Щоб рятувати життя, українські бойові медики повинні залишатися живими.
Отже, глибоко всередині позиції, яку солдати називають "чорним лісом" на сході України, медичний корпус 63-ї механізованої бригади намагається залишатися непомітним. Нульова лінія - там, де російські та українські війська розмістилися в окопах в межах видимості один одного - знаходиться всього за півтора чи два кілометри від них.
Знаковий червоний хрест, намальований на боці бронемашини бригади, майже не захищає від ворожого вогню. Насправді, кажуть солдати, він робить їх мішенню. Вони ретельно маскують машину до тих пір, поки вона не знадобиться - що часто трапляється в ці дні, коли російські війська проводять хвилю за хвилею штурмів.
Автомобіль стоїть на бойовому медичному пункті, який є важливою ланкою в ланцюжку надання допомоги солдатам, пораненим на фронті. Часто це перша зупинка перед відправкою до стабілізаційних пунктів, віддалених від бойових дій, а потім до передових медичних центрів, де проводяться складніші операції, наприклад, ампутації кінцівок.
Медики на бойових форпостах надають базову травматологічну допомогу, зокрема вправляють кістки, накладають джгути, дають знеболювальні препарати, а подекуди переливають кров.
Бронетехніка необхідна для виїзду на передову, щоб забрати загиблих і поранених українських військових. Тайлер Хікс
Поранені українські військові їдуть на бронетехніці з медиками на місце, де їм будуть надавати поранені. Тайлер Хікс
Переміщення тіл двох українських військових з бронетехніки у фургон для транспортування до моргу. Тайлер Хікс
Життя медиків обертається навколо рутини.
"Є лише два варіанти: Або ти на службі, або відпочиваєш", - каже лейтенант Андрій, 27-річний стоматолог, який був мобілізований влітку 2022 року і зараз є провідним медиком бригади. Як і інші солдати, він попросив не називати його прізвище відповідно до військового протоколу.
"Ти прокидаєшся вранці, збираєшся і йдеш, - каже він. "Без зайвих роздумів".
Поки він говорив, по радіо пролунало термінове повідомлення.
"Двоє загиблих. Вилітайте."
Настав час їхати. Василь, черговий водій, подивився на небо, шукаючи російські літаки.
"Зараз так багато безпілотників і камікадзе, - сказав він. "Вони полюють на нас".
На щастя для них, хмари висіли низько і важко, обмежуючи дальність видимості.
Василь витягнув бронетранспортер з-під кущів, солдати перевірили спорядження, і вони знову вирушили в дорогу.
Вони ще не знали, що це буде не рятувальна місія. Двоє українських солдатів загинули там, де впали. Коли команда прибула, все, що вони могли зробити, це загорнути тіла в чорні поліетиленові мішки і відвезти їх.
"Найкращий досвід - це коли ти рятуєш важкопораненого солдата, - сказав лейтенант Андрій. "А найгірший - коли не можеш допомогти".
Військовослужбовці 63-ї окремої механізованої бригади на передовій у Кремінському лісі, поруч позиції росіян. Тайлер Хікс
Бійці української 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на позиціях у лісі. Тайлер Хікс
Бойовий медик чекає на тіла двох українських воїнів, які загинули поруч. Тайлер Хікс
"Я не можу назвати це рутиною, - каже лейтенант Андрій. "Це наш обов'язок. Але до чужого болю не можна звикнути".
Масштаби та інтенсивність війни в Україні, яка то вщухає, то спадає протягом двох років, але рідко коли вщухає, важко уявити. Військові медики та їхні команди часто бачать найгірше.
"Це не можна описати словами", - каже Василь.
До війни він був провідником поїзда, а через три дні після початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року пішов добровольцем. Оскільки він провів 45 днів у Бахмуті до того, як його захопили російські війська, його вже ніщо не шокує.
"Руки і ноги, шматки тіл, - каже він, намагаючись описати побачене. "Я відчував ненависть до росіян. Я був вихований у патріотичному дусі. Я люблю Україну. Я був готовий її захищати. І зараз я це роблю".
Хоча зброя, якою вбивають, еволюціонувала від мечів і мушкетів до вибухових дронів і термобаричних бомб, солдати вмирають так само, як і століттями.
Вони стікають кров'ю. Органи відмовляють. Травми не дають можливості вдихнути. Час стає ворогом.
Стабілізаційні медики працюють у те, що американські військові називають "золотою годиною" - проміжок часу, коли життя може бути врятоване або втрачене. За словами лейтенанта Андрія, лише подолання короткої відстані від їхнього бункера до нульової лінії і назад може зайняти від 30 хвилин до години, часто під виснажливими обстрілами.
Бойові медики, включно з американським волонтером, чекають ніч на своїх позиціях. Тайлер Хікс
Чайник гріє воду для чаю на посаді медиків. Тайлер Хікс
Солдат запалює свічку в пам'ять про голод 1930-х років у радянській Україні, який забрав життя мільйонів людей. Тайлер Хікс
"Одного разу, коли ми їхали на евакуацію вночі, ми випадково заїхали на російські позиції", - розповів лейтенант Андрій.
Російською мовою українські солдати розмовляють часто, і вони не одразу зрозуміли, що опинилися на ворожій території.
"Ми запитали, чи є у них поранені, - розповідає він. "Вони відповіли, що мають власний транспорт. Ми попросили їх швидко вирішити, чи потрібна їм допомога, оскільки нам потрібно було виїжджати. Вони почали оточувати нашу машину. Ми зрозуміли, що щось не так".
Українці стрибнули у свій автомобіль і поїхали геть.
"Росіяни стріляли по нас, - каже він. "Але нам вдалося виїхати і навіть знайти наших поранених, яких ми мали евакуювати".
Українські військові не оприлюднюють детальну інформацію про втрати або статистику одужання поранених, але близько 70 відсотків усіх українських бойових смертей і поранень є наслідком російських артилерійських і ракетних обстрілів, згідно з даними американської неурядової організації Global Surgical and Medical Support Group. Група надає хірургічну підтримку Україні від початку повномасштабного вторгнення Росії майже два роки тому.
Іноді бої настільки запеклі, що медики не можуть дістатися до лінії фронту, щоб евакуювати поранених. Вони чекають, щоб почути, чи потрібні вони в іншому місці, а потім мчать вибоїстими дорогами, щоб завантажити поранених солдатів у броньовані машини, лікуючи поранення голови та інші травми на зворотному шляху до стабілізаційного пункту.
Медики на стабілізаційному пункті надають допомогу пораненим українським бійцям, яких потім доставлять до найближчих лікарень. Тайлер Хікс
Водій бронетехніки, якою їздили медики, повертаючись із прийому на передову. Тайлер Хікс
Водій чекав біля бронемашини із закривавленими носилками, притуленими до дерева. Тайлер Хікс
Електронне глушіння і підслуховування ускладнюють передачу інформації про характер поранень з поля бою. Росія неодноразово обстрілювала медичні заклади, кажуть українські медики та представники ООН, тому польові шпиталі мають бути замасковані та розташовані подалі від фронту. Евакуація повітрям неможлива через щільність протиповітряної оборони поблизу фронту.
Лікування поранених солдатів також ускладнюється структурними проблемами, які є спадщиною радянської системи: неефективне управління, брак кваліфікованих інструкторів, напруженість у відносинах між медиками на місцях і командуванням у Генеральному штабі, а також залежність від волонтерів, які закуповують більшість матеріалів.
У листопаді президент Володимир Зеленський звільнив командувача Медичних сил Тетяну Остащенко, замінивши її на Анатолія Казмірчука, начальника військового шпиталю в Києві.
"Потрібен принципово новий рівень медичного забезпечення наших військових, - сказав пан Зеленський, оголошуючи про ці зміни. "Від якісних джгутів до повної діджиталізації та прозорості у постачанні, від якісної підготовки до чесної комунікації з бойовими медиками в тих підрозділах, які функціонують належним чином та ефективно".
Лейтенант Андрій розповів, що іноді дивується тому, як багато його команда може зробити, зважаючи на обставини.
"Якими б виснаженими ми не були, ми знаємо, за що воюємо, - каже він. "Ми боремося за нашу Батьківщину. За нами стоять наші сім'ї та діти. Вони хочуть жити в мирі, процвітати, бути щасливими".
"Ми будемо стояти стільки, скільки буде потрібно", - сказав він.
Солдат 63-ї механізованої бригади йде через окоп у Донецькій області на сході України. Тайлер Хікс
