Російська опозиційна партія «Яблуко», яка відкрито виступає за припинення вогню в Україні, заявила, що продовжить політичну кампанію попри посилення тиску з боку держави. Її засновник Григорій Явлінський назвав арешти соратників спробою зірвати підготовку до виборів 2026 року.
«Яблуко» колись було одним із символів ліберальної Росії ранніх пострадянських років, але зараз має лише поодинокі мандати в регіональних парламентах і жодного представництва в Держдумі. Саме це довгі роки створювало відчуття, що партія не становить загрози Кремлю в електоральному сенсі.
Однак у 2025 році ситуація змінилася через війну в Україні та зростання запиту на мирні переговори. Явлінський стверджує: влада боїться, що «Яблуко» може стати майданчиком для тих, хто хоче зупинити бойові дії, і перетворитися на «громовідвід» протестних настроїв напередодні голосування.
У центрі скандалу — кримінальні переслідування одразу кількох фігур партії. Двоє заступників лідерів, Лев Шлосберг і Максим Круглов, опинилися в СІЗО у статусі попереднього ув’язнення. Їм інкримінують «поширення неправди про російську армію», звинувачення вони заперечують.
Ще один помітний діяч, Борис Вишневський, отримав статус «іноземний агент». У російській реальності це не просто бюрократична мітка, а механізм, що відрізає політика від аудиторії, фінансів і легального публічного поля, переводячи будь-яку активність у зону ризику.
Явлінський говорить прямо: дії силовиків спрямовані на те, щоб демотивувати партійні структури і зламати кампанію ще до старту ключового етапу. Для Кремля вигідніше «вичистити» навіть слабкі альтернативи, ніж допустити появу легального каналу для голосування проти війни — особливо якщо антивоєнна позиція оформлена як «припинення вогню».
Засновник «Яблука» робить ставку на тезу, що партія є фактично єдиною організацією в Росії, яка системно представляє позицію за припинення бойових дій. Він публічно припускає, що за правильної мобілізації «Яблуко» може отримати 30–40% підтримки — прогноз, який критики називають завідомо завищеним.
Важливо, що державні соціологічні служби, за даними Reuters, навіть не вимірюють підтримку «Яблука» регулярно. Це показує інший вимір контролю: невигідні явища можна зробити «невидимими» ще на рівні статистики, щоб не створювати відчуття альтернативи й не множити інформаційні приводи.
Кремль виправдовує цензуру «воєнним часом» і потребою зберегти «національну єдність». Водночас у публічному полі системно криміналізуються будь-які формулювання, що відрізняються від офіційної лінії щодо війни в Україні, а суди трактуються владою як «окрема гілка», на яку політики не впливають.
Офіційна позиція Москви зводиться до того, що Володимир Путін залишається найпопулярнішим політиком, а суспільство нібито підтримує цілі війни. Та паралельно з цим зростає суперечність: навіть за високої демонстрованої лояльності до армії, частка громадян, які хочуть мирні переговори, збільшується.
Показовими стали цифри Левада-центру, який сам внесений до переліку «іноземних агентів». Опитування за листопад засвідчило: підтримка російської армії тримається на високому рівні, але водночас 65% респондентів виступають за мирні переговори, і лише 26% — за продовження бойових дій.
Ці дані не означають автоматичної готовності росіян до політичної зміни курсу. У авторитарній системі люди можуть одночасно «підтримувати армію» і хотіти закінчення війни, сприймаючи мир як шлях уникнути мобілізації, економічних втрат і страху за майбутнє сім’ї, а не як етичну позицію.
Саме на цю роздвоєність, схоже, і намагається зіграти «Яблуко». Партія пропонує не радикальний злам, а «приземлену» формулу: припинення вогню й переговори. Для частини аполітичної більшості це може звучати безпечніше, ніж слова «поразка» чи «відповідальність».
Але для Кремля навіть така формула небезпечна, бо вона легалізує думку, що війна в Україні має політичну альтернативу. У системі, де контроль тримається на відсутності вибору, будь-яка організована платформа — навіть слабка — перетворюється на ризик, якщо влучає у масовий запит.
Ключовий інструмент нейтралізації — «вибивання» кадрів і стигматизація. Арешт лідерів, статус «іноземний агент», кримінальні статті за «фейки про армію» працюють як попередження всім іншим: участь у політиці з антивоєнним підтекстом дорівнює особистій небезпеці.
У такій моделі держава не обов’язково забороняє партію офіційно. Достатньо зробити участь у кампанії токсичною: відлякати донорів, волонтерів, кандидатів і медіа. Після цього організація формально існує, але перестає бути конкурентною, втрачаючи здатність масштабуватися.
Риторика Явлінського про можливі 30–40% підтримки має ще одну функцію — психологічну. Вона посилає сигнал прихильникам, що кампанія має сенс, і водночас провокує владу на жорсткішу реакцію, яку можна подати як доказ страху Кремля перед «партією миру».
Проте перспектива виборів 2026 року в Росії не зводиться до відсотків у бюлетенях. Ключове питання — чи допустять «Яблуко» до повноцінної участі: реєстрації кандидатів, доступу до медіа, мітингів, спостереження. Саме ці механізми часто визначають результат більше, ніж реальна підтримка.
Окремо важливо, що Явлінський заявив: він планує залишатися в Росії «що б не сталося». Це демонстративна відмова від еміграційного сценарію і спроба зберегти легітимність «внутрішньої опозиції», яка діє під постійним ризиком, але не поступається політичним полем без бою.
Для України ця історія має дві площини. Перша — практична: зростання частки росіян, які хочуть переговорів, може впливати на довгострокову здатність Кремля вести війну. Друга — ілюзорна: навіть якщо запит на мир росте, це не гарантує готовності російського суспільства прийняти справедливі умови.
Для Європи й Заходу сигнал також жорсткий: «мирні» голоси всередині РФ не отримують простору, натомість стикаються з репресіями. Це означає, що ставка на «внутрішню зміну» в Росії залишається довгим і непередбачуваним шляхом, а короткострокові рішення безпеки доведеться будувати без цього чинника.
Поточний тиск на «Яблуко» показує логіку російської системи: будь-яка організація, здатна оформити суспільний запит у політичну дію, розглядається як загроза, навіть якщо її рейтинги роками були маргінальними. Війна в Україні стала каталізатором, що підсвічує такі точки напруги.
Найближчі місяці дадуть відповідь, чи зможе партія «Яблуко» втримати структуру під ударами і перетворити тему припинення вогню на кампанію, а не лише на заяву. Якщо репресії посиляться, вибори 2026 ризикують стати ще більш «стерильними», без навіть символічної альтернативи.
