Сезон 2, серія 3: Раеніра та Алісента, віч-на-віч
"Ми читаємо фентезі, щоб знову знайти кольори, я думаю, - писав Джордж Р.Р. Мартін у своєму короткому есе "Про фентезі" 1996 року. "Щоб відчути смак сильних спецій і почути пісні, які співали сирени". За цим стандартом епізод цього тижня "Будинку Дракона", серіалу, заснованого на книзі Мартіна "Вогонь і кров", справді є гострим фентезі.
Я маю на увазі не лише секс та оголеність, хоча від того, що там було і те, і інше, у мене волосся на голові стало дибки. Для Мартіна фентезі - це більше, ніж просто відвертість. Описуючи його як жанр "срібла і червоного, індиго і лазурі, обсидіану, пронизаного золотом і лазуритом", він далі пише про те, що сама його масштабність, безмежний розмах уяви "промовляє до чогось глибокого всередині нас". Цей епізод, безумовно, промовляв до чогось глибокого всередині цього критика.
Розвалені готичні замки і гротескні поля битв у підземеллях, кошмари вбивств і відчайдушні благання про мир, шалені погоні за драконами і "це-все-було-велике-порозуміння" - цей тиждень запропонував максималістську розповідь, яка здавалася водночас і надмірною, і життєво важливою. (Дійсно, важко мати чудове телебачення без хоча б краплини дивовижного). З точки зору сюжету, найважливіший момент епізоду настав ближче до кінця. Війна, що назріває між Чорними та Зеленими за Залізний Трон, зводиться до заповіту одного небіжчика, короля Візериса. Роками він проголошував свою доньку, Рейніру, спадкоємицею для всіх і кожного. Але в найвідповідальнішу ніч, ніч своєї смерті, він сказав своїй дружині, королеві Алісенті, що його старший син, Ейгон, має об'єднати королівство - "Обіцяний принц", як Візерис називав свого юнака.
Принаймні, так здавалося Алісент. Ми, глядачі, знали, що коли він згадував ім'я Ейгон, він мав на увазі свого пророчого предка, Ейгона Завойовника, і бачення Ейгона про апокаліптичну битву з темрявою, як показано у фінальному сезоні "Гри престолів".
Чи Аліса справді вірила, що Візерис говорив про їхнього сина? Чи це було лише те, у що вона хотіла вірити? (Не менш важливо, чи повинна драма будувати свій центральний конфлікт на словесній плутанині, яка більше підходить для ситкому? Відповідь на це питання на цьому просунутому етапі, можливо, виходить за рамки цього огляду).
Зухвала стелс-місія, в якій Рейніра прокрадається назад до Королівської Гавані (з допомогою Місарії), щоб домогтися зустрічі віч-на-віч зі своїм заклятим ворогом, прояснює все це. Аліса дійсно вірить, що Візеріс хотів Ейгона. Зі свого боку, Рейніра дійсно вірить, що Аліса дійсно вірить у це. Але як тільки королева-вдова згадує "Пісню льоду і полум'я" Завойовника, Рейніра розуміє, що пішло не так, і пропонує пояснення... яке Аліса відмовляється слухати, хоча, здається, в глибині душі знає, що це правда.
Отже, ось що вийшло: Війна триватиме, бо капітан команди Зелених не може змиритися з правдою. Відмова Алісенти змінити курс зводить нанівець не лише миротворчі зусилля Рейнири - а перед тим і принцеси Рейніс - але й її власні. Фанатський дискурс з цього приводу має бути веселим, у всякому разі, відповідно до певних визначень "веселого".
Але головна цінність цієї сцени полягає не лише в тому, що вона прояснює божевільну плутанину, яка лежить в основі всього цього, а й у возз'єднанні акторів Олівії Кук та Емми Д'Арсі. Їхня хімія настільки ж природна і переконлива, як і у будь-яких двох виконавців на телебаченні. Енергії їхніх персонажів так само переплетені, як і дракони на логотипі 2-го сезону серіалу; спостерігаючи за тим, як вони рвуться і тягнуть один одного, можна досягти таких же вогненних результатів. Ви можете сперечатися, якщо хочете, з необачністю Рейніри, яка шукає незахищеної аудієнції з королевою в Королівській Гавані. Але додавання цієї сцени, якої немає в книзі, зробило шоу кращим.
У той час як Рейніра та Аліса намагаються зберегти мир, чоловіки, що їх оточують, борються за протилежне. Чорна Рада Рейнири, що складається переважно з дрібних лордів, які бояться втратити ту невелику владу, яку вони мають, наполягає на негайному нападі. Її відчужений чоловік, Демон, летить прямо до запліснявілих руїн Харренхолу, що є ключем до важливого регіону Річкоринду. Його зустрічають прагматичний кастелян, сер Саймон Стронг (Саймон Рассел Біл), який віддає йому замок без бою, і таємнича служниця Еліс Ріверс (Гейл Ренкін), яка каже йому, що Харренхол - це місце, де він помре. Щось виграєш, щось програєш, мабуть.
Річкорин потрапляє в поле зору як чорних, так і зелених після місцевої ворожнечі між домами Блеквудів і Брекенів, Хетфілдів і МакКоїв Вестеросу, які використали суперечку Таргарієнів як привід перетворити просту прикордонну суперечку на криваву баню втраченого покоління. Король Ейгон, чиї радники справедливо вважають його тупоголовим легковажним, готовий сам кинутися в бійку, поки його не залякав молодший брат Аемонд.
Одноокий принц відповідає на глузування брата і сеньйора в галасливому борделі тим, що встає догола і проходить повз, наче його це абсолютно не турбує. Здається, юнак вібрує на іншій частоті, ніж його родина; як злий Джейн Ейр, він має відтінок неземного, який майстерно передає актор Юен Мітчелл. Том Глінн-Карні в ролі Ейгона спритно парирує незворушність Мітчелла вимушеними жартами та пітливістю. Їхня динаміка так само цікава і по-своєму запальна, як і у Рейніри та Алісент.
Чи виникне подібне суперництво між сером Крістоном Коулом, дедалі більш рішучою правицею короля та очільником армії Ейгона, і сером Гвейном Хайтауером (Фредді Фокс), братом, якого Аліса відсилає няньчити свого лорда-командувача? Важко сказати. Спочатку здається, що Гвейн справедливо вважає Крістона мінливою м'ясною головою, а Крістон справедливо вважає Гвейна розпещеним літнім лицарем. Але порятунок Коулом лорда Хайтауера та його людей від вогняної смерті від рук Бейли Таргарієн та її дракона, Місячного Танцюриста, можливо, змінив ситуацію на користь Коула.
Зелений чи чорний, як каже принцеса Рейніс на початку епізоду: "Уперті чоловіки, здається, відібрали кермо влади у двох королев". Її власний лорд-чоловік, Корліс, залишає її заїку саму на верфі після майстерно інсценованої розмови з парою, розділеною поперечною балкою. Ейгон, який не може змусити себе сказати жодного слова своїй сестрі-дружині Гелені після вбивства їхнього сина, залишає її горювати з їхньою матір'ю, Алісентою, у свій власний спосіб.
Демон покидає Рейніру заради Харренхолу, залишаючись без зв'язку з нею навіть тоді, коли мріє про неї як про дівчину (Міллі Алкок, яка повернулася і яку так довго чекали), пришиваючи голову Ейєни і сина Ейгона назад до свого тіла. Приємно бачити, що принаймні уві сні Демон жахається скоєного ним злочину. Але після того, як доленосна розмова Алісенти та Рейніри завершилася, будь-які мрії про каяття та примирення, здається, розбиваються вщент.
