Під час переговорів у Вашингтоні президент Володимир Зеленський, Дональд Трамп та європейські лідери приділили особливу увагу питанню «гарантій безпеки» для України. Йдеться про те, як унеможливити повторне вторгнення Росії. Попри численні заяви, поки що не існує єдиної моделі того, якою може бути міжнародна військова присутність у нашій державі.
Один із варіантів — створення багатонаціональних миротворчих сил. Йдеться про озброєний контингент, який виконував би винятково оборонні функції та доповнював українську армію. Такий формат мав би стримувати Кремль: напад на сили НАТО чи ЄС автоматично означав би ризик ескалації.
Однак для ефективності знадобляться десятки тисяч військових, що потребує значних ресурсів і політичної волі.
Інша модель передбачає створення так званих «tripwire forces» — невеликих груп союзних військових. Їхня роль — не стільки обороняти Україну, скільки виступати сигналом для Москви: будь-який удар по цим силам призведе до міжнародного скандалу і потенційної війни з Європою.
Це стримуючий механізм, але він ніколи не перевірявся на практиці. Фактично це гра з високим ризиком.
Третій варіант — створення невеликої групи військових-спостерігачів, чисельністю у кілька сотень. Вони мали б фіксувати можливі дії Росії. Проте в епоху супутникового моніторингу та дронів така місія виглядає радше символічною, ніж реальною.
Її очевидний мінус — відсутність здатності зупинити атаку чи гарантувати безпеку.
Прем’єр-міністр Британії Кір Стармер активно просуває ідею «коаліції охочих» для забезпечення миру. Водночас Дональд Трамп не дав згоди на участь американських військових у жодному з форматів. Його позиція залишається невизначеною й залежатиме від того, чи вдасться досягти перемир’я з Москвою.
Для країн ЄС питання полягає не лише у військовій підтримці, але й у політичних наслідках: від готовності розгорнути війська залежить довіра Києва та стійкість європейської безпеки загалом.
Наразі триває дискусія, який формат гарантій буде реалістичним. Миротворча армія потребує масових ресурсів, «сигнальні сили» — величезної політичної довіри, а спостережна місія — радше жесту символізму.
Для України ключове питання — чи перетворяться ці розмови на реальні рішення, які не дозволять Росії повторити вторгнення. Адже саме від цього залежить довгострокова безпека не лише Києва, а й усього європейського континенту.
