На перший погляд, вибори в Данії дали Метте Фредеріксен те, чого вона й домагалася: її Соціал-демократи знову стали найбільшою партією. Але це перемога з обмеженим ресурсом, бо країна не дала прем’єрці ясного мандата на продовження нинішньої моделі влади.
Фінальний підсумок у данській частині Фолькетингу виявився промовистим: Social Democrats взяли 21,9% і 38 мандатів, «червоний блок» — 84 місця, «синій блок» — 77, а Moderates Ларса Льокке Расмуссена — 14. Це означає відсутність більшості й неминучі складні переговори.
У цьому і полягає головний парадокс кампанії. Фредеріксен справді отримала політичний бонус за жорстку лінію щодо Гренландії та конфронтації з Дональдом Трампом, але виборець у підсумку голосував не лише за геополітичну твердість, а й за стан щоденного життя всередині країни.
За оцінкою редакції Дейком, данський виборець не відкинув Фредеріксен, але й не підтвердив її право керувати без суттєвих поступок. Це не референдум довіри, а швидше попередження: уряд Данії може зберегтися лише ціною нового балансу між безпекою, добробутом і коаліційною гнучкістю.
Формально позиція прем’єрки все ще найсильніша. Саме її партія фінішувала першою, а данська парламентська система майже завжди приводить до коаліцій, а не до однопартійного правління. Але фактично її поле для маневру звузилося, бо жоден із природних сценаріїв не виглядає легким.
Нинішній результат б’є насамперед по її політичній конструкції останніх років. Коаліція Social Democrats, Venstre і Moderates була першою за десятиліття спробою стабілізувати парламент Данії через уряд «через середину». Тепер виборець показав, що така центристська формула не переконала ні лівих, ні правих.
Це добре видно по супутніх результатах. Зліва помітно зміцнилася Green Left, яка взяла 11,6% і 20 мандатів, а справа додали сили Liberal Alliance та Danish People’s Party. Тобто простір для великого центру не зник, але став значно дорожчим у політичному сенсі.
Не менш показово, що навіть зовнішньополітична криза не стала головною віссю голосування. За даними AP і Reuters, виборців більше хвилювали економіка, вартість життя, довіра до соціальної держави, охорона здоров’я, довкілля, сільське господарство та міграція, а не сама лише суперечка довкола Гренландії.
Саме тому кампанія Фредеріксен дала лише частковий ефект. Університетський дослідник Каспер Меллер Гансен прямо казав, що на темах США, України і Гренландії прем’єрка отримує імпульс, але «на домашньому полі» її серйозно випробовують. І підсумок виборів цю оцінку радше підтвердив, ніж спростував.
Найгострішим внутрішнім маркером кампанії став податок на багатство. Фредеріксен запропонувала 0,5% податку на великі статки, який торкнувся б приблизно 20 тисяч найбагатших данців і мав би дати близько 6 млрд крон на шкільні та соціальні пріоритети. Для лівого електорату це був сигнал повернення до класичної соціал-демократії.
Але для бізнесу і правоцентру ця ініціатива стала доказом іншого: Фредеріксен намагається одночасно зберегти центризм в уряді й ліву риторику на виборах. Така подвійність і пояснює, чому вона не змогла перетворити власну міжнародну жорсткість на переконливу домашню більшість.
Друга болюча тема — міграція. Данія і без того має одну з найжорсткіших ліній у Європі, але Фредеріксен у кампанії знову посилила риторику: йшлося і про «аварійне гальмо» для притулку, і про жорсткіший підхід до іноземців без законного статусу. Це мало втримати правоконсервативний дрейф електорату.
Втім, ця стратегія теж має межу. Коли соціал-демократи запозичують мову правих, вони не завжди повертають собі правого виборця, зате ризикують роздратувати лівого. Звідси й посилення крайніших сил по обидва боки: частина країни захотіла більш послідовного лівого курсу, інша — більш жорсткого правого.
Особливу вагу тепер має фігура Ларса Льокке Расмуссена. Його Moderates посіли не перше місце, але знову опинилися в ролі арбітра. Саме він уже сигналізує відкритість до переговорів про уряд «через середину», тоді як без нього ані лівий, ані правий табір не мають очевидної траєкторії до керованої більшості.
Це означає, що Расмуссен став не просто «короледілом», а політиком, який може нав’язати формат майбутнього кабінету. Для Фредеріксен це неприємно: ще вчора вона була безумовним центром системи, а сьогодні змушена переконувати партнера, який сам прагне визначати архітектуру наступного уряду.
Ситуацію ускладнює і позиція Венстре. Лідер партії Троельс Лунд Поульсен уже після голосування дав зрозуміти, що хотів би бачити синій, правоцентристський уряд, а не ще один союз із соціал-демократами. Якщо ця лінія збережеться, переговори про повторення старої коаліції стануть значно важчими.
Отже, у Фредеріксен є щонайменше три сценарії, і кожен проблемний. Перший — зберегти або відновити широкий центристський формат. Другий — шукати лівішу конфігурацію з опорою на Green Left та інші партії «червоного блоку». Третій — перейти до меншості й купувати підтримку під кожне рішення окремо.
Жоден із цих варіантів не обіцяє швидкого комфорту. Reuters ще до голосування писав, що підсумок можуть вирішувати не лише Moderates, а й представники Гренландії та Фарерів. А AP нагадувало: усього у Фолькетингу 179 місць — 175 від Данії та по два від кожної з двох автономних територій королівства.
Це повертає нас до головного уроку цих виборів. Конфлікт навколо Гренландії дав Фредеріксен образ лідерки, здатної сперечатися зі Сполученими Штатами й мобілізувати союзників. Але він не розв’язав питання, як відповідати на втому від влади, суперечки про соціальну державу і недовіру до центристського компромісу.
Для самої Данії це означає вхід у період повільної політичної збірки. Країна не проголосувала за різкий поворот, але й не дала зеленого світла старій формулі. Після цих виборів у Данії найбільшим дефіцитом стає не переможець, а проста й зрозуміла більшість, здатна довго тримати курс.
У підсумку Метте Фредеріксен лишається фавориткою на формування нового кабінету, але вже не безальтернативною господинею моменту. Вона виграла перегони, проте не виграла право на легке правління. І саме це робить нинішній результат не тріумфом, а початком найскладнішого етапу її прем’єрства.
