Франція підвищує тон у космічній безпеці. Новий командувач Космічного командування генерал Венсан Шюссо заявив: «ворожа або недружня активність» у космосі різко зросла після 2022 року. За його словами, методи впливу диверсифікувалися і стали буденністю.
Йдеться про глушіння зв’язку, осліплення оптикою та лазерами, кібератаки на супутникову інфраструктуру. Конфлікт в Україні довів, що космос — це повноцінний театр операцій. Від навігації та розвідки до зв’язку — все стає ціллю гібридних операцій.
Париж не вперше сигналізує про ризики. Ще 2018 року Франція публічно звинуватила РФ у спробі шпигунства за секретним франко-італійським супутником. Відтоді підозрілі зближення і маневри стали частішими, хоч деталі рідко розкриваються.
Москва відкидає звинувачення і просуває тезу про «беззбройний космос». Водночас США заявляли про здатність РФ виводити на орбіту інспекторські чи навіть ударні апарати. Наративи розходяться, але технічні індикатори вказують на зростання загрози.
Китай, другий після США за державними видатками на космос, також пришвидшує розвиток можливостей. На думку Шюссо, «кожен день приносить запаморочливий прогрес»: нові сузір’я, нові методи дії, які виходять за рамки звичних сценаріїв.
Тривога звучить не лише з Парижа. Велика Британія і Канада публічно попереджають про зростання ризиків для супутників. Лондон наголошує: залежність економіки й оборони від космосу зростає, а загроза масштабу, складності та швидкості — еволюціонує.
Канадське командування додає конкретику: на орбіті вже понад дві сотні потенційних антиспутникових засобів. Це безпосередній ризик для зв’язку, спостереження Землі, моніторингу космічного простору — фундаментальних функцій держав і бізнесу.
Відповідь Заходу — нарощування стійкості та спроможностей. Німеччина проектує багаторівневе сузір’я зв’язку і спостереження у кількох орбітальних шарах, першу чергу планують завершити до 2029 року. Пріоритет — захист власних систем і інтероперабельність.
Франція ставить на підвищення живучості своїх активів, особливо у низькій орбіті, де стрімко зростає конкуренція. Паралельно Париж збільшує частку у Eutelsat для посилення OneWeb — європейської відповіді на Starlink у сегменті LEO-констеляцій.
Шюссо відкрито говорить і про наступальну складову. Мета — перейти від «бачити і розуміти» до «бачити, розуміти і діяти», створивши спектр ефектів у космосі. Йдеться про демонстратори-патрульні апарати і поверхнево-космічні спроможності впливу.
Це не означає негайну мілітаризацію орбіти, але фіксує тренд: стримування потребує інструментів примусу й заперечення доступу. Без них будь-які «правила поведінки» залишаються декларацією, особливо коли опоненти не визнають власних дій.
Для Європи питання має і промисловий вимір. Космічні служби — це навігація, фінанси, енергетика, логістика. Атака на супутники б’є по платежах, мережах, безпілотних системах і критичній інфраструктурі. Вартість простою вимірюється мільярдами.
Водночас LEO-сегмент переживає «велику конвергенцію». Приватні мегасузір’я, як Starlink і OneWeb, стали ключовою опорою зв’язку і резервних каналів. Держава більше не монополіст: партнерство з комерційними операторами — питання нацбезпеки.
Стратегія стійкості спирається на три кити: мультиорбітальність, дублювання та швидке відновлення. Констеляції у LEO, MEO і GEO мають взаємно підстраховуватися. На рівні наземної інфраструктури — шифрування, кіберзахист і рознесення вузлів.
Окремий фронт — ситуаційна обізнаність у космосі (SDA/SSA). Без точного трекінгу об’єктів немає ні атрибуції атак, ні правового реагування. ЄС і НАТО вкладають у датчики, алгоритми й обмін даними, зменшуючи «туман війни» на орбіті.
Правовий режим відстає від технологій. Договори доби холодної війни не покривають кібероперації, лазерні осліплення чи «тихі» інспектори. Європі та союзникам доведеться оновлювати норми — від правил зближення до стандартів атрибуції інцидентів.
Паралельно триває гонка у засобах заперечення доступу (A2/AD) у космосі. Від наземних перешкод і навмисного «шума» до орбітальних апаратів, здатних зближуватися і створювати загрозу. Сіра зона між «тестом техніки» і «ворожою дією» розширюється.
Цифрові тіньові операції стають нормою. Атака на наземні сегменти, ланцюги постачання, станції керування часто дешевша і непомітніша за кінетичні засоби. Тому кіберстійкість космічних систем — не додаток, а базовий елемент оборони.
Висновок для політики очевидний: космос — не «висока наука», а основа щоденної безпеки й економіки. Франція, Німеччина, Британія і Канада синхронізують дорожні карти, бо ризики вже вийшли за межі національних кордонів і галузевих стандартів.
Для бізнесу це сигнал до інвестицій у захист: від стійкої архітектури констеляцій до планів безперервності і страхування кіберризиків. Оператори, що доведуть живучість сервісів у стресі, отримають премію довіри на перенаселеному ринку.
Головна теза Шюссо звучить без прикрас: епоха «доброзичливого космосу» минула. Європа має бути готовою не лише рахувати маневри опонентів, а й швидко нейтралізувати загрози. Саме так космос перестає бути «високим ризиком» і стає керованим доменом.
