Трагічний вантаж війни
Щодня на залізничну платформу в південній Україні прибувають поїзди з білими мішками. Це — тіла українських військових, які Росія повертає у межах домовленостей, досягнутих у Стамбулі. Загалом йдеться про 6000 останків, що стали символом масштабу війни.
Обміни тілами — один із небагатьох реальних результатів переговорів, організованих за посередництва США. Поряд із цим відбулися й обміни полоненими, проте бойові дії тривають із тією ж інтенсивністю. Кремль демонструє готовність до «мирних жестів», не зупиняючи атак.
В Одесі створено імпровізовану платформу-лабораторію. Тут працюють шість бригад, які включають судмедекспертів, криміналістів, поліцію та військових. Під маскувальними сітками вони документують останки, фіксують знайдені речі та відбирають зразки ДНК.
Процедура ідентифікації займає близько 20–30 хвилин на тіло. Це дозволяє обійти перевантажені морги, які не витримують потоку загиблих. Кожне тіло отримує 17-значний код із датою прибуття та номером установи.
Документи, бирки, ювелірні вироби або клаптики одягу, вилучені з тіл, можуть допомогти в ідентифікації — Девід Гуттенфельдер
Технології та деталі
Коли можливо, застосовують метод відновлення відбитків пальців: руки занурюють у гарячу воду, а потім обробляють холодною, щоб відновити лінії. Особисті речі — жетони, документи, прикраси — фотографують і зберігають разом із тілом.
«Родини часто не довіряють лише ДНК-експертизі. Вони чекають на підтвердження у вигляді знайдених речей», — каже слідчий Андрій Шелеп. Для багатьох побачити обручку чи жетон — єдина можливість повірити у втрату.
Попри мовчазну зосередженість, напруга відчувається у кожному русі. Повітря насичене запахом розкладу. Молоді судмедексперти, як 27-річна Руслана Клименко, працюють у кількох шарах захисних костюмів. Її слова: «Нижня щелепа відсутня» — буденні для лабораторії, але страшні для рідних.
В Україні понад 70 000 осіб офіційно вважаються «зниклими за особливих обставин». Це і військові, і цивільні, які зникли безвісти під час понад трьох років війни. Повернення 6000 тіл — лише невелика частина трагедії.
Російські ЗМІ майже не повідомляють про масове повернення тіл своїх військових. Кремль визнає лише поодинокі «десятки тіл». Для України ж цей процес є публічним, адже ідентифікація має значення для сімей і для історичної пам’яті.
Тіла переміщують зі станції на станцію, і кожен процес займає приблизно 20-30 хвилин. Команди шукають докази, які допоможуть в ідентифікації — Девід Гуттенфельдер
Розповіді родин
Для Тетяни Дмитренко з Києва повернення тіла її чоловіка стало завершенням дворічного очікування. Олександр загинув під Бахмутом у листопаді 2023 року. «Весь цей час я жила надією. Тепер хоча б знаю, що він удома», — каже вона.
Очікування родин — це ще один фронт війни. Невідомість стає важчою за саму втрату. Для сотень українських сімей повернення навіть частини останків означає завершення страшного етапу невідомості.
Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко попереджає: ідентифікація всіх тіл може тривати понад рік. Складність у тому, що частина мішків містить останки кількох людей. Це вимагає високотехнологічних ДНК-досліджень і кропіткої праці експертів.
Робота на платформі — не лише про судмедекспертизу. Це процес відновлення імен і пам’яті. Кожне тіло — це історія, яку повертають сім’ї, суспільству й історії України.
Повернення 6000 тіл — страшний символ війни й водночас доказ, що навіть у темряві війни можна відновлювати справедливість. Українська система ідентифікації стала прикладом гуманності в умовах жорстокості. Для родин вона дарує бодай частку спокою, а для країни — пам’ять і відповідальність.
Тіла розвантажують у білі мішки та везуть на каталках до польової лабораторії біля колії — Девід Гуттенфельдер
