Нова мета з оборонних витрат услід за самітом НАТО в Гаазі виглядає амбітною, але лише кількість відсотків відображає політичні очікування, а не реальні можливості.
Лідери євроатлантичних країн погодились виділяти 3,5 % ВВП на “жорсткі” можливості (бронетехніка, авіація, артилерія, ракети) і 1,5 % на кіберзахист, логістику, мобільність та інфраструктуру. Однак збільшити дотації до бюджету та перетворити їх у реальні військові спроможності вимагає вирішення низки складних завдань.
По–перше, країни з міцними фінансами — Німеччина, Польща, держави Балтії та скандинавські монархії — справді здатні спрямувати на витрати на оборону такі обсяги, але для Франції, Італії, Іспанії, Великої Британії та Бельгії це означатиме глибокі скорочення у сфері соціальних програм, охорони здоров’я та освіти.
Італійський політик Джузеппе Конте вже заявив, що досягнення позначки 5 % ВВП потребуватиме «глибоких жертв» громадян — від скорочення соціальних гарантій до підвищення податків та запозичень на фінансових ринках.
По–друге, сам факт надання коштів не гарантує незалежності від постачальників, зокрема збройної промисловості США. Європейський Союз запустив програму SAFE на €150 млрд кредитів для закупівлі озброєнь і невеликий фонд для підтримки європейської оборонної промисловості, але до 2027 року нові рамкові бюджети працюватимуть не повною мірою. Є ризик, що частина великих замовлень опиниться в США, а не в Європі, що послабить стратегічну автономію.
По–третє, західні партнери відзначають необхідність оптимізувати координацію закупівельної діяльності та об’єднати зусилля навколо спільних програм. Минулі спроби створити європейський аналог Airbus у сфері озброєнь завершилися лише частковим успіхом. Нині Данія, яка головує в Раді ЄС, ініціює обговорення пріоритетних проєктів — від глибоких ракетних ударних можливостей до повітряного дозаправлення, тактичного транспорту та супутникової розвідки. Така концентрація допоможе прихильно поставитися до витрат, показавши виборцям конкретні результати інвестицій.
Четвертий виклик — кадрове забезпечення. Без підготовленого особового складу новітні танки, безпілотники чи артилерійські системи залишаться простою технікою. Німеччина вже розглядає відновлення часткового призову, Польща розширює сягнення своїх добровольчих формувань, а країни Балтії інтенсивно залучають резервістів. Водночас модернізація систем навчання, збільшення оборонних університетів і стимулювання контрактної служби — це довгострокові інвестиції в людський капітал, які складніше відкласти.
П’ятий аспект — присутність американських військ. Після глобального огляду розміщення (Global Posture Review) Пентагон може ухвалити рішення про виведення частини 20 000 військових, розміщених у Європі з 2022 року. Фронтові країни, зокрема Литва та Польща, сподіваються зберегти ці сили як ключовий елемент стримування. Проте остаточне рішення залежатиме від адміністрації США, і Євросоюзу слід продумати альтернативні механізми швидкого реагування, щоб не опинитися без гарантій.
Шостий елемент — адаптація промислових ланцюгів. Великі оборонні концерни мають змінити виробничу стратегію: впроваджувати гнучкі лінії, спільні інноваційні центри, диверсифікувати постачальників і модернізувати виробничі потужності. Це допоможе зменшити залежність від одного джерела комплектуючих і пришвидшить своєчасне задоволення потреб армій.
Сьомий виклик — фінансові інструменти. Окрім державного бюджету, треба залучати приватні інвестиції, створювати оборонні облігації з гарантованим рівнем доходу та спеціальні фонди. Європейський інвестиційний банк вже обговорює можливість випуску «воєнних» єврооблігацій. Це може розвантажити державні фінанси та зацікавити приватний капітал у стабільності регіону.
Восьмий напрямок — спільні науково–дослідні роботи. Майбутні технології, як-от штучний інтелект, кіберзахист і гібридні системи протидії, треба розробляти колективно. Нині більшість інновацій залишається у приватному секторі або за океаном. ЄС і НАТО можуть створити міжнародні лабораторії й програми обміну експертами, щоб швидше впроваджувати передові розробки.
Дев’ятий чинник — територіальна оборона та місцеві сили безпеки. Європа має зміцнити партнерство між регулярними військами та національними гвардіями, волонтерами та місцевими підрозділами. Крім щоденних тренувань, варто створити систему територіального резерву з чіткими регламентами, щоб у разі загострення ситуації можна було оперативно мобілізувати ресурси.
Нарешті, десятий виклик — політична воля та взаємна довіра. Після саміту в Гаазі на порядку денному стоїть імплементація рішень. Лідерам країн необхідно пояснювати громадянам, чому підвищення витрат — це не марнотратство, а вклад у безпеку, стабільність і економічне зростання. Прозорість видатків і регулярне інформування суспільства про досягнення оборонних цілей допоможуть утримати підтримку на рівні виборців.
Таким чином, виконання “5 for 5” — витрати 5 % ВВП на оборону до 2035 року — стане справжнім випробуванням для Європи. Це поєднання фінансових, виробничих, кадрових та політичних зусиль, яке вимагатиме координації на рівні ЄС і НАТО. Лише за умови перетворення обіцянок на реальні збройні спроможності, модернізації оборонної промисловості та збереження ролі США в євроатлантичній системі безпеки Європа зможе відвернути російську загрозу і гарантувати стабільність на континенті в наступні десятиліття.
