Четверта зима великої війни може стати найважчою для українців не лише через блекаути. Москва системно розширює цілі від електромереж до газової інфраструктури, намагаючись вдарити по головному джерелу тепла й приготування їжі для мільйонів громадян по всій країні.
Попередні зими українці навчилися жити в темряві: павербанки, налобні ліхтарі, торгові центри як точки підзарядки. Ключовим рятівним фактором залишався газ, що забезпечував роботу плит і централізоване опалення. Саме ця опора зараз опинилася під прицілом російських ударів.
За оцінками керівництва «Нафтогазу», газ є джерелом тепла для близько вісімдесяти відсотків домогосподарств країни. Більшість міських кварталів підключені до централізоване опалення, яке безперервно залежить від стабільних поставок та тиску в мережах, а також від цілісності магістральних газопроводів.
Перші два роки повномасштабної російська агресія Кремль переважно уникав прямих ударів по газотранспортній системі. Причина була прагматичною: українська ГТС ще транспортувала російський газ до ЄС. Коли транзит зупинили, цей стримувальний фактор зник, і цілі змінилися миттєво.
Уже в лютому та березні російські ракети й дрони знищили близько сорока відсотків потужностей українського газовидобутку. Це сталося наприкінці опалювальний сезон, тож прямий ефект був пом’якшений, але сигнал був однозначним: газова інфраструктура стає новим полем енергетичний терор.
«Нафтогаз» використав літо для відновлення пошкоджених об’єктів, і до осені видобуток вдалося суттєво підняти. Проте в жовтні Росія перейшла до нової фази: серія атак по свердловинах, сховищах і компресорних станціях знову обвалила потужності, цього разу на шістдесят відсотків.
У деяких містах уже фіксували тимчасову нестачу газу, і це лише початок опалювального періоду. Експерти прямо попереджають: якщо російські удари по газові мережі й далі триватимуть із нинішньою інтенсивністю, питання «чи буде тепло взимку» стане критичним для великих агломерацій.
Резервний варіант у вигляді електрообігрівачів практично відсутній. Енергетична інфраструктура після масованих ракетно-дронових атак уже працює на межі можливостей. Додаткове навантаження через масове підключення обігрівачів може спровокувати нові хвилі аварійних відключень і каскадні збої.
У цих умовах основну відповідь формує «Нафтогаз». Компанія різко нарощує імпорт газу, щоб компенсувати втрати власного видобутку. За перше півріччя 2025 року імпорт, за оцінками експертів, виріс у дев’ятнадцять разів проти аналогічного періоду 2024-го, що безпрецедентно для українського ринку.
Голова «Нафтогазу» Сергій Корецкий оцінює потребу країни на зиму в понад чотири мільярди кубометрів додаткового газу. Вартість цього ресурсу становить близько двох мільярдів доларів. Частину фінансування вже забезпечили європейські інституції й український уряд, але за умов постійних ударів запасу може виявитися недостатньо.
Суттєва перевага України – потужні підземні газосховища, розташовані на значній глибині. Дрони й ракети не здатні фізично дістатися до основних обсягів зберігання газу. Наразі, за словами менеджменту «Нафтогазу», країна вже має близько тринадцяти мільярдів кубометрів у сховищах.
Київ під час відключення електроенергії цього місяця. Відключення електроенергії стають дедалі частішими, оскільки російські атаки на інфраструктуру тривають — Роман Піліпей
Проте проблемою стає не лише видобуток, а й доставка. Російські удари все частіше спрямовані на компресорні станції та магістральні газопроводи, без яких використати навіть повні сховища неможливо. Тобто під загрозою опиняється не стільки фізичний ресурс, скільки здатність системи доставити його до споживачів.
На цьому фоні уряд закликає до раціональної економія газу. Багато будинків із радянським централізованим опаленням традиційно перетоплювали, підтримуючи температуру на рівні двадцяти чотирьох градусів. Тепер кожен зайвий градус – це додатковий ризик для системи в умовах воєнного дефіциту.
Паралельно посилюється робота з міжнародними партнерами. Київ веде переговори з європейськими країнами про довгострокові контракти, активно використовує можливості імпорт газу з країн ЄС, розглядає варіанти закупівель скрапленого природного газу у США та інших постачальників, диверсифікуючи залежності.
Для ЄС це також випробування. Підтримка енергетична безпека України стає частиною більш широкої стратегії протидії російському енергетичному шантажу. Кожен додатковий кубометр, який отримує Київ, зменшує ефективність ударів Кремля по газові мережі й унеможливлює повторення сценарію «зими в темряві та холоді».
На рівні українських сімей ситуація виглядає набагато приземленіше. Родина Коваленків у Києві вже вміє жити без світла, але перспектива залишитися без газу сприймається як справжній жах. Вони обговорюють запасні варіанти: балони, туристичні пальники, твердопаливні пристрої, навіть імпровізовані «грилі на балконі».
Такий побутовий «туризм виживання» стає типовим для великі міста. Люди вчаться жити в умовах, коли централізоване опалення може стати нестабільним, а гаряча вода – розкішшю. Водночас саме готовність адаптуватися й зберігати іронію в найважчі моменти залишається важливим елементом суспільної стійкості.
Для державної політики виклик полягає у відсутності швидких альтернатив. Перехід на індивідуальні системи опалення, масове встановлення теплових насосів чи повна модернізація мереж потребують років і мільярдних інвестицій. У короткостроковій перспективі іншого варіанту, ніж газ, для великих міст фактично немає.
Саме тому удари по газовій інфраструктурі мають виразний стратегічний характер. Росія прагне не лише зруйнувати фізичні об’єкти, а й змусити українців сумніватися у здатності держави забезпечити базові потреби. Звідси – атаки по ТЕЦ, когенераційних установках, магістралях, які живлять цілі райони.
Україна відповідає симетричною логікою. Масовані удари безпілотників по російських нафтопереробних заводах і паливній інфраструктурі мають на меті зменшити доходи, які Кремль отримує від експорту енергоносіїв. Кожен пошкоджений нафтозавод – це удар по фінансовій базі російської воєнної машини.
Енергетична безпека України дедалі тісніше переплітається з безпекою фронту. Втрата тепла взимку паралізує промисловість, логістику, роботу критичних об’єктів і підриває спроможність держави підтримувати оборону. Саме тому захист газові мережі й електроенергетики розглядається як елемент оборонної стратегії.
У підсумку ситуація з газом стала ще одним фронтом, де вирішується не лише питання комфорту, а й питання виживання. В умовах постійних повітряні удари, атак по сховищах і компресорних станціях будь-яке зволікання з допомогою чи реформами може дорого коштувати вже цієї зими.
Проте Україна входить у новий сезон із важливими перевагами: досвідом попередніх років, гнучкою системою зберігання газу, підтримкою партнерів і суспільством, яке вміє адаптуватися. Якщо ці фактори будуть правильно скоординовані, російська ставка на холод може виявитися такою ж провальною, як і ставка на швидкий бліцкриг.
Завдання держави, бізнесу та громадян – зробити все, щоб кожен кубометр палива був використаний раціонально, а кожен удар по енергетичній інфраструктурі не ставав фатальним. Від цього залежить не тільки те, наскільки тепло буде в українських домівках, а й те, наскільки міцною залишатиметься енергетична стійкість країни перед лицем агресії.
