Ще десять років тому аеропорт Домодєдово був візитівкою «відкритої» Москви: потоки європейських рейсів, конкуренція сервісів, приватний менеджмент. Тепер його історія зводиться до одного слова — аукціон, де головним аргументом стала знижка.
Коли уряд РФ виставив Домодєдово на продаж із ціною 132,3 млрд рублів, охочих не знайшлося: перша спроба провалилась. Друга дозволила падіння ставки до мінімуму — і саме там угода й відбулася.
Покупцем стала структура Шереметьєво (компанія «Перспектива»), яка взяла актив приблизно за 66,13 млрд рублів (близько $869 млн). Для російської економіки це не просто продаж інфраструктури, а показник того, як дисконт перетворився на норму.
За оцінкою редакції «Дейком», кейс «Домодєдово» демонструє механіку воєнної націоналізації: спершу держава оголошує об’єкт «стратегічним», далі — забирає його через суд, а потім перепаковує активи Кремля для «своїх» покупців у вузькому колі.
Саме так і сталося в 2025 році, коли московський суд підтримав передачу аеропорту державі після позову Генпрокуратури. Ключова теза звинувачення — ризик «іноземного впливу» через структуру власності Дмитра Каменщика.
Паралельно накопичувалися борги: Шереметьєво публічно вказувало, що Домодєдово має близько 75 млрд рублів боргового навантаження й працює зі збитками. У такій рамці «півціни» виглядає вже не щедрістю, а платою за ризик.
Ізоляція Росії тут читається буквально в табло вильотів. Після 2022 року санкції проти Росії відрізали значну частину напрямків у Європу, а авіаперевезення стали дорожчими й рідшими, навіть коли внутрішні термінали будували «під старий світ».
Домодєдово стало заручником цієї невідповідності: інфраструктура зростала, а попит на міжнародний транзит впав. Для інвестора це означає довгу окупність без горизонту нормалізації — і саме це пояснює, чому ставка не трималася на рівні «довоєнних» оцінок.
Але головне — не в конкретному аеропорті, а в сигналі для бізнесу: приватна власність у РФ дедалі частіше перетворюється на умовну. Сьогодні «стратегічний» — порт, завтра — склад, післязавтра — завод харчів; критерії розмиті.
Reuters фіксує ширший контекст: хвиля вилучень активів у Росії посилилася з початку повномасштабної війни, а Генпрокуратура звітувала про передачу державі майна на трильйони рублів. Це формує структурний інвестиційний ризик навіть для внутрішнього капіталу.
Українська розвідка та окремі аналітичні майданчики називають ще вищі оцінки масштабу націоналізації (сукупно з 2022 року), але ці числа варто трактувати як діапазон, а не «точну бухгалтерію» — методики різняться, а прозорості немає.
У такій системі активи Кремля набувають нової «ліквідності»: продавати можна, але лише тим, хто політично сумісний, і лише з дисконтом. Тому Шереметьєво виглядає логічним бенефіціаром — як внутрішній гравець, здатний поглинути конкурента й борги.
Водночас це не гарантує успіху. Аеропорт — бізнес обсягу: якщо пасажиропотік не повертається, будь-яка приватизація перетворюється на утримання. Без відновлення зв’язків із Заходом і зняття санкцій проти Росії навіть найкращий менеджмент упирається в геополітику.
Тут і проявляється «пастка суверенізації»: Москва хоче контролю, але контроль зменшує довіру, а недовіра підвищує вартість капіталу. В результаті російська економіка отримує дедалі більше «своїх» активів, які дедалі важче монетизувати без зовнішніх ринків.
Показовий штрих: провальна перша спроба продажу й успіх другої на мінімальній ціні — це не ринковий торг, а сценарій. «Голландський» аукціон із пониженням ставки фактично визнав: справедлива ціна визначається не потенціалом, а страхом.
Для Кремля така модель має короткострокову вигоду: перерозподіл ресурсів і контроль над інфраструктурою. Для підприємців — довгостроковий мінус: правила не фіксовані, отже, будь-яка приватизація може закінчитися повторною націоналізацією.
Російська ізоляція проявляється й у тому, що раніше «запасний вихід» багатих — активи за кордоном — підрізаний санкціями. Бізнес «замикають» усередині країни, а це робить залежність від держави ще жорсткішою й підвищує ціну лояльності.
Саме тому продаж Домодєдово — не про один хаб біля Москви. Це про те, як війна в Україні переформатувала власність, конкуренцію й поняття «ринку» в РФ, а борги стали зручним приводом для великого перерозподілу.
Раніше «Дейком» пояснював, як конфіскація активів у РФ стала попередженням для іноземного бізнесу та чому «повернення» навіть за політичної відлиги не гарантує захисту власності.
А окремо редакція аналізувала, як Москва намагається тиснути на ICAO, подаючи санкції проти авіації як «ризик безпеки», хоча корінь проблеми — у війні та розриві з глобальними ланцюгами.
Домодєдово, Шереметьєво, націоналізація, приватизація, аукціон і борги — це тепер один сюжет. Його фінал залежить не від терміналів, а від того, чи здатна Росія вийти з міжнародної ізоляції без зміни політики, що цю ізоляцію й породила.
