Україна як полігон для військово-технологічного прориву
На початку липня увага медіа привернула на перший погляд звичайна дипломатична подія — підписання меморандуму про партнерство між урядом України та компанією Swift Beat. Поруч із міністром оборони Рустемом Умєровим стояв не просто бізнесмен, а одна з найвпливовіших фігур у глобальному технологічному середовищі — Ерік Шмідт, колишній CEO Google.
Його присутність не була випадковою. Офіційна церемонія за участі президента Зеленського стала сигналом: Україна робить ставку на високі технології у війні, а Шмідт — на Україну як ключову ланку в реалізації власного бачення нової епохи штучного інтелекту на полі бою.
Партнерство виглядає взаємовигідним. Для України — це безперешкодний доступ до новітніх розробок і швидке впровадження інновацій без бюрократичних перепон. Для Шмідта — це шанс перетворити ідеї, викладені ним у численних виступах і публікаціях, у реальні системи, що працюють на полі бою.
Один з його дронів уже показав виняткову ефективність у боротьбі з безпілотниками, які щодня атакують українські міста. Цей апарат вирізняється точністю, автономністю й здатністю діяти в умовах складної електронної боротьби.
Але цей союз має й інший, менш очевидний бік. Вітання на високому рівні, фото з президентом, офіційні заяви — усе це викликає запитання в українській miltech-спільноті. Чому саме Ерік Шмідт? Що його справді привело до України? І головне — якою ціною буде ця співпраця?
Від Google до дронів: трансформація Еріка Шмідта
Ерік Шмідт — фігура епохальна. Очоливши Google у 2001 році, він перетворив технологічний стартап на одну з найвпливовіших компаній ХХІ століття. Його стиль керівництва, стратегічне мислення та здатність втримувати баланс між інновацією та бізнесом зробили Google символом глобальної цифрової революції.
Але після виходу з управління компанією Шмідт не відійшов у тінь. Навпаки — він став активним гравцем у політичному й військовому просторі США, зокрема в питаннях національної безпеки та розвитку штучного інтелекту.
Його вплив зростав не через формальні посади, а через здатність бачити майбутнє. Він очолив Національну комісію з питань штучного інтелекту, яка формувала рекомендації для американського уряду у контексті технологічної конкуренції зі стратегічними суперниками — Китаєм і Росією.
У численних публікаціях Шмідт порушував питання автономної зброї, кібербезпеки та швидкої цифровізації військових систем. Але лише з початком широкомасштабної війни в Україні ці ідеї почали втілюватися у життя.
Його інтерес до України не випадковий. Саме тут зараз — найінтенсивніше бойове випробування сучасної автономної техніки. Україна, на думку Шмідта, — це не лише фронт проти російської агресії, а й поле для перевірки рішень, що можуть змінити саме поняття війни.
Нові війни: не кулі, а алгоритми
Шмідт переконаний, що світ входить у фазу нової війни — війни, де домінуватимуть не бронетехніка чи кількість особового складу, а здатність створювати й застосовувати автономні системи на основі штучного інтелекту.
У своїй спільній статті з генералом Марком Міллі у журналі Foreign Affairs він пише: США не готові до нової форми конфліктів. Американська армія, за їхньою оцінкою, досі має вразливу інфраструктуру, не пристосовану до масованих атак дронів і не інтегровану з сучасними ШІ-рішеннями.
Шмідт не просто критикує — він пропонує альтернативу. Його бачення ґрунтується на концепції повної автономності бойових систем, де людський фактор відіграє роль не солдата, а оператора-стратега.
Його дрони — не просто літаючі об’єкти з камерами. Це складні комплекси, здатні самостійно приймати рішення, адаптуватися до змін у бойовому середовищі та взаємодіяти з іншими системами.
Він називає це “швидкістю рішень”: у майбутньому, на його думку, перемагає не той, хто має більше ресурсів, а той, хто швидше ухвалює правильне рішення. І саме тут ШІ грає ключову роль.
Таке бачення не нове, але лише в Україні воно отримує справжнє випробування. Реальна війна, реальні атаки, справжня потреба в рішеннях, що працюють сьогодні, а не через кілька років.
Стратегія чи амбіція: що стоїть за вибором України?
Участь Еріка Шмідта у військовому партнерстві викликає полярні реакції. З одного боку — ентузіазм: Україна стає майданчиком для найсучасніших технологій. З іншого — недовіра: хто насправді виграє від цієї співпраці?
Частина українських miltech-фахівців висловлює побоювання щодо справжніх мотивів Шмідта. Чи не використовує він Україну як тестову лабораторію для рішень, які потім продаватиме в США чи іншим союзникам? Чи не стане це прецедентом втручання зовнішнього гравця в критично важливу сферу національної безпеки?
Є і практичні застереження. У країні вже діють десятки українських розробників дронів, які часто стикаються з браком ресурсів, уваги держави чи належної інфраструктури для масштабування. Участь таких гігантів, як Swift Beat, може змістити фокус державної підтримки на користь іноземних гравців.
Також є питання контролю: хто керуватиме даними, зібраними такими системами? Якою буде роль української сторони в управлінні технологіями? Чи матиме держава реальний вплив на інтелектуальну власність, що створюється у партнерстві?
Нарешті, не всім подобається, як швидко й без зайвих процедур відбувається входження таких компаній на український ринок. Це сприймається як порушення рівних правил гри, особливо на тлі складнощів, з якими стикаються місцеві ініціативи.
Моральні дилеми війни майбутнього
Утім, найбільше питання, яке порушує постать Шмідта в Україні, — не технічне і навіть не геополітичне. Це питання моральне.
Що означає перехід до автономних бойових систем у країні, яка щодня втрачає людей? Яким буде місце людини в новій структурі війни? Чи не ризикуємо ми в погоні за ефективністю втратити людяність?
Ерік Шмідт не уникає цих тем. У публічних виступах він визнає: автономна зброя — це виклик не лише для генералів, а й для філософів. Але він також упевнений: ігнорувати ці виклики — значить програти.
Для України участь у таких експериментах може стати як історичним проривом, так і небезпечним кроком. Надто висока ціна — втрата контролю над власною безпекою або ж залежність від зовнішніх постачальників критичних технологій.
Питання про майбутнє війни не можна звести лише до перемоги чи поразки. І Шмідт, як стратег, це добре розуміє. Але чи розуміє це держава? І чи має вона власну стратегію в епоху нової війни?
