Українська інфляція знову прискорюється — не різко, але впевнено. Річний показник наблизився до 8%, а щомісячна динаміка свідчить про втрату попередньої стабілізації. Це не локальний сплеск, а результат системного тиску, який поступово охоплює ключові сегменти економіки.
У центрі цього процесу — енергія та її похідні. Подорожчання пального стало тригером, що запускає ланцюгову реакцію: дорожчає перевезення, зростає собівартість товарів, бізнес перекладає витрати на споживача. Економіка входить у фазу, де ціни більше не реагують точково — вони рухаються синхронно.
Друга вісь інфляції — глобальна. Зростання цін на нафту, геополітична напруга та нестабільність ринків сировини формують зовнішній тиск, який Україна не контролює. Імпортована інфляція повертається у внутрішні ціни через курс, логістику та енергетику.
За попереднім аналізом «Дейком», нинішня хвиля подорожчання відрізняється від попередніх: вона менш хаотична, але глибша за структурою. Її драйвери не тимчасові — вони вбудовані в економічну модель воєнного часу.
Пальне стало ключовим інфляційним каталізатором. Його річне подорожчання перевищило 20%, і це одразу змінило цінову поведінку транспортного сектору. Вартість таксі, вантажних перевезень і міжміських маршрутів зросла, формуючи нову базу для ціноутворення у торгівлі та сервісах. Логістика перестала бути фоновою статтею витрат — вона стала визначальною.
Транспортні тарифи піднялися слідом, хоча й не так стрімко. Але важливіше інше: навіть там, де зростання уповільнюється, ціни вже закріпилися на вищому рівні. Це означає, що ринок не очікує швидкого відкату — бізнес працює в логіці довготривалого подорожчання ресурсів.
Продовольчий сегмент демонструє складнішу картину. Частина продуктів стабілізується або навіть дешевшає завдяки сезонності та імпорту. Зокрема, овочі з так званого «борщового набору» подешевшали через швидший розпродаж запасів і м’якші погодні умови. М’ясо також втратило темпи зростання через збільшення імпортної пропозиції.
Втім, це не змінює загальної тенденції. Окремі позиції, як-от гречка, дорожчають швидше за очікування через слабший урожай і обмежену пропозицію. Олія реагує на глобальні ринки та дефіцит сировини, а риба — на дорожчий імпорт і логістику. Харчова інфляція стає нерівномірною, але залишається стійкою.
Особливо помітний тиск у секторі послуг. Тут ціни зростають найшвидше — понад 12% у річному вимірі. Це класичний ефект перенесення витрат: бізнес компенсує дорожчу електроенергію, паливо й зарплати. Зв’язок, розваги, громадське харчування — всі ці сфери формують новий ціновий рівень, який складно знизити без системних змін.
Енергетичний фактор відіграє окрему роль. Навіть попри відносну стабілізацію енергосистеми, витрати на її підтримку та модернізацію вже закладені в тарифи. Це означає, що ціни включають не лише поточні витрати, а й майбутні інвестиції, які споживач оплачує авансом.
На цьому тлі непродовольчі товари залишаються єдиною категорією зі зниженням цін. Одяг і техніка дешевшають завдяки слабшому попиту та конкуренції імпорту. Але їхня частка у споживчому кошику недостатня, щоб компенсувати загальний інфляційний тиск.
Ключовий висновок полягає в тому, що інфляція в Україні переходить у нову фазу — фазу інерції. Ціни зростають не лише через шоки, а й через очікування. Бізнес і споживачі адаптуються до думки, що дешевше вже не буде, і ця психологія сама підживлює подорожчання.
У найближчій перспективі це означає одне: навіть за відсутності нових криз ціни не повернуться до попередніх рівнів. Вони можуть сповільнити зростання, але залишаться високими. Українська економіка входить у період, де боротьба з інфляцією стає не короткою кампанією, а довгостроковою стратегією.
