Питання гарантій безпеки стало центральним у мирних переговорах щодо України не випадково. Для Києва це не дипломатична формальність, а питання виживання держави після війни. Українське керівництво неодноразово підкреслювало: без чітких і зобов’язуючих гарантій роззброєння неможливе.
Досвід минулих десятиліть навчив Україну скептицизму. Попередні домовленості про безпеку не спрацювали тоді, коли країна найбільше їх потребувала. Саме тому нинішні переговори супроводжуються жорсткою позицією Києва та вимогою максимальної конкретики від західних партнерів.
Найболючішим прикладом провалу гарантій став Будапештський меморандум 1994 року. Тоді Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на політичні запевнення без механізмів захисту. Відсутність юридичної сили й військових зобов’язань відкрила шлях до агресії Росії.
Саме ця історія формує нинішній підхід української влади. Гарантії мають бути не декларативними, а такими, що автоматично запускають допомогу у разі нового нападу. Без цього будь-яка мирна угода розглядатиметься суспільством як тимчасова пауза перед новою війною.
Останній раунд переговорів із США наблизив сторони до рамкового розуміння. У проєктах домовленостей фігурують так звані гарантії «рівня статті 5», що означають колективну відповідь у разі нападу, подібну до механізмів НАТО, але без формального членства.
Серед запропонованих елементів — збереження української армії чисельністю до 800 тисяч військових у мирний час. Фінансування такої структури має здійснюватися за участі західних партнерів, що фактично означає довгострокову військову підтримку України.
Окремим блоком іде питання європейської інтеграції. Вступ України до ЄС розглядається не лише як політична мета, а і як інструмент стримування Росії. Проте конкретні строки членства залишаються невизначеними через складність процедур та позиції окремих держав.
Українські солдати в артилерійському підрозділі обстрілюють російські позиції поблизу Покровська на Донбасі у грудні — Тайлер Хікс
Європейські країни наразі змушені визначитися, що саме вони готові гарантувати. Обговорюється участь так званої «коаліції охочих», до якої входять близько тридцяти держав. Деякі з них не виключають навіть розміщення своїх військових контингентів в Україні.
Водночас позиція США виглядає стриманішою. Вашингтон сигналізує, що не планує прямої військової присутності на українській території. Обговорюється двостороння угода про безпеку, яка потребуватиме затвердження Конгресом і може мати обмежений часовий горизонт.
Тривалість гарантій стала ще одним каменем спотикання. Американська сторона говорить про зобов’язання на 10–15 років, тоді як Київ наполягає на гарантіях на десятиліття. Для України короткі терміни означають ризик політичних змін і втрати підтримки.
Кремль жорстко відреагував на ідею західної військової присутності в Україні. Росія відкрито відкидає такі сценарії та демонструє небажання погоджуватися з мирними пропозиціями, які обговорюють Київ, Вашингтон і європейські столиці.
Наступні зустрічі мають перейти від загальних принципів до конкретних рішень. Символічна нарада європейських радників у Києві покликана показати політичну єдність, але реальні домовленості очікуються вже на рівні лідерів коаліції у Франції.
Попри фокус на гарантіях безпеки, це не єдина проблема переговорів. Питання територій, зокрема ситуація в Донецькій області, залишається надзвичайно чутливим. Жодна з пропозицій поки не отримала повного схвалення всіх сторін.
Один із компромісних варіантів передбачає взаємне відведення військ і створення демілітаризованих зон. Проте для України будь-які територіальні поступки без жорстких гарантій безпеки виглядають політично та стратегічно неприйнятними.
У довгостроковій перспективі саме модель гарантій визначить стабільність регіону. Якщо вони виявляться слабкими, Україна ризикує опинитися в ситуації постійної загрози. Якщо ж будуть реальними й дієвими — це може змінити баланс безпеки у Східній Європі.
Таким чином, гарантії безпеки для України є не додатком до мирної угоди, а її фундаментом. Від того, наскільки конкретними та довготривалими вони стануть, залежить не лише завершення війни, а й майбутнє української державності та всієї європейської безпеки.
