкреслює єдність Альянсу, але й виводить підтримку України на новий рівень. Уперше так відкрито і беззаперечно було визнано, що безпека України є невіддільною від безпеки самого Альянсу.

У документі, оприлюдненому після саміту, зазначено: союзники погоджуються включати прямі пожертви Україні та внески у її оборонну промисловість до підрахунку власних витрат на оборону. Це означає, що допомога Україні перестає бути «зовнішньою політикою» чи «жестом солідарності», а стає інтегральною частиною стратегічного планування НАТО.

Цей крок має кілька рівнів значення. Передусім він демонструє, що Альянс визнає повномасштабну війну Росії проти України як загрозу не лише регіональну, а й глобальну. По-друге, це реальне зобов'язання, підкріплене фінансовими та інституційними механізмами. І нарешті, це потужний сигнал для Москви: західна підтримка Києва не лише не згасає, а переходить у фазу системної та довгострокової стратегії.

Фінансова модель безпеки: оборонні бюджети під контролем нових викликів

Одним із ключових елементів рішення є прагнення країн-членів збільшити свої оборонні витрати до рівня 5% від ВВП. Це надзвичайно амбітна мета, яка свідчить про усвідомлення масштабу викликів, що постають перед західним світом. І частина цих витрат — допомога ЗСУ — стане не лише політичним, а й бюджетним пріоритетом.

Це означає перегляд самих засад фінансування безпеки. Якщо раніше витрати на оборону обмежувалися переважно внутрішніми програмами, модернізацією армії та розвитком технологій, то тепер вони охоплюватимуть і зовнішнє партнерство. Україна в цьому сенсі стає фактично частиною євроатлантичної оборонної системи, хоча формально й не є членом НАТО.

Такий підхід є новим не лише в контексті української війни. Це віддзеркалення зміни парадигми: сучасна війна вимагає коаліційної мобілізації ресурсів. У цьому контексті підтримка оборонної промисловості України набуває особливої ваги. Внески в її розвиток тепер мають стратегічну мету — забезпечити сталу обороноздатність партнера, який бореться на передовій демократичного світу.

Прозора формула солідарності: політична воля у дії

Це рішення саміту НАТО стало можливим лише завдяки повному консенсусу між державами-членами. Важливо, що в ньому взяли участь не лише традиційні лідери Альянсу, як-от США, Велика Британія чи Німеччина, а й ті країни, які раніше демонстрували стриманість, зокрема Угорщина.

Цей факт свідчить про те, що навіть держави з неоднозначною політикою щодо України визнали: ситуація вийшла за межі регіонального конфлікту. Йдеться вже не лише про допомогу союзнику, а про спільне виживання в умовах загрози глобального масштабу. Підтримка України стала тестом на ефективність Альянсу — і поки що він проходить цей тест гідно.

Не менш важливим є те, що НАТО таким чином позбавляє своїх критиків підстав говорити про розмитість цілей чи слабкість у прийнятті рішень. Документальне закріплення допомоги Україні у структурі оборонних витрат — це конкретна дія, що має безпосередні наслідки: політичні, фінансові, військові.

Євроатлантична єдність перед обличчям довгострокової загрози

У фінальній декларації саміту НАТО також було чітко сказано: Росія визнається довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Це означає, що стратегія НАТО більше не базується на короткострокових оцінках або очікуваннях щодо змін у політичному керівництві Росії.

Альянс виходить із того, що загроза буде зберігатися протягом тривалого часу — і готується до цього як інституційно, так і концептуально. Це пояснює і нову логіку фінансування, і зростання ролі України як ключового партнера. Країна, що тримає фронт у війні, фактично стає опорою стабільності всього східного флангу НАТО.

Це також означає, що співпраця з Україною у сфері безпеки стане системною: навчання, обміни досвідом, спільне виробництво озброєнь, інтеграція у стандарти. Таким чином, Україна не лише отримає підтримку, а й стає повноправним учасником процесу, що формує майбутню архітектуру безпеки Європи.

Майбутнє, яке починається сьогодні

Рішення НАТО щодо включення допомоги Україні до оборонних витрат — це не просто формальність. Це нова формула відповідальності, солідарності й стратегічного бачення. Вона визначає не лише нинішній момент, а й майбутнє всієї системи євроатлантичної безпеки.

Для України це — знак того, що вона не самотня. Для НАТО — доказ його здатності адаптуватися. А для світу — сигнал, що демократії вміють захищати себе, навіть якщо для цього доводиться переосмислювати самі основи міжнародної співпраці.

Ці слова, озвучені на саміті НАТО в Гаазі, викликали глибоке занепокоєння та поставили під сумнів єдність Альянсу в час великої війни на європейському континенті.

Позиція Орбана: цинізм чи стратегія

На фоні найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни, слова Віктора Орбана про те, що "у НАТО немає справ в Україні" звучать як холодний душ. В той час, коли значна частина країн Альянсу докладає надлюдських зусиль для підтримки України, Угорщина демонструє протилежну риторику. Орбан наголошує, що Україна не є членом НАТО, і його завдання — зберегти цей статус-кво.

Ці слова, озвучені на саміті НАТО в Гаазі, викликали глибоке занепокоєння та поставили під сумнів єдність Альянсу в час великої війни на європейському континенті.

Позиція Орбана: цинізм чи стратегія

На фоні найбільшої війни в Європі з часів Другої світової війни, слова Віктора Орбана про те, що "у НАТО немає справ в Україні" звучать як холодний душ. В той час, коли значна частина країн Альянсу докладає надлюдських зусиль для підтримки України, Угорщина демонструє протилежну риторику. Орбан наголошує, що Україна не є членом НАТО, і його завдання — зберегти цей статус-кво.

Такі висловлювання викликають глибоку стурбованість серед союзників по Альянсу, адже йдеться не лише про політичну позицію окремої держави, а про розкол у стратегічному баченні безпеки Європи. Чи є ця заява результатом цинічного прагматизму, чи вона слугує ширшій геополітичній грі, що включає інтереси третіх сторін — питання відкрите. Але її наслідки вже очевидні.

Насамперед, така позиція підіграє наративам, що розповсюджуються з Москви, і підриває довіру до НАТО як об’єднання, що має діяти солідарно. Угорщина демонструє готовність діяти всупереч спільним інтересам, чим відкриває двері для подальшого тиску на Альянс ззовні.

Загроза для єдності Альянсу

Ключове питання — як слова Орбана вплинуть на довіру до НАТО серед українців та інших партнерів. Коли глава уряду країни-члена НАТО говорить, що Альянс не повинен втручатися в справи України, це посилає тривожний сигнал. Адже йдеться не просто про геополітичний вибір, а про принципи — підтримку демократії, суверенітету, захист від агресії.

Заяви Орбана створюють небезпечний прецедент. Вони демонструють, що навіть усередині НАТО є країни, які не поділяють спільні цінності й здатні блокувати важливі рішення. Українське прагнення до вступу в НАТО, закріплене в Конституції, є відповіддю на багаторічну загрозу з боку Росії. І його ігнорування однією з країн-членів підриває саму суть Альянсу.

Будапешт уже тривалий час використовує своє право вето для блокування стратегічних ініціатив, пов’язаних з Україною. Водночас така поведінка не лише ізолює Угорщину, але й знижує ефективність НАТО як колективного механізму безпеки. Це посилює ризики для всієї Східної Європи, адже кожна пролонгація підтримки України означає додаткові втрати на фронті.

Небезпека нормалізації агресії

Коли лідер європейської країни заявляє, що не вважає Росію реальною загрозою для НАТО, це виглядає як відрив від реальності. Слова про "перевагу" Альянсу над РФ не перекреслюють факту, що саме російська армія знищує українські міста, депортує цивільних, руйнує критичну інфраструктуру. І все це — біля кордонів ЄС.

Така риторика веде до небезпечної нормалізації агресії. Вона створює ілюзію, що війна — це внутрішній конфлікт, у якому НАТО не має місця. Але насправді російська агресія є прямим викликом міжнародному праву, принципу недоторканності кордонів та суверенітету держав. І якщо Альянс дозволить собі залишатися осторонь, це лише заохотить подальшу ескалацію.

Слова Орбана про "відсутність реальної загрози" ігнорують також фактичні дії Росії — розміщення тактичної ядерної зброї, постійні провокації на кордонах країн-членів НАТО, кібератаки, інформаційна війна. Все це становить цілком реальні ризики, на які слід реагувати системно і без розколу всередині Альянсу.

Угорська ізоляція як стратегічна пастка

Попри спроби Орбана позиціонувати себе як прагматика, його дії дедалі більше віддаляють Угорщину від ключових партнерів. Навіть серед країн Вишеградської четвірки позиція Будапешта викликає дедалі більше критики. Польща, Чехія, Словаччина — всі вони демонструють більшу солідарність з Україною і підтримку її євроатлантичних прагнень.

Орбан же, навпаки, намагається будувати паралельну реальність, в якій головною загрозою Європі є не війна, а економічна конкуренція. Таке зміщення акцентів дозволяє йому уникати прямих оцінок російських дій і водночас зберігати лояльність до певних зовнішніх сил, які зацікавлені в дестабілізації Заходу.

Втім, така стратегія має межі. Ізоляція Угорщини вже позначається на економіці, відносинах з Єврокомісією, інвестиційній привабливості. Продовження цього курсу означає втрату впливу, а згодом — і реальних важелів участі в європейській політиці.

Україна як випробування для НАТО

Прагнення України стати членом НАТО є не лише зовнішньополітичним курсом, а питанням виживання. Від 2014 року Україна протистоїть одній із найбільших армій світу, демонструючи незламність, ініціативу, здатність до реформ. Більшість країн НАТО визнають цей шлях і підтримують його.

На цьому тлі позиція Орбана виглядає не просто інакшою — вона є викликом. Вона ставить під питання принцип відкритих дверей, закріплений у Хартії НАТО. Вона створює образ Альянсу як закритого клубу, що зважає не на цінності, а на особисті інтереси окремих лідерів.

Підтримка України в її прагненні до членства в НАТО — це не лише допомога в час війни. Це інвестиція у безпеку всього європейського континенту. І поки в Альянсі є голоси, які прагнуть заблокувати цей процес, потрібно чітко артикулювати: слабкість перед лицем агресії — це не стратегія, це капітуляція.

Висновок: вибір між страхом і солідарністю

Віктор Орбан зробив свій вибір. Він відкрито заявив, що виступає проти членства України в НАТО, і не бачить загрози в діях Росії. Це його право як політика. Але є й інше право — право народів на безпеку, свободу і життя без війни. Саме за це бореться Україна.

Європа сьогодні стоїть перед вибором: між комфортом самообману і складним, але необхідним шляхом солідарності. Між мовчазною згодою на агресію — і рішучим спротивом їй. І від того, який шлях обере НАТО, залежить майбутнє не лише України, а й самої Європи як простору миру, свободи та сили.

Президент України Володимир Зеленський і генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе 25 червня 2025 року в Страсбурзі підписали угоду про створення спеціального трибуналу над військовими злочинами, вчиненими під час російської агресії 2022–2025 років.

Цей крок є критично важливим для притягнення до відповідальності старших російських чиновників і командирів за злочин агресії проти України. Угода створює правову основу, яка доповнить юрисдикцію Міжнародного кримінального суду та заповнить існуючі прогалини в розслідуванні та переслідуванні воєнних злочинів.

Під час церемонії в штаб-квартирі Ради Європи Зеленський наголосив, що «кожен воєнний злочинець має знати: справедливість буде дієвою, це стосується й Росії».

Президент України Володимир Зеленський і генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе 25 червня 2025 року в Страсбурзі підписали угоду про створення спеціального трибуналу над військовими злочинами, вчиненими під час російської агресії 2022–2025 років.

Цей крок є критично важливим для притягнення до відповідальності старших російських чиновників і командирів за злочин агресії проти України. Угода створює правову основу, яка доповнить юрисдикцію Міжнародного кримінального суду та заповнить існуючі прогалини в розслідуванні та переслідуванні воєнних злочинів.

Під час церемонії в штаб-квартирі Ради Європи Зеленський наголосив, що «кожен воєнний злочинець має знати: справедливість буде дієвою, це стосується й Росії».

Президент зазначив, що створення спеціального трибуналу стане потужним сигналом для Кремля і для міжнародної спільноти про неприпустимість безкарності у випадку систематичної агресії. Він додав, що попереду багато роботи, але саме на цьому етапі формується ефективна правова співпраця між Україною та Радою Європи.

Рада Європи ухвалила рішення про створення трибуналу в травні 2025 року, обґрунтувавши його необхідність «доповнити Міжнародний кримінальний суд» у питаннях притягнення до відповідальності за агресію, котра не завжди розглядається в межах існуючої юрисдикції. Ініціатива стимульована масштабними воєнними злочинами та численними порушеннями гуманітарного права, зафіксованими як українськими, так і міжнародними експертами.

Новий трибунал уповноважений розглядати справи щодо старших офіцерів Збройних сил Росії та високопосадовців, що координували військові операції проти цивільного населення.

Українська сторона тривалий час наполягала на створенні окремого судового механізму, який би гарантував оперативність судових процесів і фокусувався саме на злочині агресії – ключовому порушенні статуту Організації Об’єднаних Націй і Римського статуту МКС.

На відміну від стандартних процедур Міжнародного кримінального суду, де розгляд таких справ може затягуватися, рішення Ради Європи передбачає швидке формування інстанцій, чіткі регламенти збору доказів та залучення спеціалізованих прокурорів із досвідом міжнародного кримінального права.

У підготовчій частині угоди передбачено створення спільної експертної групи для узгодження правил доказування, стандартів безпеки свідків і механізмів співпраці з державами—членами Ради Європи.

Українські правоохоронці та представники Міністерства юстиції вже готують необхідні докази, включаючи свідчення потерпілих, матеріали розслідувань та експертні висновки щодо знищення інфраструктури, депортацій громадян і порушень прав людини, що були задокументовані починаючи з лютого 2022 року.

Окрему увагу було приділено питанню фінансування та забезпечення незалежності судової інстанції. Угода передбачає, що Рада Європи надасть початковий бюджет, тоді як Україна взявши на себе зобов’язання щодо логістичної підтримки та доступу до архівів. Це дозволить гарантувати прозорість процесу та уникнути політичного тиску у розв’язанні резонансних справ.

Наразі поза юрисдикцією Міжнародного кримінального суду залишається злочин агресії; тому новий спеціальний трибунал є унікальним механізмом для його розгляду. За словами представників Ради Європи, створення такого судового органу може стати прикладом для інших регіональних та міжнародних ініціатив із протидії агресії та підтримки верховенства права.

Аналогічні трибунали були сформовані після Другої світової війни та в умовах конфліктів у Руанді й колишній Югославії, але жоден із них не мав регіональної спрямованості на конкретний випадок агресії нашого часу.

Закликавши міжнародних партнерів активізувати політичну й правову підтримку України, Зеленський закцентував на потребі координації зусиль Ради Європи, Євросоюзу та НАТО. Він наголосив на важливості єдності Альянсу у відсічі російській агресії й конкретних діях щодо притягнення до відповідальності винних.

Водночас Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе підкреслив: «Ми стоїмо на сторожі прав людини й верховенства права — і ця угода демонструє нашу рішучість донести до кожного, що за військові злочини немає строків давності».

Отже, підписання угоди у Страсбурзі закладає міцний фундамент для спеціального трибуналу над військовими злочинами під час російської агресії.

Це ключовий крок до відновлення справедливості, покарання винних і запобігання подібним злочинам у майбутньому. Для України та її союзників у Раді Європи відтепер відкривається нова сторінка у правозастосуванні, покликана на практиці відновити довіру до міжнародної системи безпеки та правосуддя.

У Гаазі на саміті НАТО ключове завдання європейських лідерів полягає не лише в узгодженні оборонних бюджетів, а й у збереженні єдності Альянсу за допомогою іміджевої кампанії на адресу президента США Дональда Трампа.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, спираючись на особисті стосунки та постійні компліменти, активно підтримує дружній тон і робить ставку на те, що Трамп підтвердить свою відданість Статті 5 і вимогам щодо збільшення видатків на оборону до 5 % ВВП.

Увечері напередодні офіційного відкриття саміту Король Нідерландів Віллем-Александр влаштував державний обід, на якому Трампа запросили почесним гостем.

У Гаазі на саміті НАТО ключове завдання європейських лідерів полягає не лише в узгодженні оборонних бюджетів, а й у збереженні єдності Альянсу за допомогою іміджевої кампанії на адресу президента США Дональда Трампа.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, спираючись на особисті стосунки та постійні компліменти, активно підтримує дружній тон і робить ставку на те, що Трамп підтвердить свою відданість Статті 5 і вимогам щодо збільшення видатків на оборону до 5 % ВВП.

Увечері напередодні офіційного відкриття саміту Король Нідерландів Віллем-Александр влаштував державний обід, на якому Трампа запросили почесним гостем.

Під час церемонії Марк Рютте відкрито хвалив лідера США за його «тривалий заклик до нарощення оборонних бюджетів», зазначивши, що завдяки тиску президента країни НАТО вже додали понад один трильйон доларів на безпеку за останнє десятиліття.

Такий публічний жест демонструє сутність стратегії: посилити взаємну симпатію і закласти моральний обов’язок повернути ці лаври в конкретних рішеннях щодо фінансування.

Ключова проблема полягала в тому, що Трамп напередодні заявив журналістам на борту Air Force One, що Стаття 5 – «атака на одного – атака на всіх» – може мати різні тлумачення.

«Є багато визначень Статті 5, ви ж це знаєте, правда? Але я залишаюся їхнім другом», – сказав він, чим викликав хвилю занепокоєння серед союзників. Щоб розвіяти сумніви, Рютте назвав саміт «трансформаційним» і заявив, що вірить у «повну відданість США принципам колективної безпеки».

Трамп спостерігає за промовою Рютте на державній вечері в Гаазі. Ремкі Де Ваал/AFP

Шармові методи використовуються не лише на офіційному рівні. За даними інформованих джерел, Рютте заздалегідь обговорював із європейськими лідерами необхідність «підкріпити слова справами» – тобто підтвердити вимогу підвищення оборонних бюджетів до 5 % ВВП (3,5 % на важку оборону й 1,5 % на кіберта та інфраструктуру).

Як зазначають дипломати, група просувала ідею, що під час вечері з Трампом необхідно поєднати особисті компліменти з чіткою політичною позицією. У результаті багато хто з керівників країн-членів отримав завдання під час неформальних розмов «нагадати про важливість солідарності та рівного внеску союзників».

За словами італійського офіційного представника, прем’єр-міністр Італії Джорджія Мелоні, яка має близькі стосунки з Трампом, сиділа поруч із президентом США та встигла обговорити з ним останні події на Близькому Сході. Такі неформальні бесіди допомагають зняти напругу і водночас нагадати про нагальні питання без прямої публічної критики.

Незважаючи на таку дипломатичну тонкість, не всі члени НАТО підтримали ініціативу Трампа щодо єдиного бюджету. Іспанський прем’єр Педро Санчес відкрито відмовився погоджуватися на обов’язкову квоту 5 % ВВП, що викликало різку реакцію Трампа: «З Іспанією завжди проблеми, це несправедливо до інших». Його критичний пост у Truth Social про оборонний бюджет Мадрида відразу став темою обговорення в пресі.

Паралельно з обговоренням бюджету союзники не забувають про Україну та інші виклики. Президент України Володимир Зеленський як почесний гість має намір провести двосторонню зустріч із Трампом і заручитися новою підтримкою. Окрім того, очікується, що лідери Франції, Німеччини та інших країн вкотре підкреслять важливість допомоги Києву в протидії російській агресії.

Зеленський і Макрон потиснули один одному руки під час саміту НАТО. Людовік Марін

Водночас Німеччина, що прагне посилити власний оборонний потенціал, готова взяти на себе більше зобов’язань. Канцлер Фрідріх Мерц заявив у Берліні, що «Європа повинна побудувати найсильнішу звичайну армію, щоб дати відсіч агресії Росії», і підкреслив, що сучасні загрози включають не лише класичні кіно та гібридні атаки, а й складніші сценарії кібервійни.

У ході саміту було вилучено мобільні телефони, щоб уникнути витоків інформації, що свідчить про високу чутливість теми. Під час перерв лідери обмінюються короткими заявами: офіційні пресслужби регулярно інформують про «історичне рішення» щодо підтвердження колективної оборони та солідарності.

Важливим елементом переговорів є і відплата: у разі невиконання зобов’язань деякими країнами розглядають механізми стимулювання, зокрема більш жорстких санкцій чи обмежень у спільних програмах. Проте всі учасники погоджуються, що успіх саміту залежить від готовності США залишатися «якорем безпеки» в НАТО.

Підсумковою метою дипломатичного марафону має стати перезавантаження трансатлантичних відносин та оновлення Балансу сил у колективній обороні. Саме тому шарм, компліменти та тактична прихильність до президента США розглядаються не як уникаючий маневр, а як реальний інструмент забезпечення безпеки та підтримки солідарності серед союзників.

Перші секунди після нічного вибуху здаються вічністю: сирени ще не встигли замовкнути, а вікна багатоповерхівки сипляться додолу тонкими струменями скла.

Так почався останній березневий ранок для киянки Людмили Заруцької — енергійної вісімдесятирічної жінки, яка все життя пропрацювала у столичному Палаці дітей та юнацтва. Її квартиру на дев’ятому поверсі прошив дрон Shahed-136, запущений російськими військовими за тисячу кілометрів від столиці.

Уламки вольфрамових куль зняли штукатурку до голого бетону, а паливна суміш перетворила коридор на печеру полум’я. Терор мирних жителів знову набув персональних імен та облич: цього разу — Людмили, її сина Миколи та сусідів, що вибігали на сходи крізь дим.

Перші секунди після нічного вибуху здаються вічністю: сирени ще не встигли замовкнути, а вікна багатоповерхівки сипляться додолу тонкими струменями скла.

Так почався останній березневий ранок для киянки Людмили Заруцької — енергійної вісімдесятирічної жінки, яка все життя пропрацювала у столичному Палаці дітей та юнацтва. Її квартиру на дев’ятому поверсі прошив дрон Shahed-136, запущений російськими військовими за тисячу кілометрів від столиці.

Уламки вольфрамових куль зняли штукатурку до голого бетону, а паливна суміш перетворила коридор на печеру полум’я. Терор мирних жителів знову набув персональних імен та облич: цього разу — Людмили, її сина Миколи та сусідів, що вибігали на сходи крізь дим.

Іранський проєкт, який у Тегерані називають Shahed, а в Москві перейменували на «Герань», став для Кремля універсальним інструментом ескалації.

Довжиною 3,5 метра, із пластиковим корпусом, посиленим картонним стільниковим наповнювачем, та двигуном із дерев’яним пропелером, цей дальній ударний дрон коштує, за різними оцінками, від 50 до 80 тисяч доларів.

Дах квартири Людмили Заруцької після страйку. Фінбарр О'Райлі

Це удесятеро дешевше за крилату ракету Х-101 і у п’ятдесят разів дешевше за балістичний «Іскандер». Російська стратегія проста: маса замість точності. Як наслідок, щоночі над Україною ширяють десятки, а інколи сотні «мопедів», вибухова хвиля яких руйнує церкви, школи й лікарні.

Статистика повітряних ударів підтверджує ескалацію. Якщо восени 2022 року російські війська запускали приблизно 240 Shahed на місяць, то навесні 2025-го середній тижневий показник сягнув тисячі одиниць.

За даними Повітряних сил України, лише за ніч 8 червня у небі зафіксовано 479 цілей, з яких 412 були саме дрони Shahed чи їхні дешеві муляжі «Гербера». Таке навантаження на систему протиповітряної оборони безпрецедентне: навіть за найкращих умов збити 100 % цілей неможливо, а відсоток прольоту зріс із 6 до майже 20. Київ під обстрілом відчуває цю реальність щоночі.

Гул двигуна Shahed легко сплутати з мотором мотоцикла, який раптово з’являється у небі й завмирає над дахами. Війна в Україні отримала нову звукову ідентифікацію — низькочастотне «бррр», після якого вмикається пожежна сирена та лунають повідомлення про нові цивільні жертви.

Мирні мешканці Харкова, північно-східного українського міста, оглядають місце атаки безпілотника у березні. Фінбарр О'Райлі

Чому Shahed такі ефективні для агресора? По-перше, російська оборонна промисловість швидко локалізувала виробництво. Комбінат у Єлабузі (Татарстан) та завод у Іжевську налагодили серійне складання корпусів, тоді як електроніку й далі закуповують на світовому «чорному ринку»: чипи зі США та Швейцарії, карбюратори з Японії, двигуни з Китаю. Друга перевага — гнучкість маршруту.

Далекобійні безпілотники програмуються облітати зони дії ЗРК «Петріот» і NASAMS, знижувати висоту або підійматися до 1200 метрів, змінювати курс у реальному часі за допомогою сим-карт українських операторів. Третій фактор — вибухова частина. Нині відомо щонайменше п’ять типів бойових частин, зокрема термобаричні та запалювальні, споряджені вольфрамовими кульками, що пробивають навіть легку броню.

Українська протидія дронам еволюціонує не менш динамічно. Крім класичних систем ППО України, з’явилися мобільні групи з великокаліберними кулеметами, а також підрозділи на кшталт «Darknode», які застосовують антидрони-перехоплювачі.

Збиті російські безпілотники "Шахед" з видаленими носовими частинами та боєголовками аналізують у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз, щоб допомогти розробити контрзаходи для майбутніх атак та відстежити компоненти до їх джерел. Фінбарр О'Райлі

Боєголовка безпілотника Shahed, яка не вибухнула під час удару. Фінбарр О'Райлі

Це своєрідні «дрони-мисливці», здатні наздогнати Shahed на швидкості до 200 км/год і підірватися поруч, коли ціль проходить над безлюдною місциною. Хоча один такий апарат коштує лише 6 тисяч доларів, він критично залежить від точних даних радарів і можливості операторів працювати у повній темряві. Протидія дронам перетворила геймерів на військових професіоналів: юнаки, котрі вчора вправлялися у симуляторах, сьогодні збивають Shahed у реальному небі.

Наслідки російських атак виходять далеко за межі України. Дальність польоту Shahed перевищує тисячу кілометрів, а з легшим зарядом — і півтори. Це означає, що за наявності стартових майданчиків у Білорусі або Калінінграді під загрозою опиняються Варшава, Берлін і навіть Париж. Експорт іранських технологій до КНДР, про який попереджає президент Володимир Зеленський, підриває безпеку Сеула та Токіо. Усі ці фактори формують критичне питання для НАТО: як реагувати на дешевий, масовий та мобільний засіб удару, що ігнорує кордони й міжнародне право.

Наслідки нападу шаха у Харкові. Фінбарр О'Райлі

Міжнародні правники фіксують очевидну ознаку: російські атаки проти цивільних об’єктів — це військові злочини. Принцип розрізнення між військовими та цивільними цілями, закріплений у Женевських конвенціях, регулярно порушується: дрони б’ють по житлових будинках, церквах, лікарнях.

Сумський удар у Вербну неділю забрав життя 35 людей, серед них діти, ще не менше 117 осіб отримали поранення; квітнева атака на Кривий Ріг - ракетний удар забрав життя 20 людей, серед яких – дев’ять дітей. Подібні епізоди не можна пояснити «помилкою прицілювання»: Shahed на фінальному етапі знижується майже вертикально, і оператори достеменно знають, що під носом не військовий завод.

Попри втрати, українське суспільство демонструє вражаючу стійкість. Історія 26-річної Олександри Гаранської, яка дивом вижила після удару Shahed у дворі баптистської церкви «Еммануїл», стала символом незламності.

Після численних операцій вона планує створити творчу реабілітаційну майстерню для дітей, травмованих війною. Харківські волонтери відбудовують розбиті поштові відділення, київські айтішники розробляють додатки для точніших сповіщень про тривоги, а мешканці прифронтових сіл щодня латають дахи, аби повернути мінімальне відчуття нормальності.

Максим, сапер українського підрозділу Darknode, готує безпілотники-перехоплювачі для захисту від наступаючих шахедів. Фінбарр О'Райлі

Експерти наголошують: аби зменшити цивільні жертви, потрібна комбінація технологій — радари, далекобійні ракети AIM-120, лазерні комплекси та масове виробництво дешевих безпілотників-розвідників.

Уряд США вже виділив Україні додаткові батареї «Patriot», але їх критично бракує для довжелезної лінії фронту. Берлін обіцяє IRIS-T, але конкретні дати поставок залишаються невизначеними.

Тим часом російські конвеєри працюють у три зміни, доводячи, що російська агресія не зменшить обертів без рішучих санкцій проти китайських та близькосхідних компаній, через які проходять комплектуючі.

Однак найбільший урок епохи дронів — важливість гнучкості. Країна, що пережила ракети «Калібр», підлаштовується під нову загрозу: школи проводять заняття в укриттях, двірники за ніч засипають вирви асфальтом, а кожен ветеран може перекваліфікуватися на оператора ППО.

Бойові дії тепер ведуться не лише на землі, а й у цифровому просторі: алгоритми прогнозують траєкторії польоту дронів, а телефони автоматично блокують підозрілі номери, якими Shahed під’єднуються до мережі.

Кирило, український пілот безпілотника, полює на наближення Шахада, якого помітили на радарі. Фінбарр О'Райлі

Підрозділ Darknode використовує національний радіолокаційний сигнал для відстеження шахедів. Росіяни також запускають муляжі безпілотників, щоб заплутати українську оборону. Фінбарр О'Райлі

Нині російська стратегія робить ставку на кількість: ескалація конфлікту відбувається через збільшення темпу та географії ударів. Та що більше «Гераней» летить на українські міста, то швидше зростає міжнародний консенсус про необхідність посилити ППО України.

Глобальна безпека залежить від того, чи стане Україна полігоном для нових стандартів протидії безпілотникам, чи еталоном безкарності.

Підрахунки економістів демонструють разючу ефективність російської агресії в арифметиці війни: одна нічна атака зі ста дронів-камікадзе обходиться Москві приблизно у шість мільйонів доларів, тоді як лише одна ракета «Patriot», випущена для перехоплення, коштує понад чотири мільйони. Коли мова заходить про сотні Shahed, математичний тиск на союзників стає очевидним.

Саме тому українські конструктори з «Укроборонпрому» запустили програму «Каракурт»: серійне виробництво легких ракет з твердим паливом, здатних знищувати Shahed за десяту частину вартості американських перехоплювачів та посилювати ППО України на найбільш вразливих напрямках.

Максим готує в Україні безпілотник проти шахідів. Фінбарр О'Райлі

Психологічний аспект терору не менш небезпечний, ніж фізичне руйнування. За даними Національної академії медичних наук, з початку ескалації конфлікту діагнози ПТСР серед цивільних жителів зросли на 34 %, особливо у містах, де нічні атаки стали нормою.

Фахівці говорять про «синдром мопеда»: навіть шум газонокосарки викликає у людей підсвідомий сплеск адреналіну. Цивільні жертви страждають від хронічної втоми, що підриває продуктивність економіки. Терор мирних жителів перетворився на тотальну загрозу добробуту, освіти і здоров’я нації.

Ланцюжок постачання деталей для Shahed вражає своєю глобальністю. Карбюратори з японських мотоциклів, GPS-модулі зі швейцарських яхт, мікрочипи зі складів у Шеньчжені — все це через посередників опиняється у безпілотники, що засліплюють небо Східної Європи. Західні санкції пробуксовують, бо відстежити партію з тисячі безіменних деталей непросто.

Експерти Carnegie Endowment радять ввести обов’язкове маркування товарів подвійного призначення та посилити кримінальну відповідальність за контрабанду. Без глобальної співпраці навіть найсуворіші штрафи залишатимуться порожнім звуком.

Поліцейський бере інтерв'ю у 71-річного Володимира Садового на місці атаки дрона у березні, внаслідок якої загинув його сусід у Харкові. Фінбарр О'Райлі

Реакція НАТО також змінюється. Після раптового удару 8 червня альянс оголосив про формування «Коаліції протидії дронам», до якої увійшли Польща, Румунія, Литва та Велика Британія.

Планується розгортання інтегрованої мережі лазерної зброї та радарів метрового діапазону, здатних виявляти пластикові корпуси Shahed на ранній стадії. Російські атаки проти цивільних цілей отримали нове визначення — не просто військові злочини, а «технологічний тероризм», що має бути окремою статтею Римського статуту.

Втім, головний запобіжник джерела терору — це успіх ЗСУ на полі бою. Українські підрозділи, використовуючи протидію дронам та високоточні ракети, уже збивають до 85 % Shahed навіть під час масових нальотів. Командувач ППО генерал-лейтенант Микола Олещук прогнозує: за умови сталого постачання боєприпасів рівень перехоплення сягне 95 %.

Микола Заруцький розглядає обвуглені сімейні фотографії у квартирі, де він виріс і де його мати загинула від російського безпілотника. Фінбарр О'Райлі

Російська стратегія виснаження ризикує обернутися проти Кремля: чим більше загиблих мирних, тим потужніший дипломатичний тиск і ризик нових санкцій, здатних паралізувати оборонну промисловість агресора.

Світ має вирішити, що легше: забезпечити Україну сучасними системами ППО чи дозволити, аби дрони-камікадзе стали буденною реальністю глобальних конфліктів. Поки політики вагаються, українські родини вчать дітей засинати у коридорах без вікон, а волонтери роздають пакети з харчами під завивання сирен.

Терор мирних жителів — не побічний ефект, а свідомий елемент російської стратегії. І доки кожен Shahed летить над нашими головами, боротьба триває не лише за українське небо, а й за правила світової безпеки.

26-річна Олександра Гаранська відновлюється після травм, отриманих після вибуху російського безпілотника в Києві поруч із будівлею, де вона спала з чоловіком та донькою, які загинули. Фінбарр О'Райлі

Технологія Shahed стала лакмусовим папірцем для світової безпеки: якщо міжнародна спільнота не зламає механізми її поширення, завтра аналогічні безпілотники можуть з’явитися у кожному регіональному конфлікті — від Близького Сходу до Африки.

Саме тому Україна закликає союзників діяти вже сьогодні, поки нічні атаки не перетворилися на глобальну пандемію страху. Ця ескалація конфлікту демонструє, наскільки дрони-камікадзе стали буденним інструментом агресора.

Закінчити цю історію варто словами Миколи Заруцького, який, стоячи серед золи материного помешкання, знайшов на підвіконні обгорілий уламок пропелера Shahed і стис його в руці: «Вони думають, що страх зламає нас.

Але страх лише показує, за що ми боремося — за можливість спокійно випити каву з мамою у неділю». Саме ця проста мрія — прокинутися без сирени й без гулу «мопеда» над дахом — об’єднує сьогодні всю країну.

Міст надії: чому саміт у Гаазі є переломним моментом для України

Гаазький саміт НАТО, який вже встиг привернути увагу світової спільноти, має всі шанси стати символом нової епохи в міжнародній політиці та безпековій архітектурі Європи. Для України це не просто ще один дипломатичний захід — це потужний сигнал, що її боротьба за незалежність і демократичні цінності не є самотньою. Підтримка, яка анонсується, має вийти на новий рівень — як за змістом, так і за масштабом.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, колишній прем'єр-міністр Нідерландів, чітко і з притаманною йому дипломатичною обережністю дав зрозуміти: попереду — важливі рішення, які підтвердять незворотність шляху України до членства в НАТО. Це не просто слова. Це — декларація довіри. За його словами, декларація саміту міститиме важливі формулювання, які стосуються не лише політичної, а й фінансової підтримки. І в цьому полягає сутність нової парадигми західної допомоги.

Міст надії: чому саміт у Гаазі є переломним моментом для України

Гаазький саміт НАТО, який вже встиг привернути увагу світової спільноти, має всі шанси стати символом нової епохи в міжнародній політиці та безпековій архітектурі Європи. Для України це не просто ще один дипломатичний захід — це потужний сигнал, що її боротьба за незалежність і демократичні цінності не є самотньою. Підтримка, яка анонсується, має вийти на новий рівень — як за змістом, так і за масштабом.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте, колишній прем'єр-міністр Нідерландів, чітко і з притаманною йому дипломатичною обережністю дав зрозуміти: попереду — важливі рішення, які підтвердять незворотність шляху України до членства в НАТО. Це не просто слова. Це — декларація довіри. За його словами, декларація саміту міститиме важливі формулювання, які стосуються не лише політичної, а й фінансової підтримки. І в цьому полягає сутність нової парадигми західної допомоги.

За лаштунками дипломатії: роль фінансової підтримки в довгостроковій стратегії

У фокусі обговорення — понад 35 мільярдів євро, які вже пообіцяли надати європейські та канадські союзники. Ця цифра перевищує обсяги минулорічної підтримки й свідчить про зростання довіри до української здатності ефективно використовувати міжнародну допомогу. Але фінансова допомога — це не лише про зброю чи інфраструктуру. Це також про інвестицію в стабільність, розвиток і реформу сектору безпеки.

Ключові слова, як-от "підтримка України", "саміт НАТО", "Гаага", "фінансова допомога", "Марк Рютте", "членство в НАТО", мають свою вагу не лише в політичному дискурсі, а й у формуванні суспільної довіри. Рішення, які обговорюються, покликані створити системну модель підтримки — довготривалу, передбачувану і незворотну. Це фундамент для нової України — європейської, обороноздатної та інтегрованої в західні структури.

Незворотний шлях: від Вашингтона до Гааги

Рютте згадав минулорічний саміт у Вашингтоні не випадково. Саме там була закладена ідеологічна основа: Україна рухається в напрямку НАТО, і цей шлях більше не має зворотного маршруту. Саміт у Гаазі — це своєрідне продовження цієї логіки, лише з конкретнішими формулюваннями та фінансовими підтвердженнями.

Україна, яка раніше розглядалася як буферна держава або зона геополітичної невизначеності, сьогодні чітко фіксується на карті безпеки Європи як союзник. Це — результат кропіткої роботи української дипломатії, Збройних Сил України, громадянського суспільства. Але також — наслідок переосмислення Заходом своєї ролі у світі, де демократія та свобода більше не сприймаються як даність, а потребують захисту та конкретних дій.

Підтримка з глибоким змістом: що означають "важливі формулювання"

Марк Рютте не розкриває деталей декларації саміту, однак сама структура його висловлювань натякає на чіткий і обґрунтований оптимізм. Йдеться не просто про політичну риторику — за формулюваннями стоять інструменти, механізми, зобов'язання. Можливо, йтиметься про нові фонди, програми підготовки, довгострокові оборонні контракти чи навіть про створення координаційних центрів НАТО в Україні.

Сама згадка про "міст до НАТО" — це образ, який слід сприймати буквально і метафорично. Цей міст будується вже зараз: через спільні навчання, стандартизацію озброєння, обмін розвідданими. Кожен крок на цьому шляху — ще один бетонний блок у фундаменті майбутнього членства України в НАТО.

Членство в Альянсі: коли політичні сигнали стають стратегічною реальністю

Питання членства України в НАТО сьогодні більше не звучить як гіпотетичне. Завдяки таким самітам, як у Гаазі, і завдяки таким лідерам, як Марк Рютте, тема входить у фазу конкретизації. Альянс дедалі менше боїться рішучих кроків, а Україна дедалі більше демонструє, що готова до інтеграції як з морального, так і з технічного погляду.

Це членство не буде жестом милосердя — це буде актом стратегічного партнерства. І коли міжнародна спільнота усвідомлює, що без сильної України не буде сильної Європи, тоді символи перетворюються на дії.

Фінальний акорд: надія, яка стає політикою

Саміт у Гаазі — це не кінець, а новий початок. Він стає точкою, з якої починається наступний етап — глибша інтеграція, міцніша підтримка, стратегічна зрілість. Для України це шанс не лише на виживання, а й на відродження.

І якщо дійсно будуть ухвалені ті формулювання, про які так натякає Рютте, це означатиме: Захід готовий не просто допомагати, а інвестувати в майбутнє України. А це — найкраща відповідь усім, хто ще сумнівається в перемозі демократії й свободи на нашому континенті.

Передумови та сучасний стан НАТО: сигнал тривоги від експертів

НАТО, багаторічний символ західної військової коаліції, сьогодні стоїть на межі серйозних змін і викликів. Старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва Далібор Рогач у публікації для Politico зазначає, що альянс перебуває у стані, який можна порівняти з апаратом штучного дихання. Це влучне порівняння підкреслює не просто тимчасові труднощі, а ризик втрати стратегічної життєздатності найбільшого військового союзу сучасності.

Зусилля НАТО, спрямовані на зміцнення оборони та спільної безпеки, наразі ускладнюються не лише геополітичними викликами, а й внутрішніми розбіжностями між країнами-членами. Особливо гостро постає питання ролі Сполучених Штатів — історичного лідера альянсу, чия стратегія змінюється під впливом політичних коливань у Вашингтоні. Виведення американських військ з Європи — подія, що планується найближчим часом, вже кинуло довгу тінь на майбутній саміт НАТО, ставлячи під сумнів здатність альянсу діяти єдиним фронтом.

У 2019 році президент Франції Еммануель Макрон, відомий своїми сміливими оцінками, заявив про «смерть мозку НАТО», маючи на увазі, що альянс втрачає здатність до ефективного стратегічного управління. Ця фраза, на перший погляд, була політичним провокацією, але сьогодні набуває більш глибокого сенсу. Висловлювання Макрона фактично передбачили кризу довіри та координації, що загострюється між європейськими союзниками та США.

Передумови та сучасний стан НАТО: сигнал тривоги від експертів

НАТО, багаторічний символ західної військової коаліції, сьогодні стоїть на межі серйозних змін і викликів. Старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва Далібор Рогач у публікації для Politico зазначає, що альянс перебуває у стані, який можна порівняти з апаратом штучного дихання. Це влучне порівняння підкреслює не просто тимчасові труднощі, а ризик втрати стратегічної життєздатності найбільшого військового союзу сучасності.

Зусилля НАТО, спрямовані на зміцнення оборони та спільної безпеки, наразі ускладнюються не лише геополітичними викликами, а й внутрішніми розбіжностями між країнами-членами. Особливо гостро постає питання ролі Сполучених Штатів — історичного лідера альянсу, чия стратегія змінюється під впливом політичних коливань у Вашингтоні. Виведення американських військ з Європи — подія, що планується найближчим часом, вже кинуло довгу тінь на майбутній саміт НАТО, ставлячи під сумнів здатність альянсу діяти єдиним фронтом.

У 2019 році президент Франції Еммануель Макрон, відомий своїми сміливими оцінками, заявив про «смерть мозку НАТО», маючи на увазі, що альянс втрачає здатність до ефективного стратегічного управління. Ця фраза, на перший погляд, була політичним провокацією, але сьогодні набуває більш глибокого сенсу. Висловлювання Макрона фактично передбачили кризу довіри та координації, що загострюється між європейськими союзниками та США.

Рогач наголошує, що європейцям слід відмовитись від хибних надій щодо повного відновлення діалогу з адміністрацією Дональда Трампа, яка, за його словами, не готова до конструктивної співпраці. Це означає, що Захід мусить навчитися діяти самостійно, без покладання на прямі вказівки з Вашингтона.

Невідкладною вимогою часу є саме прагматичний підхід до питань оборони, торгівлі та підтримки України. Європейські країни мають усвідомити, що сила альянсу залежить від їхньої здатності брати на себе відповідальність та ухвалювати швидкі, ефективні рішення.

Вплив політичної кон’юнктури у США на майбутнє НАТО

Політика США традиційно визначає стратегічний курс НАТО, адже американські військові можливості й фінансові внески забезпечують основу для колективної безпеки. Однак останні роки засвідчили зростаючу нерівновагу у цьому партнерстві.

Зокрема, риторика колишнього президента Дональда Трампа, який неодноразово критикував європейських союзників за «нахлібництво» і вимагав збільшення їх оборонних витрат, змінила динаміку відносин. Цього року Трамп відвідає Гаагу, щоб взяти участь у саміті НАТО — події, яка може стати вирішальною у переговорах щодо майбутнього фінансування альянсу.

Європейські країни вже демонструють готовність виконати основну вимогу — збільшити оборонний бюджет. Однак це збільшення відбувається на тлі планів США не підвищувати власні витрати до аналогічного рівня. Саме ця невідповідність та відхід американських військ із європейського континенту викликають серйозні сумніви щодо майбутньої колективної безпеки.

Важливо усвідомити, що НАТО як організація не може триматися лише на одній потужній державі. Колективна відповідальність має стати головним принципом для всіх членів альянсу. В іншому разі можливе ослаблення спроможності до реагування на сучасні загрози, серед яких і зростання військової активності неподалік європейських кордонів.

Рогач зазначає, що дебати щодо збільшення витрат на оборону повинні відбуватися з урахуванням реалій, зокрема того, що США не планують співвідносити свої фінансові внески з пропорціями союзників. Це підштовхує до роздумів про те, як змінити структуру і функціонування НАТО у світлі змін глобальної політики.

Європейська відповідь: від розмов до дій

У відповідь на виклики сучасності європейські країни починають проявляти більше ініціативи у сфері безпеки. Проте питання в тому, чи вистачить їм часу та політичної волі, аби перейти від декларацій до реальних, скоординованих дій.

Рогач наполягає, що нині вкрай важливо менше говорити про стратегічні очікування і більше зосереджуватися на практичних кроках у сфері оборони. Це стосується не лише збільшення бюджетів, а й посилення співпраці у питаннях військової інтеграції, обміну розвідувальними даними, спільних навчань та розробки нових оборонних технологій.

Також гостро стоїть питання підтримки України, яка сьогодні є фронтовою лінією боротьби за безпеку в Європі. Від реакції НАТО залежить не тільки безпека самої України, а й стабільність усього євроатлантичного регіону. Зволікання або пасивність можуть призвести до втрати довіри з боку партнерів і послаблення позицій Альянсу у глобальній політиці.

Рогач підкреслює, що майбутній саміт НАТО має стати моментом не лише формальних зобов’язань, а й реального оновлення альянсу. Тільки так можна буде уникнути глибшої кризи і повернути довіру між союзниками.

Майбутнє НАТО: надія, виклики і необхідність трансформації

Попри всі складнощі, НАТО не є приреченим на розпад. Збільшення оборонних витрат багатьма країнами-членами є позитивним сигналом, що вказує на можливість консолідації сил і ресурсів. Однак для альянсу критично важливо, щоб це збільшення було не декларативним, а реальним і ефективним.

Важливу роль у цьому відіграє і дипломатія, і стратегічне планування. Взаєморозуміння та координація дій між європейськими державами і США мають бути відновлені на нових умовах, з урахуванням змін у глобальному безпековому середовищі.

Крім того, посилення оборонної готовності повинно супроводжуватися зусиллями щодо збереження діалогу, попередження конфліктів та пошуку компромісів. Тільки інтегрований підхід дозволить НАТО не втратити своєї ключової ролі у підтримці стабільності у світі.

Отже, хоч альянс і перебуває на своєрідному апараті життєзабезпечення, є всі підстави для оптимізму, якщо члени НАТО спільно візьмуть на себе відповідальність за своє майбутнє. Заплановане виведення американських військ — це виклик, але водночас і шанс переосмислити структуру та функціонування альянсу у новому геополітичному контексті.

Президент США Дональд Трамп після 50-хвилинної зустрічі з Володимиром Зеленським на полях саміту НАТО в Гаазі зазначив, що розгляне можливість надання Україні додаткових батарей і ракет Patriot, необхідних для захисту від масованих обстрілів з боку Росії.

Він підкреслив, що президент РФ Володимир Путін «справді має припинити цю війну», наголосивши на важливості дипломатичного тиску й військової стриманості в протистоянні агресору. У коментарі пресі Трамп відзначив власні успіхи у врегулюванні конфліктів на Близькому Сході, однак визнав, що ситуація в Україні є «складнішою, ніж в інших війнах».

На брифінгу глава Білого дому розповів, що системи Patriot «дуже складно отримати», однак він «подивиться, чи зможемо надати їхній частині Україні». Зеленський, зі свого боку, говорив про потребу в потужних системах протиповітряної оборони, але невідомо, чи йшлося саме про ракети Patriot, чи про повні батареї ППО.

Президент США Дональд Трамп після 50-хвилинної зустрічі з Володимиром Зеленським на полях саміту НАТО в Гаазі зазначив, що розгляне можливість надання Україні додаткових батарей і ракет Patriot, необхідних для захисту від масованих обстрілів з боку Росії.

Він підкреслив, що президент РФ Володимир Путін «справді має припинити цю війну», наголосивши на важливості дипломатичного тиску й військової стриманості в протистоянні агресору. У коментарі пресі Трамп відзначив власні успіхи у врегулюванні конфліктів на Близькому Сході, однак визнав, що ситуація в Україні є «складнішою, ніж в інших війнах».

На брифінгу глава Білого дому розповів, що системи Patriot «дуже складно отримати», однак він «подивиться, чи зможемо надати їхній частині Україні». Зеленський, зі свого боку, говорив про потребу в потужних системах протиповітряної оборони, але невідомо, чи йшлося саме про ракети Patriot, чи про повні батареї ППО.

Президент України зазначив, що готовий не лише отримати військову допомогу від США, але й інвестувати власні кошти в закупівлю техніки, а також розглянути можливість спільного виробництва безпілотних літальних апаратів. «Україна готова купувати це обладнання і підтримувати американських виробників озброєнь. Ми також обговорили потенціал ко-продукції дронів», — написав Зеленський у соцмережі X.

Президент США Дональд Трамп і президент України Володимир Зеленський беруть участь у зустрічі в рамках саміту НАТО в Гаазі, Нідерланди, 25 червня 2025 року. Прес-служба Президента України

Раніше адміністрація Білого дому не давала жодних сигналів щодо відновлення поставок озброєнь, започаткованих за часів попередника Джо Байдена після повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022 року. Тепер же можливе повернення до практики регулярного постачання засобів протиповітряної оборони та боєприпасів, що може суттєво посилити здатність України відбивати ракетні удари. За останні тижні кількість обстрілів українських міст зросла: десятки людей загинули в Дніпрі та Києві, а українці з нетерпінням очікують підкріплення для захисту критичної інфраструктури.

У контексті саміту в Гаазі Трамп також не виключив можливості додаткового фінансування оборонних потреб України в цьому році. На пряме запитання журналістів про нові внески на підтримку Києва він відповів: «Що стосується грошей — подивимося, що вийде». Американські батареї Patriot вважаються критично важливими для перехоплення російських балістичних ракет, інтенсивність запусків яких в останній час суттєво зросла. Нестача таких засобів стримування загрожує зниженням обороноздатності українських міст та стратегічних об’єктів.

Зустріч з Володимиром Зеленським відбувалася на тлі напруженої дискусії серед партнерів по НАТО щодо розміру і формату подальшої підтримки України. США традиційно виступають одним із найбільших донорів військової допомоги Києву, але адміністрація Трампа до останнього часу не давала остаточних гарантій щодо нових пакетів озброєнь. Тепер, за словами Трампа, «ми розглянемо, чи зможемо зробити деякі з цих систем доступними», що дає надію на пришвидшення передачі як мінімум боєприпасів для пускових установок Patriot.

Президент США Дональд Трамп і президент України Володимир Зеленський беруть участь у зустрічі в рамках саміту НАТО в Гаазі, Нідерланди, 25 червня 2025 року. Прес-служба Президента України

Не менш важливим є і політичний сигнал для Москви. Коментар Трампа про необхідність припинити війну чітко вказує на розуміння Вашингтоном невідворотності поразки РФ у разі подальшого затягування військового конфлікту.

Попри те, що в офіційному комюніке саміту цього року прямослівного засудження російської агресії не було, позиція США створює умови для консолідації західних союзників довкола ідеї посилення постачань зброї та економічних санкцій проти Кремля.

Володимир Зеленський також змінив стиль своєї появи на міжнародній арені: замість звичного військового вбрання він обрав темний піджак під час саміту, демонструючи офіційний і водночас стриманий імідж глави держави.

Така еволюція іміджу свідчить про прагнення Києва налагодити сталіші відносини з адміністрацією США незалежно від персоналій у Білому домі. Україна продовжує наполягати на гарантіях безпеки та євроатлантичній інтеграції, і питання поставок систем Patriot є одним із ключових у цьому процесі.

Загалом підсумки зустрічі Трампа й Зеленського на саміті НАТО в Гаазі можна вважати позитивним кроком уперед у посиленні потенціалу України щодо захисту від ракетних атак. Обговорення військової допомоги, включно з продажем і передачею батарей та ракет Patriot, а також ідея ко-виробництва безпілотників, відкривають нові можливості для співпраці між Києвом і Вашингтоном.

У разі реалізації цих домовленостей протиповітряна оборона України отримає суттєвий імпульс, що допоможе відбити подальші ракетні удари та зберегти життя мирного населення.

Після перемовин із президентом України Володимиром Зеленським на полях саміту НАТО у Гаазі Дональд Трамп заявив, що розглядає можливість відправити в Україну додаткові системи протиповітряної оборони Patriot, аби допомогти Києву відбивати російські атаки.

Президент США зазначив, що ці ракетні батареї «дуже складно отримати», проте Вашингтон спробує «зробити їх доступними» для українських військових.

Одночасно Трамп пообіцяв незабаром зв’язатися з президентом Росії Володимиром Путіним, щоб обговорити шляхи припинення війни, яка триває вже третій рік після масштабного вторгнення Москви у лютому 2022 року.

Після перемовин із президентом України Володимиром Зеленським на полях саміту НАТО у Гаазі Дональд Трамп заявив, що розглядає можливість відправити в Україну додаткові системи протиповітряної оборони Patriot, аби допомогти Києву відбивати російські атаки.

Президент США зазначив, що ці ракетні батареї «дуже складно отримати», проте Вашингтон спробує «зробити їх доступними» для українських військових.

Одночасно Трамп пообіцяв незабаром зв’язатися з президентом Росії Володимиром Путіним, щоб обговорити шляхи припинення війни, яка триває вже третій рік після масштабного вторгнення Москви у лютому 2022 року.

У своїй заяві на спільній пресконференції з Зеленським Дональд Трамп підкреслив, що український лідер прагне миру. «Володимир Зеленський хоче закінчити війну, і я теж вважаю, що настав час, аби Путін її припинив», — сказав президент США. Він підтвердив, що спілкування з Кремлем відбуватиметься «незабаром», і висловив упевненість, що Путін «має покласти край конфліктові».

Цей крок Трампа сприймають як сигнал до початку нової фази дипломатичного тиску на Москву зі сторони Вашингтона, поєднаного з військово-технічною підтримкою Києва.

Постачання Patriot є ключовим елементом програми посилення ППО України на тлі безперервних обстрілів ракетами і безпілотниками. Системи Patriot, вироблені компанією Raytheon, здатні перехоплювати тактичні та балістичні ракети на великій відстані, що значно підвищує здатність захищати цивільне населення і критичну інфраструктуру.

Попередні поставки включали кілька батарей протягом 2023–2024 років, але через потужний попит серед союзників їхні запаси обмежені. Трамп зауважив, що США працюють над «збільшенням виробництва» цих систем для підтримки не лише України, а і власної безпеки й союзників у Європі.

Президент України Володимир Зеленський прибуває на вечерю для глав держав та урядів НАТО, яку влаштували король Нідерландів Віллем-Олександр та королева Нідерландів Максима, на полях саміту НАТО, у палаці Хейс тен Бош у Гаазі, Нідерланди, 24 червня 2025 р. - Тобі Мелвілл

Водночас питання переговорів із Путіним викликало жваву реакцію в Вашингтоні та Києві. Деякі радники Трампа вважають, що прямий діалог із російським лідером може відкрити шлях до обміну полоненими та гуманітарних коридорів, але без відновлення територіальної цілісності України.

Приміром, ексгенсекретар НАТО Джерард Клайн в ефірі телеканалу CNN зазначив, що будь-які переговори повинні проходити у жорсткому форматі, де українська сторона отримає безпечні й юридично закріплені гарантії.

Зі свого боку Володимир Зеленський висловив сподівання, що розмова Трампа з Путіним максимально наблизить укладення документу про припинення вогню, який потім має бути схвалений Радою Безпеки ООН. Київ також наполягає на механізмах моніторингу та гарантіях безпеки з боку США і ЄС, включно з присутністю миротворчих сил на Донбасі. Президент України відзначив, що «без міжнародних гарантій навіть найкраща угода виявиться нестійкою».

У світлі цих заяв у Конгресі США вже обговорюють законодавчі ініціативи щодо пришвидшення поставок озброєння до України. Сенатор-демократ Кріс Мерфі анонсував черговий пакет на понад $4 млрд, який включатиме не лише додаткові батареї Patriot, а й дальні артилерійські системи и засоби РЕБ (радіоелектронної боротьби). Республіканці ж вимагають чіткої стратегії використання цієї техніки та прозорого звітування про ефективність її застосування на фронті.

Для України слова Трампа про «дуже важко отримати» Patriot означають нагальну потребу в виробництві власних систем ППО або диверсифікації джерел постачань. Київ уже розпочав переговори з іншими державами, зокрема з Німеччиною та Італією, щодо надання комплексів IRIS-T та SAMP/T, які доповнять американські батареї та створять багаторівневий зональний захист. Крім того, Україна інтенсифікує розробку вітчизняних систем протиповітряної оборони, так званого «Нептуна-ППЗ», який вміє вражати цілі на відстані до 200 км.

Аналітики міжнародного Центру економічних досліджень та прогнозування (ICEP) вважають, що пакет технічної підтримки від США та ЄС є критичною умовою стабілізації фронту та збереження територіальної цілісності України до укладення політичного мирного договору. Вони відзначають, що без достатнього рівня ППО та протиракетного захисту Україна ризикує втратити стратегічні об’єкти, а також зазнати нових масштабних руйнувань інфраструктури з боку РФ.

У підсумку, заяви Дональда Трампа про додаткові батареї Patriot та переговори з Володимиром Путіним створюють новий вектор розвитку українсько-американської співпраці. Питання припинення війни та посилення безпеки потребують узгоджених дій на рівні Білого дому та Конгресу, а також координації з європейськими партнерами. Від успіху цих зусиль залежить подальша доля мира в Європі та стабільність міжнародної архітектури безпеки.

Президент України Володимир Зеленський відзначив, що його зустріч з президентом США Дональдом Трампом у середу в Гаазі була «довгою та змістовною», оскільки лідери обговорили можливі шляхи досягнення припинення вогню та побудови справжнього миру в умовах російської агресії. Розмова тривала близько п’ятидесяти хвилин і відбулася на полях саміту НАТО напередодні офіційного брифінгу очільників альянсу.

Український лідер використав цей час, щоб закликати Трампа підтримати інвестиції в оборонні потреби України та обговорити форму нових гарантій безпеки. Попри те, що колишній президент США не оголосив про відновлення поставок зброї, Зеленський заявив у своєму зверненні в соцмережі X (раніше Twitter): «Ми охопили всі справді важливі теми. Дякую пану президенту, дякую Сполученим Штатам». Окрім припинення вогню, президенти говорили про захист цивільного населення, зміцнення систем протиповітряної оборони та юридичну підтримку України у міжнародних судах.

Зустріч на полях Гааги відбулася після шести самітів НАТО, де головними питаннями порядку денного були об’єднання союзників у відповідь на виклики агресії Росії і нарощування оборонного бюджету. Україна, як партнер Альянсу, прагне приєднатися до Північноатлантичного союзу, але зараз найважливішим для Києва є негайна підтримка матеріально-технічного характеру. Тому Зеленський робить ставку на трансатлантичну солідарність і вірить, що США можуть стати тим «якірним партнером», який допоможе забезпечити стабільність на Східному фланзі.

Президент України Володимир Зеленський відзначив, що його зустріч з президентом США Дональдом Трампом у середу в Гаазі була «довгою та змістовною», оскільки лідери обговорили можливі шляхи досягнення припинення вогню та побудови справжнього миру в умовах російської агресії. Розмова тривала близько п’ятидесяти хвилин і відбулася на полях саміту НАТО напередодні офіційного брифінгу очільників альянсу.

Український лідер використав цей час, щоб закликати Трампа підтримати інвестиції в оборонні потреби України та обговорити форму нових гарантій безпеки. Попри те, що колишній президент США не оголосив про відновлення поставок зброї, Зеленський заявив у своєму зверненні в соцмережі X (раніше Twitter): «Ми охопили всі справді важливі теми. Дякую пану президенту, дякую Сполученим Штатам». Окрім припинення вогню, президенти говорили про захист цивільного населення, зміцнення систем протиповітряної оборони та юридичну підтримку України у міжнародних судах.

Зустріч на полях Гааги відбулася після шести самітів НАТО, де головними питаннями порядку денного були об’єднання союзників у відповідь на виклики агресії Росії і нарощування оборонного бюджету. Україна, як партнер Альянсу, прагне приєднатися до Північноатлантичного союзу, але зараз найважливішим для Києва є негайна підтримка матеріально-технічного характеру. Тому Зеленський робить ставку на трансатлантичну солідарність і вірить, що США можуть стати тим «якірним партнером», який допоможе забезпечити стабільність на Східному фланзі.

Під час зустрічі глави держав порушували також економічні питання: обговорювалися шляхи пришвидшення зростання інвестицій у відбудову інфраструктури, кредитні програми та відновлення промислового потенціалу України. Зеленський сподівається, що США розглянуть проєкт нової оборонної угоди, яка передбачатиме щорічний пакет фінансування для модернізації ЗСУ та створення спільних виробничих центрів в Україні за підтримки американських компаній. Такий підхід мав би сприяти не тільки безпеці, а й економічному відновленню постраждалих регіонів.

Незважаючи на складну внутрішньополітичну ситуацію в США та можливої зміни адміністрації, Зеленський вірить у непохитність трансатлантичних відносин. Він закцентував увагу на тому, що мир у Європі залежить від рішучості західних союзників. «Ми обговорили, як досягнути справжнього припинення вогню та захистити наших людей», — наголосив президент. В Україні ж крок назвали перемогою дипломатії, яка вміє поєднати прагнення до миру з реаліями війни.

Президент США Дональд Трамп виступає під час прес-конференції на саміті НАТО в Гаазі, Нідерланди, 25 червня 2025 року - Пірошка Ван Де Вув

Реакція Вашингтона була стриманою: Білий дім підтвердив факт зустрічі, але не розкрив подробиць. Прес-секретар наголосив, що США продовжують усіляко підтримувати Україну проти російської агресії і розглядають запити Києва на нові пакети допомоги. Водночас у Конгресі вже зареєстровані законопроєкти, які передбачають додаткові $2 млрд на підтримку ЗСУ до кінця року, а також розширені програми фінансування програм з відновлення інфраструктури та гуманітарної допомоги.

Побажавши плідної роботи на саміті НАТО, Зеленський планує залишатися в Гаазі ще кілька днів, щоб провести серію двосторонніх консультацій із лідерами країн ЄС і НАТО. Окрім Дональда Трампа, український президент підтвердив зустрічі з прем’єр-міністрами Великої Британії та Нідерландів, а також переговори з генсеком НАТО Марком Рютте щодо прискорення інтеграції України в оборонні механізми альянсу.

Ключовим викликом залишаються складні переговори щодо гарантій безпеки: Київ прагне отримати чіткі юридичні зобов’язання країн-партнерів у випадку ескалації з боку Росії. Україна пропонує укласти договір, подібний до статті 5 Вашингтонського договору для країн НАТО, але за участі нових союзників, включно зі США. Ця ініціатива потребує стратегічного лобіювання на найвищому рівні, і зустріч із Трампом стала важливим сигналом про готовність України до такого дискусійного процесу.

У підсумку «довга та змістовна» бесіда Зеленського й Трампа фіксує новий етап дипломатичного діалогу двох країн. Український лідер продемонстрував здатність поєднати рішучість і прагматизм у відстоюванні інтересів своєї держави. І хоча питання поставок зброї лишається відкритим, зустріч дала можливість обом сторонам зрозуміти спільні пріоритети та укріпити трансатлантичну солідарність.

Дмитро Медведєв, колишній президент Росії та нинішній заступник голови Ради безпеки РФ, різко розкритикував нинішню роль Європейського Союзу, назвавши його «реальним ворогом Росії» й оголосивши, що «ядрений» ЄС зі зброєю становить таку ж загрозу для безпеки Росії, як і Північноатлантичний альянс.

Свою позицію він виклав у Telegram, зазначивши, що раніше ЄС був економічним союзом, присвяченим запобіганню війнам, тоді як зараз він перетворюється на політичну та фактично військову організацію.

Медведєв оцінив, що ідея про «будь-яке членство України окрім НАТО» тепер є хибною, оскільки «Україна в ЄС — це пряма небезпека для нашої країни». Він підкреслив, що збройне озброєння союзу та розширення програми спільних військових навчань створюють потенційну загрозу на західному кордоні РФ.

Дмитро Медведєв, колишній президент Росії та нинішній заступник голови Ради безпеки РФ, різко розкритикував нинішню роль Європейського Союзу, назвавши його «реальним ворогом Росії» й оголосивши, що «ядрений» ЄС зі зброєю становить таку ж загрозу для безпеки Росії, як і Північноатлантичний альянс.

Свою позицію він виклав у Telegram, зазначивши, що раніше ЄС був економічним союзом, присвяченим запобіганню війнам, тоді як зараз він перетворюється на політичну та фактично військову організацію.

Медведєв оцінив, що ідея про «будь-яке членство України окрім НАТО» тепер є хибною, оскільки «Україна в ЄС — це пряма небезпека для нашої країни». Він підкреслив, що збройне озброєння союзу та розширення програми спільних військових навчань створюють потенційну загрозу на західному кордоні РФ.

За його словами, Європейський Союз «набився зброєю» й тому має розглядатися як ворожий блок доти, доки не змінить свого ставлення до Росії.

Традиційно Москва не протистояла членству Києва в ЄС: наприклад, у червні 2022 року президент Володимир Путін заявляв, що в цьому «немає нічого особистого». Кремль навіть офіційно визнавав за Україною «суверенне право» вступати до Євросоюзу. Однак тепер, за словами Медведєва, ЄС перестав бути лише економічним партнером і перейшов до активного політичного та військового протистояння. Така риторика є частиною ширшої «гібридної» стратегії Кремля, спрямованої на дискредитацію євроінтеграції України та виправдання агресії проти неї.

Кандидатський статус України в ЄС, який Київ отримав у 2022 році, вважався кроком уперед у відновленні єдності Європи перед викликом ізбройної агресії. Реформа «жорстких» критеріїв членства, адаптація законодавства, боротьба з корупцією та гармонізація стандартів безпеки — усе це розглядалося як шанс для України бути частиною політичного союзу, здатного захищати континент від зовнішніх загроз. Медведєв же тепер трактує те саме членство як «небезпечний експеримент», що нібито ставить під удар інтереси та безпеку Росії.

Оптика сімейного фото дуже важлива, оскільки вона показує ієрархію. Сімон Вольфарт

Водночас, незважаючи на жорсткі заяви, Медведєв визнав необхідність подальшої двосторонньої співпраці Росії з окремими державами ЄС, не назвавши їх напряму. Згадувались центральноєвропейські країни, як-от Угорщина й Словаччина, які прагнули зберегти добросусідські відносини з Москвою, обходячи загальноєвропейські санкції. Такий підхід відображає тактику «багатовекторної» зовнішньої політики, коли офіційно Росія протистоїть інституціям ЄС, але продовжує підтримувати вигідну економічну й політичну співпрацю з окремими членами блоку.

Нинішня заява Медведєва відбулася на тлі масштабного перегляду безпекової архітектури Європи: НАТО вже довго залишається неприйнятним для Кремля, і тепер до списку головних ворогів Росії потрапив і ЄС. Ця трансформація «санкційного режиму» може передбачати нові обмеження на двосторонній товарообіг, енергетичні проєкти та культурні зв’язки з країнами-членами Євросоюзу. Такий розвиток подій створює додаткові перешкоди на шляху до євроінтеграції України та загострює регіональні суперечки.

Відповіддю країн ЄС стала консолідація санкційного режиму й активне посилення безпекових заходів у східному фланзі НАТО. Єврокомісія окремо працює над механізмами прискореного розширення програми military assistance для України, а Європейський Союз одного за одним оголошує нові пакети фінансової та технічної підтримки для Києва. Попри риторику Росії, Київ сприймає ЄС як гарант стабільності та платформу для політичного захисту від зовнішньої агресії, тоді як Москва бачить у цьому поглиблення небезпеки національним інтересам та європейській безпеці.

Таким чином, заява Медведєва про «військову» природу ЄС і небезпеку українського членства демонструє черговий рівень ескалації гібридної війни. Перетворення економічного блоку на «противника» свідчить про прагнення Росії зберегти сфери впливу на колишньому просторі СРСР та перешкоджати поглибленій інтеграції України до євроатлантичних структур. У відповідь ЄС і НАТО продовжують зміцнювати свою єдність і нарощувати обороноздатність, підтверджуючи, що розширення союзу є відповіддю на довгострокову загрозу.

Після критики американських журналістів через відсутність костюма в Овальному кабінеті президент України Володимир Зеленський оновив свій гардероб, відмовившись від звичних хакі футболок і довгих рукавів у стилі військової уніформи на користь більш формальних, але не занадто офіційних чорно-сірих комбінованих образів.

Цей візуальний перехід став частиною його стратегії візуальної дипломатії, покликаної демонструвати солідарність із Збройними силами, але також відновити добрі стосунки з Вашингтоном, де особливу увагу приділяють діловому дрес-коду.

Під час своєї першої зустрічі з Дональдом Трампом у Білому домі в лютому Зеленський дотримувався консервативного «камуафляжного» стилю, але розмова переросла в суперечку щодо подяки за військову підтримку, а кореспонденти звернули увагу на відсутність краватки та піджака. Відтоді президент України поступово відмовився від класичних кольорів хакі й камуфляжу, натомість обираючи чорні field jackets із щільної тканини та сорочки в тон піджака.

Після критики американських журналістів через відсутність костюма в Овальному кабінеті президент України Володимир Зеленський оновив свій гардероб, відмовившись від звичних хакі футболок і довгих рукавів у стилі військової уніформи на користь більш формальних, але не занадто офіційних чорно-сірих комбінованих образів.

Цей візуальний перехід став частиною його стратегії візуальної дипломатії, покликаної демонструвати солідарність із Збройними силами, але також відновити добрі стосунки з Вашингтоном, де особливу увагу приділяють діловому дрес-коду.

Під час своєї першої зустрічі з Дональдом Трампом у Білому домі в лютому Зеленський дотримувався консервативного «камуафляжного» стилю, але розмова переросла в суперечку щодо подяки за військову підтримку, а кореспонденти звернули увагу на відсутність краватки та піджака. Відтоді президент України поступово відмовився від класичних кольорів хакі й камуфляжу, натомість обираючи чорні field jackets із щільної тканини та сорочки в тон піджака.

За словами стилістів, саме такий look дозволяє поєднати риси військового стилю та державного лідерства, а також підкреслює прагнення Києва до тіснішої кооперації з союзниками.

Під час квітневого візиту на похорон Папи Франциска в Римі Зеленський був одягнений у чорний field jacket і чорну сорочку до самого коміра, але без краватки, що символізувало водночас жаль і рішучість.

У Лондоні, на зустрічі з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером, він з’явився в схожому образі – піджак із чіткою лінією плечей і сорочка кольору темної воронячої гладі, підібрані бездоганно за кольором та фактурою. Навіть на вечері в палаці короля Нідерландів перед самітом НАТО в Гаазі український лідер демонстрував «ключовий елемент» нового гардеробу – чорний піджак із грубої вовни та сорочку з кольоровим відливом.

Ця зміна стилю викликала жваве обговорення у соціальних мережах та навіть в українському випуску ELLE, де написали про «новий різновид візуальної дипломатії» та відзначили, що такий look відображає баланс між прагненням до солідарності з військовими та необхідністю відповідати очікуванням західних партнерів щодо державного протоколу. Багато користувачів в інтернеті порівнюють його новий образ із класичними строгими кроями бізнес-костюмів, але без шарму офіційного дрес-коду: відсутність краватки і використання field jacket замінюють традиційну двійку костюм–сорочка.

Для багатьох українців такий вибір став сигналом того, що президент не просто реагує на критичні зауваження, а й формує власний стиль, здатний передати складні меседжі партнерським країнам. Стильний піджак, хоч і позбавлений елементів камуфляжу, натякає на готовність підтримувати мужність та рішучість на фронті, а одночасно проголошує прагнення до переговорів та дипломатичного вирішення. Дрес-код став важливим інструментом soft power у веденні міжнародних перемовин, особливо з США, де протокольна етикетка відіграє значну роль.

Зеленський неодноразово підкреслював, що стиль одягу – це не лише питання естетики, але й потужний символічний ресурс. На прикладі підготовки до зустрічей у Гаазі він показав, що можна збалансувати підтримку українських військових, відданість національним кольорам і візуалізувати українську державність в очах західних лідерів. Приклади подібних тактичних змін відомі в історії дипломатії: зовнішній вигляд керівника іноді є маркером його внутрішньої позиції та ступеня рішучості.

Утім, крім стилістичних елементів, ключовим залишається прагнення отримати від США нові гарантії постачання зброї. Хоча Дональд Трамп публічно не повернув риторику про припинення поставок від попередньої адміністрації Джо Байдена, зустрічі із застосуванням нового дрес-коду можуть допомогти передати важливість питання оборони та демонструвати вдячність без слів. Відповідні сигнали – як от вибір кольору, крою та аксесуарів – є частиною так званої fashion diplomacy, що доповнює традиційні інструменти міжнародного тиску та переговорів.

Аналітики зазначають: навіть невелика деталь, як-от металеві ґудзики на плечах field jacket або темний матовий відтінок сорочки, може сприйматися в політиці як натяк на міцність державних позицій, готовність до тривалих переговорів і відстоювання інтересів. Такий підхід допомагає пом’якшити образ українського війського лідера і представити його як державного керманича, здатного вести складні переговори з двостороннього рівня до рівня НАТО.

Попри те, що критика через одяг у США може здаватися формальністю, вона має вагу: згідно з дослідженнями мовленнєвого і візуального сприйняття, відсутність відповідного дрес-коду знижує довіру публіки до спікера на 15–20 %. Зеленський розуміє ці механізми і використовує їх на свою користь, доводячи, що у світі дипломатії дрібниць не буває.

З огляду на майбутні переговори зі Сполученими Штатами та зустрічі на рівні G7, G20 і самітах НАТО, Володимир Зеленський, найімовірніше, продовжуватиме вдосконалювати гардероб, експериментуючи з щільними тканинами, стриманими кольорами та елементами мілітарі-стилю. Проте при цьому він навряд чи повернеться до повноцінного костюма з краваткою, адже field jacket із чорної вовни та темна сорочка вже стали частиною його візуальної дипломатії нового покоління.

У день початку саміту НАТО в Гаазі європейські керівники зосередилися на тому, щоб мінімізувати побоювання щодо можливого ослаблення колективної оборони після заяв президента Дональда Трампа про «відкриту інтерпретацію» Статті 5.

Генеральний секретар Марк Рютте, який раніше обіймав посаду прем’єр-міністра Нідерландів, заявив репортерам: «Ми переконані, що Сполучені Штати залишаються цілком відданими нашому ключовому принципу – атака на одного члена Альянсу є атакою на всіх».

Ця декларація мала заспокоїти союзників і створити необхідну основу для подальшої дискусії про збільшення оборонних витрат до 5 % ВВП, щоб підвищити оперативну готовність та інтеграцію зусиль у сфері безпеки.

У день початку саміту НАТО в Гаазі європейські керівники зосередилися на тому, щоб мінімізувати побоювання щодо можливого ослаблення колективної оборони після заяв президента Дональда Трампа про «відкриту інтерпретацію» Статті 5.

Генеральний секретар Марк Рютте, який раніше обіймав посаду прем’єр-міністра Нідерландів, заявив репортерам: «Ми переконані, що Сполучені Штати залишаються цілком відданими нашому ключовому принципу – атака на одного члена Альянсу є атакою на всіх».

Ця декларація мала заспокоїти союзників і створити необхідну основу для подальшої дискусії про збільшення оборонних витрат до 5 % ВВП, щоб підвищити оперативну готовність та інтеграцію зусиль у сфері безпеки.

Фінляндія, яка з початку року приєдналася до НАТО, також прагне отримати чіткі гарантії від США. Президент Олександер Стубб, який раніше грав у гольф із Дональдом Трампом у Флориді, зізнався, що не бачить ознак «відносного ставлення» до принципу взаємного захисту.

«Мені здається, що відноситися до Статті 5 як до гнучкої рекомендації – неправильний сигнал агресорам», – зазначив він.

Використовуючи свій особистий досвід спілкування з американським лідером, Стубб закликав посилити політичний тиск на Москву та створити здатність швидкого реагування на виклики, які тепер класифікуються як гібридні загрози та кібер­атаки.

Колективна оборона вимагає не лише політичних декларацій, а й чіткої фінансової бази. Саміт у Гаазі став ареною відкритої дискусії про те, як розподілити оборонні бюджети: Європейські держави мають підвищити свої видатки до 3,5 % ВВП на традиційні збройні сили та до 1,5 % ВВП на кібербезпеку та інфраструктурні проєкти.

Така модель фінансування передбачає тісну координацію між міністерствами оборони та фінансів і створення оперативних резервів. Представники країн «Core Group» – серед яких Нідерланди, Японія та Канада – вже підтвердили свою готовність стати донорською базою, щоб забезпечити безперервність інвестицій у довгострокові програми розвитку спроможностей НАТО.

Однією з ключових сторінок переговорів стала позиція Іспанії, яка висловила незгоду з жорсткою структурою «3,5 % плюс 1,5 %». Мадрид стверджує, що може досягти необхідного рівня боєготовності без жорсткого виконання поділу бюджету. Бельгія, навпаки, оголосила про програму поступового збільшення оборонних витрат, визнавши історичне відставання в питаннях оборони. Прем’єр-міністр Бельгії Барт де Вевер закликав створити «рівні умови для всіх» і наголосив, що «інтерпретація Іспанії не може підривати спільну дисципліну в Альянсі».

Дональд Трамп і Марк Рютте. Пірошка ван де Вув

Саміт зібрав 32 глави держав і урядів, які протягом двох днів обговорювали наслідки стрімкого зростання військових бюджетів у контексті розширених загроз. При цьому увага до деталей – від логістики розгортання контингентів до формату спільних навчань – була настільки ж гострою, як і дискусія про утримання американського контингенту у Східній Європі. ВідНОсИНИ з США стали предметом постійної уваги: навіть перед початком засідань Трамп розмістив у Truth Social повідомлення з позитивними відгуками про зустріч із королем та королевою Нідерландів, щоб продемонструвати прихильність США до альянсу та продовжити тактичну гру на підтримку єдності.

Учасники відзначають, що попри закритий формат консультацій – мобільні телефони вилучалися при вході – інформація про результати переговорів поширюється через офіційні брифінги. Прес-служби глав держав у перерві між сесіями озвучують заяви про «історичне рішення», яке повинне закріпити солідарність та конкурентоспроможність оборонного потенціалу НАТО. Фокус на цифровій трансформації збройних сил, кібервійні та автоматизації управління ризиками в умовах багаторівневих загроз є новим етапом еволюції Альянсу з часів холодної війни.

Важливо, що саміт у Гаазі стартував після кількох тижнів інтенсивних консультацій на рівні міністрів оборони та міністрів фінансів. Це дало змогу розробити детальні рекомендації щодо розрахунків бюджету та подальшого моніторингу виконання. Незалежні експерти оцінюють, що до кінця року країни-члени мають оприлюднити національні плани, які включатимуть коригування законодавства про оборонні закупівлі та механізми залучення приватного оборонного сектору. Така прозорість передбачає щорічні публічні звіти про результати виконання зобов’язань.

Стратегічна автономія Європи в оборонній сфері набуває шансу на реалізацію завдяки новому політичному консенсусу. Зобов’язання витрачати 5 % ВВП означатиме не лише помітний імпульс для підвищення рівня боєготовності, але й розвиток спільних оборонних проєктів у галузі ракетних систем, безпілотних комплексів та кіберзахисту. Основою цього підходу стане комплексна інтеграція зусиль у рамках Статті 5 та оновлених директив НАТО.

Критики звертають увагу, що виконання нових зобов’язань може зіштовхнутися з бюджетними обмеженнями, політичними ризиками та необхідністю ратифікації у національних парламентах. Проте лідери наголошують: «Безпечне майбутнє кожної країни залежить від спроможності Альянсу діяти швидко та злагоджено». Саме це повідомлення стало центральним меседжем прес-конференції Марка Рютте, де він закрив дебати словами: «Сьогодні ми закладаємо фундамент безпеки на десятиліття вперед».

У підсумку, саміт НАТО в Гаазі може стати відправною точкою для посилення взаємодії й обміну спроможностями, а також підтвердити незмінну відданість США та європейських партнерів принципам колективної оборони. Прийняття формули «3,5 % плюс 1,5 %» і демонстрація єдності навколо Статті 5 наближають Альянс до нового рівня готовності та ефективності в умовах оновлених ризиків міжнародної безпеки.

У середу український лідер Володимир Зеленський має формально схвалити механізм створення спеціального трибуналу для притягнення до відповідальності вищих російських посадовців, винних у злочині агресії та численних воєнних злочинах протягом повномасштабного вторгнення 2022 року.

Договір про трибунал буде укладено між Україною та Європейською Радою – головним європейським органом із прав людини – і передбачає запуск окремого міжнародного правового органу, що доповнить роботу Міжнародного кримінального суду.

Ініціатива спрямована на подолання обмежень юрисдикції вже існуючих судових інституцій, які не мають повноважень розслідувати злочин агресії щодо російських громадян, хоча саме це є ключовим елементом відповідальності за початок війни.

У середу український лідер Володимир Зеленський має формально схвалити механізм створення спеціального трибуналу для притягнення до відповідальності вищих російських посадовців, винних у злочині агресії та численних воєнних злочинах протягом повномасштабного вторгнення 2022 року.

Договір про трибунал буде укладено між Україною та Європейською Радою – головним європейським органом із прав людини – і передбачає запуск окремого міжнародного правового органу, що доповнить роботу Міжнародного кримінального суду.

Ініціатива спрямована на подолання обмежень юрисдикції вже існуючих судових інституцій, які не мають повноважень розслідувати злочин агресії щодо російських громадян, хоча саме це є ключовим елементом відповідальності за початок війни.

Під час візиту до Страсбурга президент України обговорить із представниками Європейської Ради остаточні положення угоди, включаючи місце розташування трибуналу та процедури залучення потерпілих. Серед можливих локацій найчастіше згадується Гаага завдяки наявному інфраструктурному ресурсу та досвіду в розслідуванні військових злочинів.

Проте остаточне рішення із цього питання все ще перебуває на стадії узгодження. Ключові питання включають режим імунітету для високопосадовців, які за міжнародним правом мають захист поки перебувають на своїй посаді, що ускладнює можливість негайного оголошення підозри, зокрема проти президента РФ.

Запуск окремого спеціального трибуналу стане важливим кроком до відновлення справедливості та утвердження міжнародного правосуддя. Базові критерії роботи нового органу передбачають розслідування та суд над «троїкою» – очільником держави, головою уряду та міністром закордонних справ, що мали вирішальний вплив на ухвалення рішення про початок агресії.

Немає строку давності для злочину агресії, тому навіть якщо процес триватиме роками, він збережеться в міжнародній правовій історії як прецедент для майбутніх поколінь.

Значне значення має формування «Core Group» – країни, які фінансово та організаційно підтримають трибунал. Наразі до неї входять Нідерланди, Японія та Канада, а раніше про підтримку висловилася Сполучені Штати під час адміністрації президента Джо Байдена. Водночас попередня адміністрація США за Дональда Трампа проект не підтримувала, що підтверджує важливість консолідації міжнародних партнерів для успішної імплементації рішення.

Організаційні деталі трибуналу потребують чіткої координації зі структурами ООН, а також із Міжнародним кримінальним судом у Гаазі, для уникнення дублювання процедур та забезпечення ефективного обміну доказами.

Міжнародний кримінальний суд наразі розслідує окремі воєнні злочини та злочини проти людяності, але його юрисдикція обмежена випадками злочину агресії щодо російських посадовців. Спеціальний механізм покликаний заповнити цю прогалину, запровадивши окремі процесуальні правила та стандарти доказування для агресії як окремого злочину.

Угода зі Страсбургом передбачає також залучення громадянського суспільства та представників українських і міжнародних правозахисних організацій для моніторингу процесу. Така прозорість сприятиме підвищенню довіри до нового механізму та гарантуватиме, що всі етапи розслідування та судового розгляду будуть відповідати міжнародним стандартам правосуддя.

Очікується, що спеціальний трибунал зможе оперативніше ухвалювати рішення, ніж Міжнародний кримінальний суд, адже матиме спрощені правила доказування та меншу навантаженість справами з інших регіонів.

Питання екстрадиції російських лідерів є складним через відмову РФ видавати своїх громадян. Отже, здійснення правосуддя може вимагати змін у міжнародному порядку денному та підвищеної дипломатичної напруженості. Лише після залишення посади глава держави втрачає дипломатичний імунітет, що робить можливим офіційне висунення обвинувачень.

Саме тому для правосуддя так важливі фінансова та політична підтримка Core Group, здатна забезпечити примусовий привід обвинувачених до зали суду.

Запровадження спеціального трибуналу є не лише відповіддю на минулі злочини агресії, а й потужним сигналом для майбутніх поколінь про неприпустимість безкарності за міжнародним правом.

Це створить правовий прецедент, який унеможливить аналогічні дії проти інших держав. Україна демонструє, що прагнення до справедливості є ключовою складовою процесу відновлення миру та безпеки в Європі. Створення міжнародного трибуналу підтвердить рішучість світової спільноти притягувати до відповідальності тих, хто порушує основні принципи мирного співіснування і безпеки країн.

У Гаазі, де 24–25 червня відбувся саміт НАТО, лідери держав-членів досягли довгоочікуваної згоди: до 2035 року виділяти на оборонні витрати 5 % від валового внутрішнього продукту, з яких 3,5 % спрямовуватимуться на сучасні збройні системи та 1,5 % – на кібербезпеку й військову мобільність.

Цей результат був значною мірою здобутий тиском Сполучених Штатів, під проводом президента Трампа, який давно критикував мінімальні оборонні бюджетні зобов’язання європейських партнерів і вимагав поділу фінансового тягаря.

Проте Дональд Трамп, прибувши до Нідерландів, одразу відхилив уявлення про стандартний порядок денний саміту, заявивши на пресконференції, що готовий обговорювати не лише НАТО та оборону Європи, а й останні удари США по об’єктах Ірану та крихке перемир’я з Ізраїлем, яке він вважає власним дипломатичним досягненням.

У Гаазі, де 24–25 червня відбувся саміт НАТО, лідери держав-членів досягли довгоочікуваної згоди: до 2035 року виділяти на оборонні витрати 5 % від валового внутрішнього продукту, з яких 3,5 % спрямовуватимуться на сучасні збройні системи та 1,5 % – на кібербезпеку й військову мобільність.

Цей результат був значною мірою здобутий тиском Сполучених Штатів, під проводом президента Трампа, який давно критикував мінімальні оборонні бюджетні зобов’язання європейських партнерів і вимагав поділу фінансового тягаря.

Проте Дональд Трамп, прибувши до Нідерландів, одразу відхилив уявлення про стандартний порядок денний саміту, заявивши на пресконференції, що готовий обговорювати не лише НАТО та оборону Європи, а й останні удари США по об’єктах Ірану та крихке перемир’я з Ізраїлем, яке він вважає власним дипломатичним досягненням.

Під час поїздки через Атлантику глава Білого дому опублікував у Truth Social особисті повідомлення генерального секретаря НАТО Марка Рютте, в яких той хвалив Трампа за «унікальний внесок у єдність Америки та Європи» та досягнення підвищення відсотка оборонних бюджетів до 5 %.

Критики відзначають, що хоча політика Трампа прискорила підписання зобов’язання про витрати, його транзакційний підхід до союзників та нерідкі випадки, коли він сумнівався в безальтернативності Статті V, створюють атмосферу невизначеності. Н

а запитання журналістів, чи готовий він рятувати європейців за умов нападу на будь-якого союзника, Трамп ухильно відповів: «Залежить від того, як ви визначаєте Статтю V. Є різні визначення». Це спонукало багатьох посадовців у Брюсселі та столицях країн-членів замислитися над тим, наскільки міцно США залишаються гарантом безпеки.

Парадокс саміту полягав у тому, що Європа нарешті продемонструвала здатність взяти на себе відповідальність за власну безпеку, тоді як президент США виявився більше зацікавленим у демонстрації особистих дипломатичних перемог на Близькому Сході.

Президент України Володимир Зеленський зустрівся зі світовими лідерами на саміті "Великої сімки" в Кананаскісі, Альберта, на початку цього місяця. Фото біля басейну від Терези Суарес

Український лідер Володимир Зеленський, який теж прибув до Гааги, планує зустрітися з Трампом окремо, щоб обговорити постачання батарей Patriot і нові санкції проти Росії. Однак на урочистій вечері, організованій Королівською родиною Нідерландів, Зеленський і Трамп опинилися за різними столами, підкреслюючи напругу їхніх стосунків після скандалів у Овальному кабінеті.

Європейські політики з обережністю сприйняли додаткову увагу Трампа до ударів по Ірану та заяви про “мисливець за дипломами регіональних лідерів”. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц і президент Франції Еммануель Макрон відкрито закликали ЄС розвивати власну оборонну та зовнішню політику, наголошуючи на потребі менше покладатися на Сполучені Штати. У кулуарах саміту лунали пропозиції створити спільноєвропейські оперативні резерви, які могли б діяти незалежно від дій Вашингтона.

Водночас американські політики відзначили, що без Трампа досягти цілей зі збільшення оборонних бюджетів було б неможливо. Як підкреслив у телефонній розмові з кореспондентами Радіо Свобода один із представників Пентагону, «тверда позиція Трампа, стрімко піднявши ставки, змуcила даже найменш готові держави активізуватися. Тепер питання лише в тому, чи продовжуватимуть вони дотримуватися нових зобов’язань під час строку дії адміністрації США».

Невдовзі після завершення саміту генеральний секретар НАТО Марк Рютте оголосив, що пакет угод про зобов’язання 5 % ВВП буде впроваджений у правила альянсу, а країни-члени нададуть статус пріоритетного проекту для оновлення інфраструктури, розгортання безпілотних систем та посилення кібероборони. Ці заходи мають бути реалізовані до 2028 року, а фінальні кроки контролюватиме спеціальний комітет з оборонних інвестицій.

Урсула фон дер Ляєн (у центрі), президент виконавчого органу ЄС, розмовляє з президентом України Володимиром Зеленським та президентом Франції Еммануелем Макроном на саміті в Албанії. Людовік Марін

Експерти з міжнародної безпеки вважають, що нові витрати сприятимуть прискоренню виробництва безпілотних ударних апаратів, ракет для ППО та наземних засобів протиповітряного захисту в Європі. «Ми станемо менш уразливими до агресивних сценаріїв РФ, якщо запустимо промислові лінії з виробництва Patriot та NASAMS прямо на території Європейського Союзу», – підкреслив у коментарі для Європейської правди аналітик IFRI.

На тлі успіхів з оборонами, проте, стоїть питання трансатлантичної довіри. Опитування Pew Research Center показують, що лише 28 % молодих європейців вважають США «принаймні дещо надійним» гарантом безпеки континенту — це падіння на 25 пунктів порівняно з торішніми даними. У Іспанії, Нідерландах та Німеччині більше половини громадян готові підтримати створення власної європейської армії, а не полагатися виключно на НАТО зі США.

Аналітичний звіт Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) вказує, що в умовах «революції Трампа» зростає вплив правих популістів, які виступають за суверенітет проти «ідеологічного втручання Вашингтона». Проте успіхи з 5 % ВВП на оборонні витрати можуть стати тим цементом, що зіб’є розбіжності й збереже трансатлантичні відносини, якщо ЄС і США навчаться координувати дії без зайвої ієрархії.

Таким чином, саміт НАТО в Гаазі став не лише переможним тріумфом для Трампа, який підписав найбільший оборонний план у історії Альянсу, а й відбив новий етап трансформації НАТО: коли Європа вирішує посилити власну оборону, а США на чолі з Трампом примушені балансувати між дипломатією, вражаючими ударами в Ірані та збереженням принципу колективної безпеки за Статтею V. Залишилося побачити, чи витримає цей баланс випробування часом і новими викликами в Європі та на Близькому Сході.

Президент США наполягає на зменшенні участі Вашингтона, залишаючи Європі головний тягар протистояння Кремлю

У королівській Гаазі стартував найстисліший за всю історію саміт НАТО, де очільники двадцяти п’яти держав зібралися на тлі подвійної кризи: американсько-іранського протистояння та затяжної російської агресії проти України.

Марк Рютте, який лише пів року обіймає посаду генерального секретаря, сподівається втиснути у двадцять дві години переговорів новий рубіж фінансування — 5 % від валового внутрішнього продукту кожної країни-члена, з яких 3,5 % підуть на танки, ППО, дрони й винищувачі, а ще 1,5 % — на дороги, мости та резервні енергомережі подвійного призначення; саме така формула, за задумом, дозволить задовольнити категоричну вимогу Дональда Трампа й при цьому зберегти обличчя прем’єрів Іспанії, Італії та Португалії, що побоюються руйнування соціальних бюджетів.

Президент США наполягає на зменшенні участі Вашингтона, залишаючи Європі головний тягар протистояння Кремлю

У королівській Гаазі стартував найстисліший за всю історію саміт НАТО, де очільники двадцяти п’яти держав зібралися на тлі подвійної кризи: американсько-іранського протистояння та затяжної російської агресії проти України.

Марк Рютте, який лише пів року обіймає посаду генерального секретаря, сподівається втиснути у двадцять дві години переговорів новий рубіж фінансування — 5 % від валового внутрішнього продукту кожної країни-члена, з яких 3,5 % підуть на танки, ППО, дрони й винищувачі, а ще 1,5 % — на дороги, мости та резервні енергомережі подвійного призначення; саме така формула, за задумом, дозволить задовольнити категоричну вимогу Дональда Трампа й при цьому зберегти обличчя прем’єрів Іспанії, Італії та Португалії, що побоюються руйнування соціальних бюджетів.

Єдність, однак, під загрозою: Мадрид уже заявив, що підніме оборонні витрати лише до 2,1 % ВВП, бо 5 % «несумісні з моделлю добробуту».

У відповідь Рютте відрізав, що «опціонів не існує», хоча дипломатично залишив Іспанії «суверенне право» узгодити гнучкий графік. Таким чином компроміс може народитися в «розмитих дедлайнах»: одні країни досягнуть мети до 2030-го, інші — «по мірі можливостей», але ключове завдання — медіа-перемога Трампа, яка конвертує збільшені європейські бюджети в його внутрішньополітичний актив.

Росія, яка залишається основною військовою загрозою для Альянсу, офіційно згадується у проектах комюніке лише побіжно, адже Білий дім не хоче псувати канали можливих переговорів із Кремлем щодо припинення вогню в Україні.

Замість прямої критики Москви увагу переключено на тимчасове перемир’я між Іраном та Ізраїлем, оголошене самим Трампом напередодні саміту: парадоксально, але саме близькосхідний трек може зіграти об’єднавчу роль, відволікаючи від болючих дискусій про членство України та відповідальність за її підтримку.

При цьому українське питання опинилося на другому плані: Володимир Зеленський відвідає лише урочисту вечерю й серію кулуарних зустрічей, а міністри закордонних справ зберуться без телекамер, аби «не дратувати Білий дім».

Пакети зброї оголосили завчасно — переважно зусиллями Великої Британії, Польщі та країн Балтії — та з мінімальним акцентом на американському внеску, що підтверджує курс Вашингтона на передачу фінансового тягаря Європі й Канаді. За словами Рютте, союзники вже перерахували Києву тридцять п’ять мільярдів доларів допомоги цьогоріч, але у фінальному документі немає ані слова про пришвидшене запрошення України в Альянс.

Водночас лідери Угорщини та Словаччини — Віктор Орбан і Роберт Фіцо — просувають тезу, що війна в Україні робить НАТО вразливішим, а не сильнішим; вони погоджуються на 5 % ВВП лише за умови, що витрати не будуть «втягнуті у віддалені конфлікти». Трампу така риторика зручна: її можна використати як аргумент для скорочення американської присутності на східному фланзі, адже Пентагон переглядає розташування бригад і потенційно може вивести тисячі військових із Польщі й Румунії. Водночас команда Віцепрезидента Дж. Д. Ванса й очільника Пентагону Піта Гегсета вже натякнула, що Європа повинна фінансувати модернізацію контингентів самостійно — інакше Сполученим Штатам доведеться «перерозподіляти ресурси» на Індо-Тихоокеанський театр.

Попри скепсис, Рютте запевняє, що російська загроза врешті консолідує Альянс. Саміт завершується історично коротким комюніке, де вільно трактувані дедлайни дозволяють кожному лідеру оголосити перемогу вдома: Берлін отримає час модернізувати бундесвер, Париж — шанс просунути європейську ініціативу з виробництва ЗРК SAMP/T, а Варшава — юридичне підґрунтя для виправдання рекордного оборонного бюджету у дванадцять відсотків. Чи підвищить усе це реальну обороноздатність проти Росії — питання відкрите, однак уже зараз ясно, що головним підсумком стане політичний символ єдності, який НАТО прагне зберегти за будь-яку ціну. Тож, поки Кремль нарощує потужності на кордонах, Альянс відповідає новою фінансовою планкою та надією, що демонстративна згода в Гаазі стримає агресора не гірше, ніж танкові дивізії.