У культурі XXI століття Папа Римський перестав бути лише фігурою релігійною — він упевнено посідає місце персонажа у фільмах, серіалах та літературі. Ці медіа‑проєкти дозволяють глядачеві та читачеві зазирнути за довгі стіни Ватикану, у кабінети конклаву та навіть у серце внутрішніх сумнівів понтифіка. Ось найвідоміші три з них:
«Два Папи» («The Two Popes»), 2019 р., реж. Фернандо Мейреллес
Цей художній фільм Netflix — водночас драматична біографія і змодельована бесіда двох найбільш суперечливих фігур сучасного папства: Папи Венедикта XVI (у виконанні Ентоні Хопкінса) та кардинала Бергольйо, який незабаром стане Франциском (Джонатан Прайс).
Структура: кардинали збираються в Сікстинській капелі після смерті Івана Павла II; великий ескіз процесу виборів, але центральна подія — нічна розмова в коридорах і в… туалеті, де Бергольйо підспівує «Dancing Queen» гурту ABBA.
Сенс: контраст між суворим богословом‑консерватором і пастирем‑реформатором дозволяє побачити, як через діалог і взаємоповагу народжується нова ера.
Рецензія: А.О. Скотт у New York Times відзначив, що фільм показує Бергольйо як «спасителя», готового визнати власні помилки й відкрити двері реформам.
Де дивитися: на Netflix.
«Hope: The Autobiography» (Надія: автобіографія), 2024 р., Франциск
У січні Франциск уперше дозволив опублікувати власну розповідь — ту саму автобіографію, в якій він згадує дитинство в Буенос-Айресі, родину емігрантів і перші роки в єзуїтському чині.
Про що: спогади про «сумочку-бабцю» (bag‑lady aunt), життя в аргентинській столиці, любов до футболу та раннє виявлення служіння бідним.
Джерела натхнення: власний досвід мігрантів у сім’ї й життєві історії сусідів привели його до глибокої солідарності з переселенцями.
Найрезонансніші моменти:
- Згадка про дві неуспішні спроби замаху в Іраку (яких офіційно не підтвердили місцеві влади).
- Підкреслення ролі гумору: у Times вийшов уривок, де Папа пояснює, чому сміх — це шлях до віри й взаєморозуміння.
Відчуття: біографія оголює внутрішнього Бергольйо — цілеспрямованого, але водночас скромного і вразливого, що формувало стиль його понтифікату.
«Конклав» («Conclave»), 2024 р., реж. Едвард Бергер
Цей фільм — перше в історії художнє осмислення найзакритішого виборчого процесу в світі.
Сюжет: у центрі — боротьба за вплив між кардиналами та драматургія закриття дверей Сікстинської капели.
Деталі достовірності:
- Знищення кільця покійного Папи.
- Урочисті Латинські клятви.
- Процедура згоряння й вивішення димового сигналу.
- Перевірка на наявність «жучків» і спецзасобів прослуховування.
Акторський склад: серед багатьох імен — Ральф Файнс у ролі одного з ключових прелатів.
Рецензії: Манола Даргіс назвала стрічку «гострим, стильним політичним трилером», що водночас відкриває суть церковної машини.
Де дивитися: широкий реліз на платформах (Amazon Prime, Apple TV та ін.).
Чому це важливо
Разом ці три твори дають об’ємний портрет сучасного папства:
- «Два Папи» — драма двох особистостей, що визначили напрямок Церкви: консерватизм проти реформи.
- Автобіографія Франциска — джерело натхнення й екзистенційної «щирості»: спогади формують його цінності як душпастиря бідних і мігрантів.
- «Конклав» — технічний розбір механізму обрання нового Папи, що наступні покоління мало не бачитимуть як «чорний ящик» католицької демократії.
Ці твори можуть слугувати відправною точкою для глибокої культурологічної дискусії:
- Філософія лідерства: чи має Церква бути інституцією різких авторитарних рішень, чи навпаки — відкритим майданчиком для діалогу?
- Екзистенційні теми: як поєднати духовність із щоденною реальністю пересічних людей?
- Інституційна таємниця: наскільки ефективною є закрита модель конклаву в епоху відкритої інформації?
Через художнє й документальне осмислення понтифікату Франциска світ отримав унікальну можливість долучитися до великої політико‑релігійної гри, проте водночас залишитися учасником неформальної розмови про віру, дружбу, сумніви та надію. І хоча Франциск уже відійшов у вічність, його образ — весела й критична усмішка Бергольйо з «Dancing Queen» у вушному пристрої, спогади про аргентинський гумор у автобіографії та гул конклавних дзвонів — надовго залишаться в наших серцях та на екранах.
