Європейський Союз входить у вирішальну фазу боротьби за фінансування України. Ідея перетворити заморожені російські активи на гігантський репараційний кредит виглядала як стратегічний прорив. Тепер вона загрожує стати символом безсилля ЄС у момент, коли ставки максимально високі.
У Брюсселі розраховували, що кошик до 210 мільярдів євро дозволить стабільно фінансувати оборону та бюджет України. Такий масштабний пакет мав продемонструвати Москві: ресурсів у Києва вистачить на роки війни, а отже й на жорстку позицію на майбутніх мирних переговорах.
Концепція проста: заморожені російські активи, що лежать переважно в бельгійському Euroclear, стають заставою під довгостроковий кредит. Виплати за ним Україна здійснює лише в разі, якщо Росія виплатить репарації. Фактично це спроба зафіксувати майбутню відповідальність агресора вже зараз.
Та політична і юридична реальність виявилась складнішою. Позиція Бельгії, яка не готова одноосібно відповідати за позови Москви, стала головною перешкодою. Бельгійський уряд вимагає чітких правових гарантій та справедливого розподілу ризиків між усіма державами ЄС.
Суперечка оголила внутрішні слабкості Євросоюзу. З одного боку, лідери говорять про стратегічну автономію ЄС та необхідність самостійно відповідати за безпеку континенту. З іншого — ключові рішення щодо заморожених російських активів буксують через національні страхи й внутрішні політичні розрахунки.
Єврокомісія запропонувала юридичні обхідні схеми, що дозволили б запустити план без одноголосної підтримки всіх членів. Та навіть оновлена модель репараційного кредиту не переконала Бельгію, а Угорщина традиційно блокує будь-які кроки, які можуть посилити тиск на Москву.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц уже публічно визнав: ризики використання заморожених російських активів мають ділитися пропорційно економічній вазі країн. Це сигнал і Брюсселю, і Берліну, і Варшаві: без справедливого механізму страхування ЄС ризикує загрузнути в нескінченних торгах.
Європейські лідери позували для так званого сімейного фото 7-го саміту Європейської політичної спільноти в Bella Center у Копенгагені в жовтні — Людовік Марін
Тим часом Москва намагається зіграти на цих протиріччях. Заяви Дмитра Медведєва про те, що вилучення активів може стати casus belli, демонструють готовність Кремля піднімати ставки. Мета — залякати окремі столиці та зірвати консолідовану відповідь Євросоюзу.
Для Києва фінансування України з боку ЄС — не абстрактна геополітика, а питання виживання. Армії потрібні боєприпаси й техніка, державі — ресурс на відновлення енергетики, соціальні виплати й утримання інституцій. Без довгострокового пакета Україна входить у переговори з Росією з ослаблених позицій.
Ситуацію ускладнює й те, що Сполучені Штати взяли на себе роль головного архітектора мирного процесу. Трампівські плани, зустрічі його емісарів із Путіним і паралельні перемовини з Києвом відсувають ЄС на другий план. Європейський Союз ризикує опинитися фінансовим донором без політичного голосу.
Саме тому в Брюсселі так наполягають: масштабний кредит під заморожені російські активи — це не тільки фінансування України, а й інструмент повернення ЄС за стіл переговорів. Хто платить, той і формує контури майбутньої угоди, а отже й архітектуру безпеки після війни в Україні.
Альтернатива виглядає набагато скромніше. Якщо консенсусу щодо активів не буде, Євросоюз може вдатися до додаткових боргових зобов’язань ЄС у рамках чинного бюджету. Тобто запозичити менші суми звичайним шляхом спільних євробондів, не чіпаючи російські гроші.
Такий варіант закриє поточні діри, але не створить ефекту «фінансової базуки». Для Кремля це сигнал, що Європа не готова до жорсткого, ризикованого, але стратегічно вивіреного кроку. Для Києва — що фінансування України і надалі буде строкатим, із постійною загрозою політичних блокад.
Удар по іміджу теж очевидний. ЄС уже провалив кілька знакових оборонних ініціатив, зокрема амбітні плани спільних закупівель озброєнь. Внутрішні конфлікти навколо розширення і членства України додатково підривають довіру до здатності об’єднання діяти як єдиний геополітичний суб’єкт.
На цьому тлі заморожені російські активи перетворилися на тест зрілості. Якщо 27 країн не зможуть домовитись, як використати гроші держави-агресора для підтримки жертви, будь-які розмови про нову стратегічну автономію ЄС виглядатимуть декларацією без наповнення.
Штаб-квартира фінансової фірми Euroclear, де заморожені російські активи — Герт Ванден Вейнгаерт/Associated Press
Для України важливо, щоб дискусія в Брюсселі не згорнулася до технічних суперечок між Бельгією та Єврокомісією. Питання не лише в Euroclear, а в тому, чи готовий Європейський Союз розділити з Києвом реальні ризики протистояння з Росією — фінансові, політичні й безпекові.
Ключовою стане і комунікація з суспільством. Європейські уряди мають пояснити виборцям, чому конфіскація або репараційне використання заморожених російських активів відповідає міжнародному праву й логіці справедливості. Інакше страх судових позовів і популістський тиск і далі блокуватимуть рішення.
Водночас правники наголошують: конструкція, за якої Україна погашає кредит лише після репарацій, дозволяє формально уникнути прямої конфіскації. Це компроміс між політичною необхідністю й юридичною обережністю, але його потрібно закріпити максимально чітко, щоб мінімізувати ризики для Бельгії та інших країн.
Якщо домовленості не буде до грудневого саміту, процес може затягнутися на місяці. За цей час ситуація на фронті може змінитися, а позиції Києва на мирних переговорах — погіршитися. Тоді питання не лише в обсягах фінансування України, а в тому, кого ЄС фактично підштовхне до поступок.
На практиці успіх або провал плану із замороженими російськими активами покаже, чи здатен Євросоюз грати довгу геополітичну гру. Або ж він залишиться союзом, де національні вето й тактичні страхи щоразу переважують стратегічні інтереси та солідарність із країною, що воює за спільну безпеку.
Якщо ж компроміс буде знайдено, ЄС отримає не тільки інструмент довгострокового фінансування України, а й потужний прецедент. Сигнал іншим потенційним агресорам: вартість війни перевищуватиме не лише людські й воєнні втрати, а й тотальну заморозку та мобілізацію їхніх активів проти них самих.
