З початку повномасштабного вторгнення Росії економіка України зазнала нищівних ударів, але змогла втриматися завдяки масштабній фінансовій допомозі Заходу.
Щорічні вливання понад 40 мільярдів доларів у вигляді фінансової допомоги, кредитів МВФ та грантів ЄС дозволили виплачувати пенсії, заробітні плати в бюджетній сфері та підтримувати соціальні програми. Однак уже у 2026 році прогнозується дефіцит бюджетної підтримки, і без додаткових інвестицій чи нових пакетів від МВФ країна опиниться на межі дефолту.
Коли під час саміту НАТО Дональд Трамп визнав, що війна в Україні виявилася «більш складною», багато бізнесменів переглянули свої прогнози. Очікували бонус миру та початок відновлення, але тепер головною темою стала економічна стійкість без огляду на зупинку бойових дій.
Уряд сформував короткостроковий план — довгостроковий прогноз зростання на рівні менше за 3% у 2025–2026 роках, натомість обсяги ВВП знижуються через руйнування підприємств та скорочення внутрішнього попиту.
Головний ризик економіки України полягає у тому, що державні видатки на соціальні гарантії, охорону здоров’я та освіту залишаються пріоритетом, і там неможливо скорочувати витрати без загрози гуманітарної кризи.
Пошкодження від російського ракетного удару по Києву цього місяця. Оксана Парафенюк
Фінансові експерти зазначають, що навіть мінімальні підвищення тарифів чи мит можуть підштовхнути до сплеску інфляції та погіршення якості життя. Без нових угод про інвестиції в енергетичний сектор і відновлення інфраструктури рівень дефіциту в держбюджеті може перевищити 20% ВВП.
Партнерство з США у розробці української мінерально-сировинної бази обіцяє стати важливим джерелом надходжень, але його реалізація займе роки. Багатомільярдний проєкт важкодоступних родовищ газу, нафти та рідкісних металів на півдні країни залежить від завершення технічних угод та модернізації логістики. Інвестори відкладають фінансування до стабілізації безпекової ситуації, і поки оборонна промисловість завантажена повною потужністю, цивільні галузі залишаються недофінансованими.
Ключовим фактором залишається зовнішня фінансова допомога. У 2025 році Україна отримала близько 15 мільярдів кредитів від МВФ і майже 20 мільярдів грантів від ЄС та G7, але ці канали мають обмежений ресурс. Світові фінансові інституції вже переглядають сценарії, враховуючи можливість тривалого конфлікту до кінця 2026 року. За будь-якого розвитку подій Україні доведеться залучити додаткові позики або шукати альтернативні джерела, наприклад, випуск «воєнних» облігацій з високою дохідністю.
Не менш важливу роль відіграє енергетичний сектор. Пошкоджена енергетична інфраструктура змусила частину промислових підприємств працювати у «режимі воєнного часу», змереження електроенергії та газу переривається. Українські компанії активно розвивають відновлювану енергетику, але для масштабного розгортання сонячних та вітрових станцій потрібні значні капіталовкладення. ЄС надає частково гранти на “зелені” проєкти, але поки вони покривають лише 10–15% потреби.
Люди спостерігають за рятувальними роботами поблизу місця російського ракетного удару по житловому будинку в Києві цього місяця. Оксана Парафенюк
Бізнес у Києві та регіонах адаптується до невизначеності. Багато компаній скоротили персонал до мінімуму, зосередившись на утриманні виробничих потужностей, а не на розширенні. Інші перевели операції в онлайн, щоб знизити ризики руйнування та бойових дій. Однак для відновлення довіри інвесторів державі потрібно гарантувати правову стабільність, захист приватної власності та боротьбу з корупцією на всіх рівнях.
Є оптимізм у секторі оборонних технологій: українські збройні виробники вже експортують безпілотники та протитанкові комплекси до країн-партнерів. Частина доходів спрямовується на модернізацію виробництва й створення робочих місць, але це не замінить стратегічні інвестиції у цивільні галузі.
У перспективі Україні слід активізувати пошук нових ринків збуту — в Азії та Африці, де попит на агропродукцію та металургійну продукцію залишається високим. Експорт агропродуктів та сталі може стати одним із двигунів зростання, якщо вдасться відновити логістику через порти Чорного моря чи альтернативні сухопутні коридори.
Врешті-решт, головне завдання влади — забезпечити макроекономічну стабільність та відновити зростання до рівня мінімум 4–5% ВВП вже у 2027–2028 роках. Для цього потрібні комплексні реформи податкової системи, дерегуляція малого й середнього бізнесу та створення стимулів для інвесторів. Без них навіть найсміливіші очікування щодо припинення війни йтімчасової політичної волі Заходу не стануть каталізатором сталого розвитку.
