Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер робить ставку на одну з найжорсткіших імміграційних реформ за десятиліття, намагаючись узяти під контроль міграційну кризу, яка підриває довіру до його уряду. Нові правила щодо біженців означатимуть радикальну зміну підходу Лейбористів.
Центральна ідея плану — збільшити строк, після якого біженці можуть претендувати на постійне проживання, з п’яти до двадцяти років. Увесь цей час люди повинні проходити регулярні перевірки, а їхній статус можуть скасувати, якщо країна походження визнається «безпечнішою».
Такий підхід Британія фактично запозичує у Данії, яка використовує стратегію «негативного національного брендингу» — створення максимально складних умов, щоб зменшити потік шукачів притулку. Проте ефективність методики залишається дискусійною навіть серед європейських експертів.
Критики стверджують, що жорсткі заходи матимуть руйнівні наслідки для суспільної довіри та інтеграції. У Данії, згідно з дослідженнями, значна частина іммігрантів має нижчий рівень політичної довіри та відчуває себе маргіналізованою, особливо представники мусульманських громад.
У Британії ситуація вже змінилася за останні роки. Країна, яка колись була однією з найбільш відкритих у Європі, опустилася до середнього рівня прийняття заяв на притулок: з 76% у 2022 році до 48% у першій половині 2024-го. Нові правила ще більше посилять цю тенденцію.
Критики плану також вказують на ризик зростання бідності серед біженців, адже уряд планує скоротити соціальну підтримку та стимулювати їх працювати з перших місяців перебування. Це означає додатковий тиск на людей, які часто приїздять без грошей та соціальних зв’язків.
Особливе обурення викликав пункт щодо можливого вилучення цінностей у новоприбулих біженців для покриття витрат держави. Хоча уряд пізніше уточнив, що коштовності чи речі із сентиментальною цінністю не забиратимуть, ця пропозиція вже отримала різке засудження.
Аналітики наголошують, що подібні ідеї мають небезпечні історичні паралелі. Громадські організації закликали уряд припинити «перфомативну жорстокість», яка лише підсилює страхи та роз’єднує суспільство. Для Лейбористів це особливо ризиковано, адже частина їхніх виборців обурена зміною курсу.
Міністр внутрішніх справ Шабана Махмуд захищає реформу аргументом про «відновлення порядку». Вона заявила, що система притулку перебуває у хаосі, а напади на готелі з біженцями свідчать про необхідність змін, які знизять соціальну напругу.
Однією з ключових цілей є зменшення кількості мігрантів, які перетинають Ла-Манш у перевантажених човнах. Цього року понад 40 тисяч людей здійснили небезпечний перехід, і уряд переконаний, що жорсткі правила стануть стримувальним чинником.
Експерти обережно оцінюють цю тезу. У Данії падіння кількості заяв на притулок співпало з загальноєвропейським спадом після хвилі 2015 року, а отже важко визначити реальний вплив жорсткої політики. Деякі вчені вважають, що зменшення могло б статися й без радикальних рішень.
Пропозиція уряду також передбачає застосування санкцій до країн, які відмовляються приймати депортованих громадян. Серед держав, названих «проблемними», — Ангола, Намібія та Демократична Республіка Конго. Це може створити нові дипломатичні суперечки.
Під тиском опозиції уряд планує скоротити соціальні виплати для біженців, змушуючи їх швидше працевлаштовуватися. Водночас буде скасовано юридичний обов’язок забезпечувати підтримкою всіх, хто опиняється на межі бідності, що викликає занепокоєння правозахисників.
Експерти попереджають, що такі заходи можуть мати довгострокові наслідки. Біженці, які десятиліттями житимуть у режимі тимчасового статусу, можуть стати соціально ізольованими та зіштовхнутися з труднощами в освіті, охороні здоров’я та ринку праці.
Політичні мотиви реформ також очевидні. Партія Reform UK здобула значну популярність, експлуатуючи тему «неконтрольованої міграції». Стармер намагається не допустити втрати голосів, але ризикує розколоти власну партію та втратити підтримку центристів.
Деякі політологи вказують на небезпечну тенденцію: уряд виголошує різкі заяви, які привертають увагу таблоїдів, а потім відступає під тиском критики. Така поведінка дестабілізує політичний процес і підриває довіру до влади серед прихильників Лейбористів.
Для Британії міграційна політика стала дзеркалом глибших соціальних конфліктів. З одного боку, країна стикається з тиском нелегальної міграції та перевантаженою системою притулку. З іншого — ризикує втратити те, що колись зробило її взірцем ліберального суспільства.
Нові правила стануть тестом для уряду Стармера: чи зможе він зберегти політичний баланс, не втративши підтримки своєї бази та не скотившись до відкритого популізму. Поки що, схоже, Британія рухається шляхом, який може змінити її імідж у світі надовго.
