Французький бюджет 2026 року знову не ухвалили до кінця року. Депутати і сенатори погодили лише «спеціальний закон», який дозволяє державі працювати в січні, поки сторони повернуться до торгу вже після свят.
Цей спеціальний закон фактично «перекочує» видатки 2025-го у 2026-й: держава може фінансувати базові послуги, збирати податки та залучати борг. Але це тимчасова латка, а не рішення для економіки та інвестицій.
Причина повторення сценарію — політичний глухий кут у Національних зборах після виборів, що принесли «підвішений» парламент. Жоден блок не має більшості, а уряд Франції змушений шукати ситуативні компроміси й часто їх не знаходить.
Прем’єр Себастьєн Лекорню отримав кілька додаткових тижнів, щоб виторгувати угоду й не повторити долю попередників, яких зносили через бюджетні провали. Зараз він балансує між вимогами лівих і правих та загрозою вотуму недовіри.
Публічно навіть Марін Ле Пен підтримала паузу, назвавши це «різдвяним перемир’ям» у політичній війні. Це не союз, а скоріше небажання брати на себе відповідальність за негайний урядовий крах у святковий період.
Однак для фінансів країни «перемир’я» небезпечне. Дефіцит бюджету тримається на високих рівнях, і тимчасовий режим лише відкладає рішення щодо скорочень, податків і структурних реформ, які доведеться ухвалювати вже в січні.
Лекорню публічно ставить ціль: знизити дефіцит бюджету нижче 5% ВВП до 2026 року. На ринку це читають як сигнал інвесторам і рейтинговим агенціям, що Париж принаймні визнає проблему, але політична математика проти нього.
Паралельно зростає державний борг Франції. За даними, які цитує французька статистика, борг у третьому кварталі 2025 року сягнув близько 3,482 трлн євро (часто округлюють як 3,5 трлн євро), або 117,4% ВВП.
Ця цифра політично токсична: Франція — серед найбільш закредитованих країн єврозони, і будь-яка затримка з бюджетом автоматично підживлює дискусію про довіру до держави та майбутню вартість запозичень.
Тимчасовий закон зберігає зарплати держслужбовців і роботу шкіл, поліції та лікарень, але блокує нові проєкти. У практичному сенсі це заморозка: можна «не впасти», але неможливо запускати великі програми й інвестиції.
Переговори зірвалися в останній момент через розбіжності щодо податків і скорочення видатків. Праві тиснуть на урізання, ліві вимагають більшої фіскальної справедливості та захисту соціальних статей, а крайні фланги уникають торгу.
Окрема мінна тема — стаття 49.3, яка дозволяє уряду протиснути закон без голосування. Лекорню намагався нею не користуватися, щоб не вибухнула політична криза, але дедалі більше аналітиків прогнозують, що він усе одно буде змушений.
Щоб залучити соціалістів, прем’єр пішов на поступки навколо пенсійна реформа та пообіцяв призупинити найконфліктніші елементи. Це вже дало результат у соціальному блоці, але переносить головний конфлікт у «звичайний» бюджет.
Усе це накладається на питання соціальне страхування: Франція витрачає багато на соціальну модель, і будь-яке різке урізання може вдарити по рейтингах влади та спровокувати протести. Тому компроміс буде болючим або косметичним.
Фінальний ризик — репутаційний. Коли країна другий рік поспіль заходить у січень без повного бюджету, це нормалізує нестабільність і підсилює відчуття керованості «на автопілоті». Саме на цьому тлі радикали ростуть швидше за центр.
Січень стане тестом, чи здатна система повернутися до раціональної домовленості. Якщо компроміс знову зірветься, Франція ризикує не лише новими урядовими кризами, а й дорожчим боргом та гіршими умовами для економіки в 2026-му.
