Розслідування Reuters показало: навіть під тиском жорстких санкцій російська оборонка без особливих перепон купує західні технології через китайських посередників. У центрі історії – завод вибухівки BOZ у Бійську та регулятори Siemens, що живлять конвеєри війни.
Схема проста й цинічна. Російська компанія-прокладка Techpribor робить замовлення, китайський трейдер Huizhou Funn Tek відвантажує устаткування, а на митниці товар позначають як звичайне промислове обладнання. Регулятори опиняються на лінії автоматизації вибухових речовин.
Таким чином відбувається обхід санкцій, бо первинний виробник – німецький концерн Siemens – продає продукцію китайським дистриб’юторам без зобов’язання розкривати кінцевого покупця. Ланцюжок скорочує ризики для кожної ланки, але не для України, по якій зрештою б’ють ці снаряди.
BOZ спеціалізується на TNT, HMX та експлозиві RDX – потужній вибухівці, здатній пробивати залізобетон. Для масового випуску потрібна глибока автоматизація, а значить – контролери, сервери й датчики, що точно відповідають стандартам Siemens Simatic.
Дані державних тендерів свідчать: у жовтні 2022-го Techpribor отримав контракт постачати три набори обладнання Siemens до Бійська. Крайній термін – 140 днів. Невдовзі на складах Huizhou Funn Tek з’явилися саме ті моделі, які шукав російський вибуховий гігант.
Паралельно через порт Сямень продукцію відвантажувала ще одна китайська фірма – New Source Automation. Вона теж підтвердила Reuters, що може купувати будь-які партії Siemens, бо концерн не цікавиться кінцевим використанням. Сірі зони торгівлі працюють без вихідних.
Отримані регулятори живлять прес-форми, де суміші перетворюються на начинки для артилерійських снарядів, авіабомб і безпілотників. Без цих компонентів автоматизувати вибухову рецептуру неможливо, а ручний режим уповільнює випуск у рази й потребує більше кваліфікованих працівників.
Саме дефіцит робочої сили у військово-промисловому комплексі Росії став причиною гонитви за високою автоматизацією. Британський RUSI підрахував, що лише нове обладнання здатне подвоїти вироблення, зменшивши навантаження на старіючу, мобілізовану або поранену робочу силу.
Кожен такий регулятор – це не абстрактний чип, а конкретний прискорювач смерті. Конрад Музика з польської Rochan Consulting підкреслює: високоточні компоненти незамінні для ракет, дронів і ремонтних програм танків. Без них російське збройне виробництво буксуватиме місяцями.
На папері санкції виглядають всеосяжними: EU та США забороняють постачання товарів подвійного призначення. На практиці ж Китай, який формально не бере участі в ембарго, перетворився на транзитний хаб. Він забезпечує імпорт деталей, приховуючи реальних одержувачів.
Ключова слабкість санкційної архітектури – відсутність глобальної системи верифікації кінцевого користувача. Навіть якщо Siemens вимагає сертифікат, посередники можуть буквально за годину надрукувати фальшивий лист для «цивільного» замовника й закрити всі формальні питання.
У грудні 2024-го Брюссель спробував заткнути діри, уперше ввівши повноцінні санкції проти восьми китайських компаній, що допомагали росіянам. У липні 2025 року список розширили ще на сім структур з КНР та Гонконгу. Проте ефект поки що косметичний: ланцюги швидко замінили адреси.
Вашингтон пішов іншим шляхом. Президент Дональд Трамп установив дедлайн: якщо до п’ятниці Москва не погодиться на перемир’я, в дію вступить новий пакет обмежень, спрямований саме на технологічні ланцюги. Чи зупинить це Китай, що заробляє мільярди на постачаннях – відкрите питання.
Оборонні заводи РФ давно усвідомили, що покладатися на вітчизняні верстати ризиковано. Раніше спроби локалізувати виробництво автоматизованих систем закінчувалися дорожчими й менш надійними аналогами. Тому російська оборонка продовжує полювати за західними технологіями.
BOZ – гарний приклад. Він входить до держконцерну «Ім. Я. М. Свердлова», що вже перебуває під санкціями. Однак статус у списку ніяк не завадив укласти контракт із Techpribor, бо сама прокладка нібито не виробляє боєприпаси, а лише поставляє «промислове обладнання».
Додаткова складність для контролю – географія. Бійськ лежить у глибині Сибіру, далеко від кордону, і митні служби там досі звикли до радянського принципу «якщо документ є – пропускай». У результаті навіть вантаж із ярликом «Simatic» не викликає жодних додаткових перевірок.
Аналітики Open Source Centre нагадують: Росія в історичній перспективі майже не виробляла власні автоматизовані верстати серійно. Кожна нова партія контролерів з-за кордону збільшує сукупну потужність гарматного парку та знижує собівартість одного снаряда.
Іншими словами, кожен успішний імпорт – це кілька тисяч додаткових артилерійських ударів по українських містах. Обхід санкцій перетворюється на зброю не менш небезпечну, ніж сама вибухівка, бо дозволяє підтримувати темп операцій, коли західні склади вже спорожніли.
Втім, навіть ускладнена логістика не захистить росіян від цифрового сліду. Усі контракти залишають запис у податковій базі, усі платежі фіксуються банками, а митні накладні зберігаються роками. Це величезний масив даних, який партнери України можуть використати для точкових санкцій.
Щоб закрити коридор, потрібен перехід від традиційних «чорних списків» до проактивного аналізу ризикових товарних позицій. Регулятор має відстежувати не лише назву компанії, а й конкретні моделі, серійні номери та шлях пересування вантажу навіть після реекспорту через треті країни.
Тут на допомогу приходять блокчейн-технології та машинне навчання: вони здатні автоматично маркувати підозрілі ланцюжки, де Siemens чи інші бренди з’являються поруч із фірмами-одноденками. Усе це формується в червоні прапорці для митників ще до реєстрації декларації.
Комплаєнс-відділи самих корпорацій теж повинні еволюціонувати. Досі було достатньо формально взяти «лист кінцевого користувача». Тепер доведеться перевіряти, чи має покупець хоча б базову можливість інсталювати дороге устаткування, і чи співмірні його обороти з заявленою закупівлею.
Siemens офіційно заявляє, що дотримується санкцій і вимагає того ж від клієнтів. Але поки процес перевірки делеговано дистриб’юторам, шпарина залишатиметься. Компанії класу А мають інвестувати в власні групи аудиту на місцях, замість сподіватися на чесність третіх сторін.
Чи піде на це бізнес? Існує вагома мотивація: репутаційні втрати й потенційні багатомільйонні штрафи в юрисдикціях США та ЄС. Достатньо одного резонансного позову, щоби акціонери вимагали суворішого контролю та відмови від ризикованих контрактів із сумнівними трейдерами.
Переорієнтація логістики на Південний Шовковий шлях робить також вразливою саму Китайську Народну Республіку. Адже будь-які вторинні санкції проти її перевізників можуть ударити по експортно-орієнтованій економіці в момент, коли попит США та ЄС уже сповільнюється.
Без участі Китаю перекрити кисень російським арсеналам значно легше. Проте Пекін поки що балансує: декларує нейтралітет, але фактично забезпечує критичні технологічні ланцюги для Кремля. Ключове питання – чи зможе Захід запропонувати альтернативні ринки настільки ж привабливі.
Україна тим часом продовжує доводити: санкції працюють, тільки коли їхні порушники реально платять ціну. Кожне захоплене поле бою – результат не лише інженерної думки BOZ, а й прогалин у міжнародному контролі. Чим менше таких прогалин, тим швидше зупиниться агресія.
Економісти вже підрахували: рік війни фінансується за рахунок доходів від нафти, але підтримується завдяки імпорту компонентів. Якщо технологічне ембарго стане повним, російські склади заповняться неробочими корпусами без електроніки, а артилерія повернеться до рівня 1990-х.
Важливо розуміти, що санкції – не панацея. Вони виграють час, але не зламуть волю Кремля, якщо фронт затримується. Проте без санкцій ворог отримує вільний ринок високих технологій і необмежений доступ до обладнання, яке перетворюється на ракети, що падають на Харків чи Одесу.
Тому кожен випадок, подібний до Siemens-BOZ, має ставати приводом для жорсткої реакції. Публікація даних про ланцюжок, арешт рахунків Techpribor, блокування експортних ліцензій китайських постачальників – це конкретні кроки, що одразу підвищують ціну порушення.
Такі заходи вже дали результат у ядерній галузі Ірану, де комбіноване ембарго на центрифуги змусило обхід схем подорожчати вдесятеро. Аналогічна стратегія щодо російських вибухових заводів має включати не лише санкції, а й активні кібероперації проти логістичних платформ.
Що може зробити бізнес України? Об’єднатися із західними правозахисниками та ініціювати колективні позови проти корпорацій, які закривають очі на вторинний експорт. Судові прецеденти примусять біржі враховувати фактор санкційного ризику в капіталізації компаній.
Для медіа важливо продовжувати розслідування і розкривати деталі: серійні номери, маршрути контейнерів, митні коди. Коли інформація стає публічною, корпорації втрачають аргумент «ми не знали». Прозорість – найкращий антисептик для токсичних схем імпорту.
Зрештою, санкції – це марафон, а не спринт. Поки західні технології потрапляють у руки військових інженерів, Україна платитиме життями. Але чим більше світ дізнається про ланцюги імпорту, тим менше шансів у Кремля затягнути війну і використовувати Китай як безпечний тил.
Нині перед лідерами ЄС та США стоїть вибір: або перевести санкції з документу в реальний механізм блокування торгових шляхів, або й надалі спостерігати, як у сибірських цехах виростають нові партії TNT, HMX та RDX, що вбивають українських військових і цивільних.
Перший крок очевидний – криміналізувати будь-які нові контракти з Techpribor та його клонами, запровадити вторинні санкції проти банків, які обслуговують транзакції, і вимагати від Siemens публічних звітів про розслідування кожного випадку підозрілого реекспорту.
Лише комплексний тиск на санкційні дірки, технологічні ланцюги та фінансові канали здатний зупинити обхід санкцій, скоротивши потік вибухівки на фронт. Це питання не лише економіки, а й права України на життя та свободу – цінності, які Європа обіцяла захищати.
У підсумку перед світовою спільнотою стоїть чітка дилема: або швидко реанімувати санкційний механізм, закривши шпарини в торгівлі західними технологіями, або дозволити Кремлю й надалі конвертувати імпортні контролери в вибухи над українськими містами. Вибір – за лідерами демократій.
