Російська війна в Україні тримається не лише на пропаганді й ресурсах, а й на внутрішньому примусі. Розслідування на основі тисяч офіційних скарг описує систему, де власних бійців ламають, залякують і використовують як витратний матеріал.
У документах, випадково оприлюднених державними структурами РФ, солдати й їхні родини говорять про «безправ’я» у війську. За фасадом риторики про «священних героїв» проступає інша реальність: страх, тиша і відчай у тисячах сімей.
Ці скарги солдатів спрямовувалися до правозахисного омбудсмена, яким у Росії є Тетяна Москалькова. Витік відкрив великий масив звернень, де описані побиття, незаконні покарання, вимагання грошей, а також примусові рішення щодо служби.
Частина звернень стосується зниклих безвісти. Родичі місяцями не отримують відповідей про місце перебування чоловіків і синів, або стикаються з формальними відписками. У середовищі, де критику армії карають, навіть скарга часто виглядає як ризик.
Окремий шар — відправка на фронт людей із важкими діагнозами. У зверненнях фігурують стадія 4 раку, епілепсія, психічні розлади, наслідки інсульту, серйозні травми голови, пошкодження зору й слуху. Поранені солдати повертаються без лікування.
Родини описують медкомісії як конвеєр, де сотню людей «проганяють» за годину. У таких умовах придатними визнають майже всіх, навіть коли людина пересувається з милицею. Ціна цього — нові каліцтва, нові смерті і ще більша недовіра до системи.
Українські волонтери зібрали останки російських солдатів на полі бою в Харківській області на сході України в лютому — Тайлер Хікс
Ще одна лінія — примус до контрактів. Тих, хто прийшов за призовом або на строкову службу, підштовхують підписати продовження, інколи через психологічний тиск. У скаргах звучить погроза: відмовишся — переведуть у штурмові підрозділи з високою смертністю.
Система поповнення військ описується як суміш мобілізації, контрактників і людей із вразливих груп. Особливо часто згадуються ув’язнені у війську — ті, кого вербували з колоній і СІЗО. Саме в таких підрозділах концентрація насильства та «виховних» практик виглядає найвищою.
Покарання на фронті в скаргах звучать як арсенал тортур. Солдатів можуть бити, закривати в підвалах, кидати в ями, приковувати до батарей. Є описи, де людей прив’язують або приковують до дерев на години й дні без води та туалету.
Для дисципліни використовується і корупція командирів. У зверненнях фігурують побори за відпустку, за переведення, за «звільнення» від смертельно небезпечного виходу. Деякі родичі прямо пишуть, що гроші беруть, а потім все одно відправляють у «м’ясний» штурм.
Окремий мотив — повернення полонених на фронт. У матеріалах є випадки, коли звільнених у обмінах солдатів майже одразу знову кидають у бойові задачі. Люди описують посттравматичні стани, паніку, втрату контролю — і водночас відсутність права на відновлення.
Найстрашніший термін у цих свідченнях — «обнулення». Під ним розуміють або навмисні накази, що ведуть до гарантованої загибелі, або прямі вбивства своїх як «зачистку» незручних. У скаргах згадуються погрози «занулив» за непокору чи відмову платити.
Родичі пишуть про ситуації, коли командування робить насильство нормою й прикладом. Є історії про вилучення телефонів у загиблих, зняття грошей з рахунків, приховування обставин смерті. Навіть тіла, за словами заявників, інколи повертають фрагментами у запаяних трунах.
Цей пласт показує, як війна в Україні перетворюється для РФ на виробництво людей «на витрату». Путінська модель воєнної економіки потребує постійного припливу живої сили. Коли мотивація падає, вступає в дію грубий примус, страх і кругова порука.
Речі загиблих російських солдатів у Харківській області — Тайлер Хікс
Важливо, що автори скарг бояться помсти. Частина людей відмовляється говорити публічно, інші підтверджують звернення приватно, але не йдуть далі. Це означає: масив документів може бути лише верхівкою, а не повною картиною.
Такі історії не обов’язково означають негайне ослаблення російської армії як бойової машини. Навпаки, вони демонструють її здатність утримувати темп, знецінюючи життя власних. Але довгостроково це роз’їдає довіру, дисципліну й лояльність усередині.
Для України ці свідчення важливі як доказ внутрішньої деградації противника. Вони підкреслюють, що РФ веде війну не лише проти українців, а й проти власних людей, перетворюючи контрактників і мобілізованих на залежних від командира заручників.
Для міжнародної аудиторії це ще один сигнал: російська армія працює через катування і позаправові покарання, а не через інституційні правила. Коли держава не карає таких командирів, насильство стає інструментом управління, а не «перекосом на місцях».
На 2026 рік ключовий висновок практичний і неприємний: Кремль здатен тягнути війну, спалюючи людей, і водночас приховувати масштаби ціни. Саме тому Україні потрібні стабільні ресурси оборони, бо ставка РФ — на виснаження, а не на швидку перемогу.
У цій історії є й другий урок: інформаційні витоки б’ють по легітимності сильніше, ніж пропаганда здатна заглушити. Коли офіційні документи показують «обнулення», побиття і ями, це руйнує міф про «справедливу армію» зсередини.
