Поява 28-пунктного мирного плану США стала шоком для багатьох столиць, але ще більш резонансним виявилося джерело його ключових тез. З’ясувалося, що мирний план США базувався на «non-paper», тобто неофіційному російський документі, переданому адміністрації Дональда Трампа у жовтні після зустрічі з Володимиром Зеленським у Вашингтоні.
За даними джерел, цей «non-paper» систематизував позицію Кремль щодо завершення війна в Україні. У ньому повторювалися відомі вимоги: значні територіальні поступки на сході, де-факто визнання контрольованих Росією зон та закріплення вразливості України у сфері безпеки. Саме ця матриця лягла в основу початкового 28-пунктного мирний план США.
У дипломатичній практиці «non-paper» — інструмент для тестування реакцій без формальних зобов’язань. Але в цьому випадку російський документ став не просто предметом обговорення, а ключовим інпутом у власний проєкт Вашингтона. Це підігріло підозри, що частина американських модераторів фактично легітимізувала російська агресія на папері.
Важливо й те, що деякі високопосадовці у США, включно з держсекретарем Марко Рубіо, від початку розуміли: вимоги, сформульовані Москвою, навряд чи будуть прийнятні для Києва. Попри це, елементи російського «non-paper» були інкорпоровані до плану, який потім офіційно презентували як серйозну рамку для припинення бойових дій.
Скепсис швидко зріс, щойно медіа та аналітики порівняли 28 пунктів із уже відомими російськими позиціями. Багато американських законодавців почали говорити про «список бажань Кремля», а не про збалансовану пропозицію. При цьому Україна отримала чіткий сигнал: від неї очікують згоди на компроміс, максимально наближений до російського бачення.
Зліва направо: прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у Йоганнесбурзі в суботу. Схоже, що вони розробили посібник із дій Трампа — Фото басейну від WPA
За кулісами додаткову підозру викликав процес формування плану. Частина тексту була напрацьована під час зустрічі в Маямі, де зійшлися зять Трампа Джаред Кушнер, спецпосланець Стів Віткофф та голова російського суверенного фонду Кирило Дмитрієв. Ця неформальна архітектура обговорень обходила традиційні канали Держдепу.
Додатковий вимір скандалу додав витік, що Віткофф фактично консультував кремлівського радника Юрія Ушакова щодо того, як краще розмовляти з Трампом. У телефонних записах згадувалася навіть ідея «20-пунктного плану», яка згодом еволюціонувала у 28-пунктний формат. Це створює враження небезпечного переплетіння інтересів.
У результаті, коли мирний план США став публічним, він здивував навіть частину апарату в Вашингтоні. Багато чиновників дізналися про його зміст постфактум, а союзники в Європі відреагували різким дипломатичним дисонансом. Багатьом здалося, що ключовий союзник де-факто просуває російський документ під американським брендом.
Звісно, захисники плану стверджують: будь-який мирний процес неминуче враховує позицію обох сторін. Але критики наголошують, що включення положень, які раніше Київ категорично відхиляв, виглядає як спроба перетворити військові успіхи ворога на дипломатичний тиск, а не на справедливий компроміс.
Скепсис посилився, коли стало відомо про умову: Вашингтон попередив, що може скоротити військову допомогу, якщо Україна відмовиться підписати угоду. Такий підхід розглядається в Києві як класичний дипломатичний тиск на країну-жертву, що перевантажена фронтом і залежить від західної підтримки.
Роль Марко Рубіо у цій історії двозначна. З одного боку, він визнав отримання численних «non-paper» від різних сторін, у тому числі російського. З іншого — сенатори заявили, що приватно він називав 28-пунктний текст «російським wish list», тоді як Білий дім публічно це заперечував. Розрив між публічною лінією і внутрішніми оцінками б’є по довірі.
Після глобального негативного резонансу мирний план США довелося терміново коригувати. За даними ABC News, у ході переговорів у Женева дев’ять із 28 пунктів були вилучені або суттєво змінені. Участь українських та європейських дипломатів дозволила послабити відверто проросійські формулювання, але загальний каркас плану лишився суперечливим.
Керівник Російського фонду прямих інвестицій та спеціальний посланець президента Росії з питань економічного співробітництва із зарубіжними країнами Кирило Дмитрієв розмовляє зі спеціальним посланцем президента США Дональда Трампа Стівом Віткоффом під час — В'ячеслав Прокоф'єв/Sputnik
Надалі процес перемістився в Абудабі, де Армійський секретар Ден Дрісколл зустрічається з російською делегацією, паралельно ведучи консультації з українською групою. Такий «трикутник» США–Росія–Україна покликаний синхронізувати позиції, але Київ добре розуміє: початковою точкою став саме російський документ, а не українське бачення миру.
Офіційно Білий дім продовжує говорити про оптимізм і прогрес, однак для Києва й союзників головне питання лишається незмінним: чи не перетвориться цей процес на легалізацію результатів російська агресія. Особливо чутливим пунктом залишаються будь-які територіальні поступки, які мають обговорюватися на можливій зустрічі Зеленський–Трамп.
Сама Україна, попри тиск, заявляє, що підтримує лише загальний, модифікований каркас угоди, вимагаючи чіткої фіксації безпекові гарантії та справедливого підходу до питання кордонів. Київ прагне уникнути пастки, коли мирний план США де-факто закріпить розчленування країни в обмін на тимчасову паузу у бойових діях.
З погляду міжнародної системи, історія з російським «non-paper» ставить незручне запитання: хто формує правила гри, коли йдеться про завершення великої війни в Європі? Якщо мирний план провідної західної держави народжується з документу агресора, це створює небезпечний прецедент для майбутніх конфліктів.
Для України висновок ще жорсткіший: навіть від найближчих партнерів не можна очікувати автоматичного збігу інтересів. Києву доводиться одночасно воювати на фронті, маневрувати між Вашингтоном і ЄС та відбивати політичні атаки Кремль у дипломатичних кабінетах. Мир без капітуляції в таких умовах — надзвичайно вузький коридор.
У підсумку US peace plan став лакмусовим папірцем того, як складно поєднати прагнення швидко зупинити вогонь і потребу забезпечити справедливий, а не нав’язаний Кремлем результат. Поки що модифікований 19-пунктний варіант виглядає радше компромісом еліт, ніж відповіддю на запит українського суспільства про безпеку, суверенітет і реальний кінець війна в Україні.
