Євросоюз опинився в точці, де питання підтримки України неминуче зливається з питанням власноїстратегічної автономії. На тлі втоми Вашингтона, повільного прогресу на фронті та загрози фінансового дефіциту в Києві, в Брюсселі все частіше говорять про заморожені російські активи як про ключ до довгострокового фінансування України.
Після повномасштабного вторгнення ЄС заблокував близько 210 мільярдів євро російських активів, переважно у формі готівки, облігацій та акцій. Це стало найбільшою санкційною мірою проти Москви і водночас єдиним важелем, який реально може перетворитися на джерело стабільного фінансування України без прямих додаткових внесків платників податків.
Центральну роль у цій схемі відіграє Euroclear — клірингова та депозитарна структура, яка фактично є фінансовим сейфом заморожених коштів. Саме там зосереджено понад 180 мільярдів євро, пов’язаних з Росією. Для Брюсселя це не просто цифра, а потенційний фінансовий ресурс, що здатний підперти бюджет України на роки вперед.
Офіційно ЄС уже використовує частину прибутків від цих активів. Відсотки, які нараховуються на заморожені російські гроші, скеровуються в механізми допомоги Україні. Але ця модель дає обмежені суми й не вирішує масштабної проблеми фінансування оборони та відбудови, де йдеться про десятки мільярдів щороку.
Саме тому Єврокомісія просуває більш амбітну ідею: репараційний кредитний інструмент, який базується на заморожених російських активах. Логіка така: Euroclear та інші установи інвестують ці кошти в боргові інструменти ЄС, Євросоюз одержує ліквідність і далі спрямовує її як фінансування України на покриття бюджету й оборонні витрати.
Ключовим елементом задуму є принцип репарацій. Погашення такого боргу формально покладається не на Київ, а на майбутні виплати Росії як держави-агресора. Тобто фінансування України здійснюється зараз, а юридична логіка закріплює, що джерелом кінцевого погашення мають стати репарації Росії за завдану шкоду.
Головний офіс Центрального банку Росії в Москві — Наталія Колеснікова/AFP/Getty Images
За розрахунками Єврокомісії, потреби України в 2026–2027 роках складуть приблизно 135 мільярдів євро: близько 52 мільярдів на функціонування держави і до 83 мільярдів на оборону. Пропонований інструмент міг би забезпечити до 90 мільярдів протягом двох років, знявши частину навантаження з перевантаженого бюджетного механізму ЄС.
Водночас план стикається з серйозним юридичним і політичним опором. Заморожені російські активи формально не конфісковані, а лише заблоковані санкціями. Їх пряме вилучення й перетворення на джерело фінансування України викликає питання про порушення права власності та ризик прецеденту, який матиме наслідки для всієї глобальної фінансової системи.
Найвиразніша опозиція виходить з Бельгії, де юридично розташований Euroclear. Брюссель побоюється, що саме його держава стане першою ціллю позовів Росії або пов’язаних структур. Тому бельгійський уряд наполягає на чітких гарантіях з боку ЄС, що ризики будуть розділені й країна не залишиться «сам-на-сам» із потенційними судовими рішеннями.
Не менш серйозний вимір — безпековий. Низка європейських чиновників відверто пов’язують дивні активізації російських дронів, у тому числі над бельгійськими аеродромами й військовими об’єктами, з непрямим шантажем щодо заморожених активів. Дмитро Медведєв прямо попереджає, що конфіскація коштів буде сприйматися як акт агресії, який «виправдовує війну».
Ці погрози посилюють страх перед можливими симетричними чи асиметричними відповідями Москви. Росія все ще утримує на своїй території значні західні активи – від заводів до капіталу банків. Будь-яке різке рішення ЄС щодо заморожених російських активів може спровокувати націоналізацію цих активів, що вдарить по європейських та американських інвесторах.
Щоб обійти пряме юридичне зіткнення, Єврокомісія пропонує обережну конструкцію. Формально активи залишаються власністю російських суб’єктів і не конфіскуються. Використовується лише фінансовий потік — відсотковий дохід та можливість розміщення цих коштів у боргові інструменти ЄС. Таким чином створюється дистанція між політичним рішенням і юридичним титулом.
Комісія також наполягає, що для запуску механізму достатньо кваліфікованої більшості — 15 з 27 держав-членів, які представляють 65% населення. Це спроба обійти можливість блокування рішення однією чи кількома країнами. Водночас опір Бельгії робить угоду політично токсичною: складно будувати схему, коли ключова юрисдикція депозитарію проти.
Зліва направо: премʼєр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у Йоганнесбурзі в суботу. Схоже, що вони розробили посібник із дій Трампа — Фото басейну від WPA
ЄС намагається компенсувати ризики, пропонуючи Бельгії спільні гарантії та можливість використати надзвичайне законодавство, щоб унеможливити одностороннє розмороження активів окремими країнами. Ідеться про створення правової «клітки», в якій заморожені російські активи залишаються під контролем ЄС, незалежно від зміни політичних настроїв окремих столиць.
Альтернативний сценарій — пряме збільшення боргу ЄС без прив’язки до російських активів. Використовуючи резервну спроможність бюджету, Євросоюз міг би позичати на ринках і скеровувати кошти на фінансування України. Але це означало б подальше зростання і без того високої заборгованості та вимагало одностайної підтримки всіх держав-членів.
Саме тут на сцену виходить Віктор Орбан. Прем’єр Угорщини вже критикував ідею нового спільного боргу ЄС, заявляючи, що Брюссель має «припинити фінансування війни, яку не можна виграти». Його позиція перетворює дискусію з технічної на геополітичну: йдеться не лише про спосіб фінансування України, а й про готовність ЄС мислити довгу війну як реальність.
На цьому фоні схема із замороженими російськими активами виглядає для багатьох у Брюсселі компромісом між політичною необхідністю та бюджетними обмеженнями. Вона дозволяє подати допомогу Україні як де-факто фінансовану за рахунок агресора, а не за рахунок європейських платників податків, і водночас зберегти контроль над видатками в рамках бюджету ЄС.
Проте ризики для економічної безпеки Європи залишаються суттєвими. Використання заморожених коштів як застави під великі кредити — це сигнал для всього глобального ринку: активи недемократичних режимів у західних юрисдикціях більше не є повністю недоторканними. Це може прискорити відтік капіталу з Європи до альтернативних фінансових центрів.
Водночас аргумент прихильників схеми простий: російська агресія проти України вже підірвала основу міжнародного права і безпеки. Якщо держава, що розв’язала війну, не несе фінансової відповідальності — це створює хибний прецедент. Репарації Росії та використання заморожених активів подаються як інструмент відновлення справедливості, а не як акт політичної помсти.
Для України успішне запускання такого механізму означало б якісну зміну конфігурації підтримки. Фінансування України більше не прив’язувалося б так жорстко до щорічних політичних баталій у парламентах ЄС і США. Замість цього з’явився б середньостроковий, прогнозований фінансовий коридор, опертий на заморожені російські активи та боргові інструменти ЄС.
Паралельно це сигнал для Кремля, що війна має довгострокові економічні наслідки, які складно «переграти» навіть у разі тимчасових успіхів на фронті. Санкції проти Росії із короткострокового інструменту тиску перетворюються на структурний механізм, що фінансує відбудову України та зміцнює захисні спроможності Заходу.
Остаточне рішення ЄС щодо використання заморожених російських активів стане тестом не лише на сміливість, а й на здатність до стратегічного мислення. Вибір між юридичним комфортом, ризиками для інвесторів і необхідністю довгострокового фінансування України визначить, чи буде Євросоюз у цій війні лише донором, чи справжнім геополітичним гравцем.
