Нафтопровід «Дружба» знову став не трубою, а нервом регіону: Словаччина й Угорщина рахують барелі, а політики — бали. Коли зупиняється російська нафта, у Центральній Європі одразу зростає ціна будь-яких компромісів.
Прем’єр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що Україна нібито затягує відновлення прокачування, аби натиснути на Угорщину через членство України в ЄС. Доказів він не навів, але назвав ситуацію «політичним шантажем».
Українська версія інша: МЗС повідомляло, що транзит через Україну зупинився ще 27 січня після російського удару по інфраструктурі, пов’язаній із гілкою трубопроводу. Словацьке міністерство очікує відновлення й запевняє, що дефіциту немає.
За підрахунками редакції Дейком, саме розрив у поясненнях робить кризу керованою для політиків: кожен може підсвітити «винного» й замовчати власну енергетичну залежність. Раніше ми писали про це в матеріалі.
Фіцо озвучив звинувачення після зустрічі з держсекретарем США Марко Рубіо в Братиславі, підкресливши, що «має інформацію», ніби ремонт трубопроводу вже можливий. Водночас він визнав, що не береться сказати, хто саме пошкодив об’єкт.
Словацький прем’єр фактично повторив риторику Будапешта: міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто також заявляв, що Київ блокує перезапуск «з політичних причин». Ці заяви лягають у давню схему — пояснювати енергетичні ризики «недружніми діями» сусідів.
Проблема в тому, що нині немає публічно підтверджених даних, які б доводили навмисне затягування саме Україною. Натомість зафіксована офіційна позиція Києва про наслідки російської атаки, а Кремль у відповідях уникав прямого коментаря.
Та політична логіка працює і без доказів: нафта стає аргументом у дискусії про членство України в ЄС, де саме Угорщина системно гальмує рішення. У такому контексті будь-яка пауза в прокачуванні легко продається виборцю як «кара за позицію».
Додатковий фон — те, що Україна, попри війну, досі пропускає російську нафту до сусідів, хоча транзит російського газу вже зупиняла. Це підсилює нерв: Київ неодноразово показував, що енергетичні зв’язки можуть бути переглянуті, але не обов’язково «з примхи».
У самій Словаччині лунає інша теза: нинішня зупинка не б’є критично по енергетичній безпеці, бо є запаси й технічні сценарії. Проте політична температура зростає, бо інфраструктурні збої тепер сприймаються як елемент війни.
Парадокс у тому, що Євросоюз паралельно рухається до повної відмови від російських енергоносіїв. На сторінці REPowerEU Єврокомісія прямо зазначає намір подати в 2026 році законодавчу пропозицію, щоб заборонити імпорт нафти з Росії якнайшвидше, але не пізніше 2027-го.
Саме тому історія з «Дружбою» — не про кілька тижнів простою, а про вікно, яке стрімко зачиняється. Поки діють винятки, окремі столиці можуть торгуватися; коли винятків не стане, важелів буде менше, а рахунок за адаптацію — вищий.
Аналітики фіксують, що Угорщина та Словаччина й далі отримують значні обсяги російської нафти саме через південну гілку «Дружби» в межах європейських послаблень. Це означає: кожна зупинка — удар по звичному ланцюжку постачання і тест на готовність до диверсифікації поставок.
Альтернатива на папері існує — Адріатичний нафтопровід через Хорватію. Але на практиці він став предметом спорів про тарифи, потужності й контракти: MOL і Slovnaft конфліктують із оператором JANAF, а уряди називають маршрут дорогим і ризиковим для економіки.
Це пояснює, чому тема «Дружби» в Братиславі й Будапешті завжди перетворюється на політичний сюжет. Коли диверсифікація поставок болісна, легше говорити про «чужий тиск», ніж про власну затримку модернізації та інвестицій у переробку.
Україна ж читає ситуацію інакше: будь-яка нафтова інфраструктура на її території — законна ціль для Росії, яка веде системні атаки по енергетиці. У такій рамці вимагати «швидкого ремонту» без урахування безпекових ризиків — щонайменше спрощення.
Водночас не можна ігнорувати, що енергетика вже була полем взаємних звинувачень між Києвом і Будапештом. Дослідження OSW описувало, як атаки/збої навколо «Дружби» інтерпретуються в Угорщині як тиск через європейську інтеграцію України — навіть коли реальні причини лежать у військовій площині.
Тому нинішній конфлікт радше про політичні рамки, ніж про гайки й зварювання. Якщо «ремонт трубопроводу» подається як кнопка, яку Київ «не натискає», — це підживлює наративи, що Україна нібито використовує енергію як зброю проти ЄС.
Для Брюсселя ризик подвійний: по-перше, розкол усередині Союзу на тлі війни; по-друге, збереження російських потоків через винятки, які підривають санкції ЄС морально й політично. Саме тому дискусія про дедлайни 2027 року стає дедалі жорсткішою.
Фіцо, зі свого боку, тримає лінію «прагматизму» щодо Москви й критикує військову підтримку Києва, а енергетику використовує як доказ «реалій на землі». У цьому стилі будь-яка аварія на «Дружбі» — зручний привід підсилити торг із партнерами.
Раніше «Дейком» показував, як Братислава вибудовує аргументацію довкола російського палива, — зокрема в тексті про вимогу зберегти імпорт і контракти на довший горизонт.
Найімовірніший сценарій на найближчі тижні — технічне відновлення прокачування, але політичний осад залишиться. Бо поки Угорщина блокує членство України в ЄС, будь-який збій на «Дружбі» автоматично підозрюватимуть у «умислі», навіть без підтверджень.
Якщо ж ЄС справді доведе до кінця план відмови від російської нафти до 2027 року, нинішні суперечки стануть репетицією важчого: хто й за чий кошт платить за переорієнтацію. І тоді головним питанням буде вже не «хто затримав», а «хто підготувався».
