У місті Суми, що за 20 км від кордону з Росією, жіночий притулок став останнім захистом для тих, хто втікає від домашнього насильства та одночасно від обстрілів. Біженки знаходять тут тимчасове житло, але стикаються з подвійною загрозою від близького фронту й агресії у родині.
Для багатьох мешканок цей центр — не лише дах над головою, а й джерело життєвої опори. Після вступу російських військ у січні 2025 року обстріли стали регулярними, що призвело до пошкодження будівель та психологічної травми. Притулок обладнано бомбосховищем у коридорах, де жінки й діти переховуються під час атак.
Водночас притулок приймає тих, чиє життя розбито насильством удома. Після криміналізації домашнього насильства в 2019 році кількість зареєстрованих справ зросла з близько 4 800 до 8 900 у 2024 році. Експерти пов’язують це з посиленим тиском війни та підвищеною готовністю жертв звертатися по допомогу.
Керівниця центру Тетяна Берес зазначає, що фінансування держави значно зменшилось із початку повномасштабного вторгнення. Щоб забезпечити базові потреби, притулок змушений економити на харчуванні та медикаментах. Жінки готують їжу самостійно, а персонал іноді купує дитячі суміші та ліки за власні кошти.
Біженка Ніна Голубієва прибула в центр на початку травня разом із новонародженим сином та дев’ятирічним хлопцем. Вона втекла від чоловіка-тирана, але тепер змушена жити під постійними обстрілами. Ніна розповідає, що в її колишньому селі в Березняках вибухи здіймали пилюку під вікнами, і діти довго не могли заснути через страх.
Пошкоджені будівлі біля притулку в Сумах — Оксана Парафенюк
За даними психологів, діти з притулку різко реагують на будь-які гучні звуки. Малеча припиняє гру вже при імітації пострілів у відеоіграх. Це свідчить про комплексний вплив війни в Україні на психіку й потребу в професійній психологічній підтримці для наймолодших біженок.
Притулок розрахований на шість сімей, але через зростання попиту доводиться розміщувати по дві сім’ї у кімнаті. У разі подальшого загострення ситуації з фронтом потрібно розширювати потужності та створювати мережу регіональних центрів, інтегрованих у місцеву інфраструктуру.
Одним із ключових завдань є забезпечення безпеки жінок і дітей у кризових зонах. Це вимагає облаштування укриттів, запасів води й електроенергії, а також наявності медпунктів із базовим набором медикаментів і консультуванням фахівців.
Зараз притулок у Сумах знаходить фінансову підтримку в переважній більшості від благодійних фондів та міжнародних організацій. Проте для сталості роботи потрібне законодавче закріплення бюджетних гарантій та чіткі стандарти для всіх притулків для жінок в Україні.
Юлія, ще одна постраждала від домашнього насильства, розповідає про багаторічне насильство в родині та про те, як після нападу чоловіка поліція привезла її до притулку з двома дітьми. Там вона відчула безпеку та можливість почати життя заново.
Грається в укритті — Оксана Парафенюк
Паралельно з роботою притулку зростає кількість громадських ініціатив з права жінок та боротьби з домашнім насильством. Громадські організації проводять тренінги для співробітників поліції й соціальних працівників, аби підвищити ефективність реагування на виклики.
Експерти відзначають, що майбутня програма реабілітації мусить включати професійне навчання та психологічні курси. Це дозволить вразливим жінкам працевлаштуватися та бути фінансово незалежними, зменшуючи ризики повернення в токсичні стосунки.
Крім того, важливо враховувати культурний контекст: в українських селах зберігається традиційний страх перед публічними зверненнями по допомогу. Тому інформаційні кампанії повинні проводитися через довірені місцеві громади та релігійні організації.
Ситуація у Сумській області може бути реплікою для інших прикордонних регіонів, де російське вторгнення поєднується з високим рівнем домашнього насильства. Створення єдиної мережі притулків та мобільних соціальних служб здатне суттєво знизити навантаження на окремі центри.
Пані Голубєва з двома синами біля притулку — Оксана Парафенюк
Для досягнення стійкості система притулків потребує взаємодії з муніципалітетами, прикордонною службою та військовими адміністраціями. Координація дозволить оперативно перевозити постраждалих з небезпечних зон до безпечних регіонів.
У перспективі варто впровадити онлайн-платформу, де жінки зможуть анонімно повідомляти про випадки насильства й отримувати первинну консультацію. Це особливо актуально під час комендантської години й обмежень пересування.
Інвестування у притулки та соціальні програми сприятиме довгостроковому відновленню регіональної економіки. Активізація робочої сили та зменшення потреби в екстреній допомозі знизять бюджетні витрати на кризове управління.
Міжнародні партнери, зокрема ООН та ЄС, вже надають гранти на розвиток мережі центрів для постраждалих. Важливо, щоб держава виступила гаранткою сталості таких проектів у довгостроковій перспективі.
У підсумку, досвід Сум показує, що притулки для жінок — це не лише захист від домашнього насильства, а й критичний елемент безпеки в умовах війни. Комплексний підхід із забезпеченням укриттів, психологічної підтримки та економічної реабілітації є ключем до майбутньої стійкості регіону.
